На голову Новини Профспілковий рух як запорука становлення громадянського суспільства в України

Профспілковий рух як запорука становлення громадянського суспільства в України

426
0

Досвід європейських держав говорить про те, що політична гра в Україні має відбуватися не між верхівкою країни та людьми праці, а в трикутнику: влада – профспілки – наймані працівники. Причому мається на увазі не Федерація Профспілок України (ФПУ), чия діяльність лежить радше в царині проїдання радянської майнової спадщини, ніж у сфері реальної соціальної протидії.

 

 

Серед ключових чинників формування громадянського суспільства в будь-якій країні світу важливу роль відіграють профспілки. Франція, Греція, Італія, Ірландія, Польща, Ізраїль – яскраво демонструють важливість таких організацій в соціальному діалозі між владою, бізнесом та найманими працівниками.
 

Візьмемо за приклад Францію – форпост не тільки світової моди, але й світового профспілкового руху.

Коли французькі профспілки організовують страйки, це стає подією світового масштабу. Їх відлуння сягають і українських ЗМІ. Влада звикла ставитися до спілчан з повагою і навіть дещо з осторогою. Президент Франції Ніколя Саркозі проводить досить жорстку політику щодо профспілок, але ті продовжують виправдовувати репутацію реальної опозиції до влади.

Коли Саркозі не захотів дослухатися до вимог трудящих – у січні 2009 на вулиці Парижа, Бордо, Марселя, Гренобля вийшли понад два мільйони людей. Учасники акцій протесту вимагали від влади соціального захисту і підтримки під час кризи. Маніфестації досягли рівня 2006 року – часу протестів проти реформи трудового законодавства. І це були найбільші виступи за останні 20 років.

Зазвичай, профспілки у розвинутих країнах вдаються до страйків та маніфестацій у останню чергу, адже уряди цих держав добре знають їхню силу і воліють домовлятися. Але якщо страйк стає останнім аргументом у суперечках із владою, то організувати його у тій же Франції дуже просто. Про проведення заходу необхідно повідомити всього за 5 днів.

Творці ж українських законів зробили все, аби набудувати якнайбільше перепон. У нашій державі офіційна процедура дозволу на страйкування займає від 25 до 52 днів. Напевно українські бюрократи вважають, що за цей час все само собою "розсмокчеться". За мудрістю Ходжі Насреддіна: або ішак помре, або шах.

До речі, у тій же Франції до славних своєю потужністю профспілок входять лише 10% трудящих. Але, враховуючи те, що кожен член профспілки – реальний і свідомий борець за власні права, це дозволяє їм збирати мільйонні колони.

Для порівняння: офіційно українські профспілки нараховують 9 мільйонів членів, а на маніфестації виходить кілька тисяч. Не дивно, що будь-який український уряд не сприймає серйозно профспілковий рух. І це не звинувачення наших урядів у недемократичності. Саркозі теж би не помітив таку мізерну кількість протестантів.

Досвід європейських держав говорить про те, що політична гра в Україні має відбуватися не між верхівкою країни та людьми праці, а в трикутнику: влада – профспілки – наймані працівники. Причому мається на увазі не Федерація Профспілок України (ФПУ), чия діяльність лежить радше в царині проїдання радянської майнової спадщини, ніж у сфері реальної соціальної протидії.

І не кишенькові громадські організації, що спроможні займатися лише випрошуванням у влади якихось подачок. В Україні має всі шанси відродитися здоровий і активний, незалежний від політичних кланів, профспілковий рух, котрий стане опорою в розвитку демократії.

Саме профспілки як дієвий контролер соціальних програм можуть відділити мух популізму від котлет суспільної користі. Так відбувається в усьому цивілізованому світі щойно влада переступає допустимі межі, починаються страйки і демонстрації.
 

Професійні об’єднання трудівників в розвинених країнах є надійним запобіжником від корупції. Знаючи ситуацію на підприємстві, тред-юніони ніколи не дадуть власникам приховати прибутки, ефективно боротимуться з системою зарплат "у конвертах", тим самим забезпечуючи виплати соціальних гарантій.

Чому ж в нашій державі гальмується розгортання незалежного профспілкового руху? Мабуть тому, що відсутність громадянського суспільства заважає проявити громаді свій справжній потенціал єдиного джерела влади.

Та й взагалі, справжнє бажання бути членом профспілки виникне лише тоді, коли людина дійсно зрозуміє свої права, та захоче їх захистити. А тому, для того, щоб українські профспілки стали дійсними виразниками інтересів трудящих, та потужним фактором розбудови громадянського суспільства потрібно пройти свій шлях становлення незалежних профспілкових організацій.

 

Максим Волосевич

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я