На голову Економіка Приватизація в Україні: з чого все починалося

Приватизація в Україні: з чого все починалося

275
0

 Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк нещодавно заявив, що країну очікує нова потужна хвиля приватизації. За його словами, вона буде наймасштабніша з усіх за 20 років

 Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк нещодавно заявив, що країну очікує нова потужна хвиля приватизації.За його словами, вона буде наймасштабніша з усіх за 20 років. Дискусії навколо даного питання фігурують у різних напрямках: деякі запевняють, що це принесе великі доходи державі і нові власники зможуть підняти українські підприємства на новий рівень, а деякі стверджують, що може повторитися ситуація 1994 року, коли національна власність була продана за безцінь і це принесло тільки сумні результати всій країні (крім власників активів, які казково розбагатіли). Тим не менш, для того, щоб розібратися в реальності даного положення і майбутніх результатів, необхідно розкласти «по поличках» безліч чинників.
 
 
 
Вибір моделі реформи
 
 
Після розпаду Радянського Союзу Україна, що отримала незалежність, стала розвиватися самостійно. На той момент у новоспеченої влади найбільш важливим питанням стало формування сильної економічної основи держави. Ще з 1989 року при виході деяких законів почалася часткова зміна власності і «тіньова» покупка активів. Можновладці побачили проблиски приватизаційного процесу. Щоб уникнути подібного розкрадання державної власності і виникнення незаконних форм підприємницької діяльності, уряд вирішив створити законодавчу базу, в якій чітко були б прописані всі основні моменти щодо реформ та особливостей ведення бізнесу.
 
 
Проте, незалежно від законів і юридичних підстав, насамперед, варто було вибрати шлях і модель роздержавлення і приватизації. На момент 90-х років прикладів було не настільки багато. Адже для впровадження подібної моделі необхідно було враховувати і схожість економічного ладу країн. Тоді приватизаційний процес тільки закінчився в Угорщині і підходив до свого завершального фіналу в Чехії, Польщі та Словаччині. Дані країни показували приклад застосування різних моделей приватизації. Зокрема, важливим аспектом подальшого розвитку економік послужили швидкість, масштабність і механізми роздержавлення і зміни власності. «Чеська і Словацька республіки були піонерами масової приватизації. У цих країнах за основу була прийнята ваучерна модель. Вона передбачала безкоштовний перерозподіл третини державної власності. Чеська приватизація обмежилася вузьким значенням цього слова – зміною форми власності. У Польщі масова приватизація проводилася шляхом передачі державної власності національним інвестиційним фондам, акції яких населення могло придбати в обмін на приватизаційні сертифікати – окрім частини акцій, призначених для персоналу підприємства», – каже Володимир Ларцев, екс-радник голови Фонду держмайна України. За його словами, чеський приклад приватизації мав свої особливості. Практично 75% населення країни «купили» ваучери і стали власниками підприємств. Основною метою тодішнього уряду було влаштувати швидку зміну власності, тому як сама держава не мала підприємницьких «здібностей». Основний тягар реструктуризації та модернізації компаній лягав на нових власників. Це була вже їхня турбота. У Польщі даний процес проходив через інвестиційні фонди, але суть залишалася та ж.
 
 
Український уряд зміг отримати перші результати проведення роздержавлення у постсоціалістичних країнах, однак, через відсутність досвіду і потрібних фахівців, а також розбіжностей між ідеями деяких депутатів, країна не змогла здійснити необхідну реформу. Володимир Ларцев також підкреслює, що причиною послужили і залишок бюрократичного ладу у панівних структурах, відсутність необхідних коштів у потенційних покупців (тобто населення), а також консервативне мислення громадян, які не готові були віддавати «свою» власність.
 
 
З іншого боку, деякі експерти вважають, що насправді подібна «недоробка» і непрозорість реформи була задумана спеціально для пороблення незаконних махінацій. «Ніхто помилки і не робив. З самого початку було зрозуміло, що ніякої приватизації не буде, а буде просто переділ власності. Сама програма приватизації була зроблена дуже заплутано і складно, щоб можна було легко «купити» майно СРСР за дешевою ціною. Спочатку були придумані ПІВ (приватизаційний інвестиційний сертифікат) на суму 1,05 млн. українських карбованців. Хоча офіційно не можна було їх перепродувати, але їх активно скуповували і вкладали в приватизаційні підприємства вже під реального клієнта», – говорить фінансовий експерт і глава Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. За його словами, тоді можна було за 2-5 тис.дол купити завод, який зараз може коштувати 100-200 млн.дол. Тим не менш, викупити підприємство можна було лише зі схвалення чинного президента (тоді Леоніда Кучми), чим по суті, і скористалися особи, наближені до глави держави.
 
 
 
Економічна криза як результат приватизації
 
 
Виходячи з того, що більша частина населення України в 1994 році мала інше уявлення про розвиток економіки своєї країни і ніяк не приймала ідею побудови ринкової системи, багато хто звинувачував роздержавлення власності в новій економічній кризі. При цьому, з усіх, що проводилися, реформ, приватизація йшла найбільш відчутно і довго.
Прийнявши рішення про проведення ваучерної або сертифікованої приватизації, уряд почав випускати цінні папери, які давали право володіння активами певного підприємства. Однак, незнання і інформаційна сліпота власників послужила сплеску спекулятивних торгів, в ході яких спеціальні брокери і посередники перевикупали дані сертифікати за замовленням нинішніх олігархів і бізнесменів. Їх накопичений (частіше нелегальний) капітал дозволив їм стати власниками низки великих заводів і компаній. У підсумку, державна власність перейшла в руки тих же вищих ешелонів влади, тільки вже роздрібнена на тисячі акцій.
 
У той же час відсутність повноцінної законодавчої бази та плутанина створювали додаткові можливості для грубих прорахунків і численних зловживань, які формували негативне ставлення громадськості до процесів роздержавлення економіки в цілому. Переобрані депутати Верховної Ради були налаштовані менш радикально, дотримуючись націоналістичних засад. При цьому концепція переходу до ринкової економіки піддалася сумніву. Нова влада вирішила більш жорстоко контролювати дію реформи, через що законодавча база почала переглядатися. Для менш хворобливих змін і припинення «розтягування Батьківщини» було вирішено взяти тайм-аут. ВРУ вирішило більш детально заглибитися у рішення наростаючих соціально-економічних проблем.
 
 
Таким чином, було накладено мораторій на проведення приватизації. Підсумком аналізу минулих років стало наступне: невиконання завдань Державної програми приватизації, недостатня робота по підготовці нормативно-законодавчої бази, відсутність належного контролю за процесом приватизації, порушення принципів і пріоритетів приватизації, зокрема – заниження вартості приватизованих об’єктів, недостатній аналіз ефективності використання приватизованого майна, неефективне проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи про процеси реформування власності серед громадян України. Через те, що населення країни не знало, що робити з отриманими ваучерами і куди їх вкладати, «нечійні» по суті підприємства зупинили свою діяльність. Промисловість України стала згасати, за нею скотилася вниз і економіка країни.
 
Після поновлення приватизаційної програми, умови реформи змінилися. Раніше іменні акції не мали право перепродажу. Тепер же таке право з’явилося. Різні інвестиційні фонди стали скуповувати приватизаційні сертифікати у громадян, які так і не скористалися можливістю купити акції підприємства.
 
 
Але навіть тоді ваучерна приватизація в Україні не пройшла в настільки величезних масштабах і досить швидко зійшла нанівець. Десь з 1995-1996 років контроль над промисловими підприємствами стали встановлювати приватні комерсанти – торговці газом, металом і сировиною. І їм зовсім не потрібно було, щоб власником заводу став якийсь випадковий громадянин, який десь скупив сертифікати. Так «біля керма» вітчизняних підприємств з’явилися нинішні олігархи, а населення країни донині винить їх у крадіжці національної власності і низькому рівні життя людей.
 
 
Джерело: rbn

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я