Досвід європейських держав говорить про те, що політична гра в Україні має відбуватися не між верхівкою країни та людьми праці, а в трикутнику: влада – профспілки – наймані працівники. Причому мається на увазі не Федерація Профспілок України (ФПУ), чия діяльність лежить радше в царині проїдання радянської майнової спадщини, ніж у сфері реальної соціальної протидії.
Серед ключових чинників формування громадянського суспільства в будь-якій країні світу важливу роль відіграють профспілки. Франція, Греція, Італія, Ірландія, Польща, Ізраїль – яскраво демонструють важливість таких організацій в соціальному діалозі між владою, бізнесом та найманими працівниками.
Візьмемо за приклад Францію – форпост не тільки світової моди, але й світового профспілкового руху.
Коли французькі профспілки організовують страйки, це стає подією світового масштабу. Їх відлуння сягають і українських ЗМІ. Влада звикла ставитися до спілчан з повагою і навіть дещо з осторогою. Президент Франції Ніколя Саркозі проводить досить жорстку політику щодо профспілок, але ті продовжують виправдовувати репутацію реальної опозиції до влади.
Коли Саркозі не захотів дослухатися до вимог трудящих – у січні 2009 на вулиці Парижа, Бордо, Марселя, Гренобля вийшли понад два мільйони людей. Учасники акцій протесту вимагали від влади соціального захисту і підтримки під час кризи. Маніфестації досягли рівня 2006 року – часу протестів проти реформи трудового законодавства. І це були найбільші виступи за останні 20 років.
Зазвичай, профспілки у розвинутих країнах вдаються до страйків та маніфестацій у останню чергу, адже уряди цих держав добре знають їхню силу і воліють домовлятися. Але якщо страйк стає останнім аргументом у суперечках із владою, то організувати його у тій же Франції дуже просто. Про проведення заходу необхідно повідомити всього за 5 днів.
Творці ж українських законів зробили все, аби набудувати якнайбільше перепон. У нашій державі офіційна процедура дозволу на страйкування займає від 25 до 52 днів. Напевно українські бюрократи вважають, що за цей час все само собою "розсмокчеться". За мудрістю Ходжі Насреддіна: або ішак помре, або шах.
До речі, у тій же Франції до славних своєю потужністю профспілок входять лише 10% трудящих. Але, враховуючи те, що кожен член профспілки – реальний і свідомий борець за власні права, це дозволяє їм збирати мільйонні колони.
Для порівняння: офіційно українські профспілки нараховують 9 мільйонів членів, а на маніфестації виходить кілька тисяч. Не дивно, що будь-який український уряд не сприймає серйозно профспілковий рух. І це не звинувачення наших урядів у недемократичності. Саркозі теж би не помітив таку мізерну кількість протестантів.
Досвід європейських держав говорить про те, що політична гра в Україні має відбуватися не між верхівкою країни та людьми праці, а в трикутнику: влада – профспілки – наймані працівники. Причому мається на увазі не Федерація Профспілок України (ФПУ), чия діяльність лежить радше в царині проїдання радянської майнової спадщини, ніж у сфері реальної соціальної протидії.
І не кишенькові громадські організації, що спроможні займатися лише випрошуванням у влади якихось подачок. В Україні має всі шанси відродитися здоровий і активний, незалежний від політичних кланів, профспілковий рух, котрий стане опорою в розвитку демократії.
Саме профспілки як дієвий контролер соціальних програм можуть відділити мух популізму від котлет суспільної користі. Так відбувається в усьому цивілізованому світі щойно влада переступає допустимі межі, починаються страйки і демонстрації.
Професійні об’єднання трудівників в розвинених країнах є надійним запобіжником від корупції. Знаючи ситуацію на підприємстві, тред-юніони ніколи не дадуть власникам приховати прибутки, ефективно боротимуться з системою зарплат "у конвертах", тим самим забезпечуючи виплати соціальних гарантій.
Чому ж в нашій державі гальмується розгортання незалежного профспілкового руху? Мабуть тому, що відсутність громадянського суспільства заважає проявити громаді свій справжній потенціал єдиного джерела влади.
Та й взагалі, справжнє бажання бути членом профспілки виникне лише тоді, коли людина дійсно зрозуміє свої права, та захоче їх захистити. А тому, для того, щоб українські профспілки стали дійсними виразниками інтересів трудящих, та потужним фактором розбудови громадянського суспільства потрібно пройти свій шлях становлення незалежних профспілкових організацій.
Максим Волосевич
