Рейтинг свободи слова у світі “Репортери без кордонів” публікують з 2002 року. І з цього року Україна знаходити там, в найкращий час, в середині списку. Були часи кращі, були гірші. По мірі того, як змінювалася влада в Україні, змінювалися і відносини владних кабінетів з медіа, їх розвиток та еволюція
Україна продовжує втрачати в рейтингу свободи медіа при тому, що влада декларує шлях у Європу, а також приймають ряд законодавчих ініціатив, спрямованих на звільнення журналістів від контролю власників ЗМІ. Рада в цьому році зобов’язала ЗМІ розкривати імена власників-бенефіціарів, так намагаються зробити потік інформації більш прозорим, а також, нібито пояснити смислові навантаження і подачу деяких ЗМІ.
Другим медіа-законом Рада заборонила комунальним підприємствам та органам самоврядування засновувати друковані ЗМІ, щоб журналісти мали можливість критикувати ці самі органи та підприємства, не будучи залежними від них.
Незважаючи на старанність законодавців, Україна продовжує котитися вниз у рейтингу Свободи медіа, і справа тут не тільки в тому, що відбувається на території України, підконтрольної уряду, в рейтингу враховуються всі території, в тому числі Крим і непідконтрольна частина Донбас. За яку ми продовжуємо нести відповідальність. Крім того, у світлі розгорнулася боротьби з сепаратизмом, кожен вилучений СБУ тираж газети і кожна перевірка ЗМІ має не найкращий ефект на індекс. Навіть якщо вони виправдані цілями державної безпеки.
По мірі того, як змінювалася влада в Україні, змінювалися і відносини владних кабінетів з медіа, їх розвиток та еволюція.
Жорсткість Кучми, відлига Ющенко, занепад Януковича, спокуса Порошенко
Рейтинг свободи слова у світі “Репортери без кордонів” публікують з 2002 року. І з цього року Україна знаходити там, в найкращий час, в середині списку. Так, на самому початку, в 2002 році, наша країна посіла 112 місце з 134 країн, до 2004 року Україна скотилася до 138 місця серед 158 учасників рейтингу, це абсолютний мінімум до цього року.
Після 2004 індекс свободи слова в країні почав зростати. На самому початку президентського терміну Віктор Ющенко на з’їзді “Нашої України” проголосив про намір виростити “нову касту журналістів”, він був незадоволений ні положенням справ у вітчизняному інформаційному просторі, ні якістю подачі інформації, ні деякими журналістами зокрема.
Мова Ющенко на цьому з’їзді можна назвати визначальною для подальшої долі ЗМІ, там він оголосив “провісниками Армагеддону” рекламу горілки і сигарет на телебаченні, пізніше з заборону вдарив по бюджетах телеканалів. “Ми побачимо конкурентність ЗМІ, але головне – ми скоро побачимо незалежного журналіста! Ми хочемо випестувати спеціальну касту українських журналістів – гордих, чесних, сміливих. Найкраще транспортують демократію засоби масової інформації”, – завершив свій спіч третій президент України.
До 2007 року, за дослідженням FreedomHouse (FH), Україна опинилася на 112 місці в категорії країн з “частково вільною” пресою. У 2008 Україна посіла 87 місце із 168 за версією “Репортерів без кордонів”, FH в цьому ж році поставив Україну на 110 місце.
У 2009 країна втратила кілька позицій, і впала на 89 місце серед 170 країн (у рейтингу FHУкраина все ще країна з “частково вільною пресою”, 115-е місце), щоб в 2010 впасти на 131 місце з 173 в рейтингу “Репортерів без кордонів”. “В Україні відбувається повільне і постійне погіршення в частині свободи преси з моменту обрання Віктора Януковича президентом у лютому”, – пояснюють в “Репортерах без кордонів” настільки різкий стрибок. У рейтингу ж FH Україна залишається країною з “частково вільною” пресою і навіть піднімається на 108 місце.
В наступних рейтингах Україна піднімається незначно, бовтаючись у другій сотні, падіння рейтингу зазначають обидві організації, висловлюючи побоювання, що становище у питаннях свободи ЗМІ в країні буде погіршуватися. У 2013 країна посідає 126 місце в рейтингу “Репортерів без кордонів”, та за кожний рік позиція знижується на 1 щабель, в тому ж році FH ставить Україну на 131 місце разом з Замбією і Південним Суданом, країни на 132 місці вже з невільними ЗМІ: Алжир, Вірменія, Кот-Д’івуар, Еквадор, Мексика і Парагвай.
Так, у рейтингу поточного, 2015-го року Україна на 129 місці за версією “Репортерів без кордонів”. У 2014 році в рейтингу FHукраинские медіа перейшли в категорію “невільних” і країна розділила 139 місце з Мадагаскаром. За 2014 рік в країні вбили 6 журналістів, “це найгірший період в українській історії з часу здобуття незалежності в 1991 році”, – пише організація про поточний стан справ в країні.
У 2015 році Україна повернулася до категорії країн із частково вільними ЗМІ, за версією FH, зайнявши 126 місце.
У “Репортерах без кордонів” відзначають бажання нового уряду створити незалежних мовників, “але загроза війни і дострокові вибори на час відклали розгляд обіцяних демократичних реформ”.
При цьому негативно відбилося на показниках свободи слова та створення Міністерства інформації, що “демонструє, що “в уряду є спокуса використовувати контроль над засобами масової інформації у відповідь на виклики в питаннях безпеки”. Відзначається, що кілька “драконівських законопроектів були відхилені в останній момент, але “Репортери без кордонів” побоюються, що до цих питань з часом.
Час Кучми, час темників і загадкових смертей
На початку століття і Україну, і світ сколихнула вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, пов’язане з його професійною діяльністю, яке недорасследовано досі. І, начебто, вже відбуває свій термін виконавець – Олексій Пукач і його подільники, а ось про замовників настільки гучного вбивства поки тільки витають чутки і заяви засудженого екс-міліціонера. Він вказує прямо на другого президента України Леоніда Кучму. Суд і слідство з цього приводу мовчать.
У 2003 році в Мелітополі був знайдений повішеним на ручці холодильника голова Незалежної спілки журналістів Запорізької обл. Володимир Караченцев. За даними ОБСЄ, його смерть правоохоронці назвали нещасним випадком і не стали розслідувати як вбивство.
У 2002 році в Україні розгорівся скандал, пов’язаний з “темниками”. У вересні народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова Микола Томенко оприлюднив інформацію про існування якогось анонімного меморандуму, який нібито походив з Адміністрації президента, і докладно інструктував керівництво загальнонаціональних каналів про ключі освітлення політики в новинах.
Згідно з доповіддю HumanRightsWatch “темники” в 2001 році отримали кілька каналів і радіостанцій особливо пов’язаних з вищими чиновниками АП того часу, а пізніше практика поширилася на інші ЗМІ, про що повідомляли їх співробітники. Дані розслідування показали, що “темниками” були документи на 7-8 сторінок, які редакції отримували на чистих аркушах, без підпису й адреси.
Структура “темника”: тема – коментар, який побічно вказує на аспект, на якому повинні зосередитися ЗМІ, висвітлюючи ту чи іншу подію.
“На інтернет-конференції президент зробив низку важливих заяв. Їх основні тези: Кучма залишить президентську посаду в 2004, Кучма переконаний, що Україні, а також всьому світу, диктатура не потрібна, Кучма вважає, що влада готова до діалогу з громадськістю, але до цього не готове суспільство. “Відкритість влади — це дорога з двостороннім рухом”, – текст одного з абзаців темників, які потрапили на шпальти газет. Крім того, по відношенню до подій могли бути коментарі: “прохання ігнорувати” або “коментар відсутній”, що означало наполегливу рекомендацію не висвітлювати подію в пресі.
У жовтні 2004 року 7 журналістів “ТСН” повідомили, що звільняються після переговорів з керівництвом і провалу всіх варіантів “відмовитися від темників і цензури”. Пізніше до них приєдналися журналісти інших інформаційних програм провідних телеканалів країни, збунтувався навіть державний “Перший національний”. Це був початок Помаранчевої революції.
Від революції до революції
Революційні події вплинули на багато канали мовлення “5 каналу” блокували в Закарпатській, Донецькій, Луганській і Харківській областях. На мітингах в Луганській і Донецькій областях били журналістів, у цих регіонах закривали газети і припиняли трансляцію телеканалу “Ера”.
Після того, як президентський пост зайняв Віктор Ющенко, особливих претензій до свободи слова в Україні в ОБСЄ не було, рейтинг країни почав потихеньку рости.
Серед українських журналістів викликало дискусію установа Національної комісії з питань моралі. З одного боку, даний орган переслідував благородну мету убезпечити інформпростір від поганого впливу на підростаюче покоління, з іншого боку повноваження комісії були розширені надзвичайно, а будь-яке питання моралі настільки суб’єктивний, що залишав широке поле для розвороту. Цю комісію мав намір закрити ще Янукович, але не зміг подолати опір парламенту. У травні поточного року комісію все ж змогли ліквідувати.
Крім того, між Ющенком і журналістами конфлікт виник у кінці липня 2005 року. Журналісти у відкритому листі нарікали президенту його численними звинуваченнями преси у заангажованості, звинувачували у спробах держави взяти під контроль інтернет-видання, саботаж створення суспільного телебачення і радіо, а також пригадали зміни в закон про вибори, який забороняє висловлюватися про передвиборчих програмах в пресі.
Коли термін повноважень Ющенко підходив до кінця, він заявив, що більше за всіх постраждав від утвердження в Україні свободи слова. “Скільки сліз я бачив у своєї дружини, приходячи ввечері додому… Скільки разів я пояснював, що вона не агент ФБР, що вона українка… Хіба я не розумію, скільки поневірянь я приніс родині своїй, братові своєму, своєї матері, але я не можу сісти, закрити їх своїми руками і сказати – ви будете під захистом…”, – заявляв Ющенко.
У 2010 президентом став Віктор Янукович, і вже в квітні в ОБСЄ з занепокоєнням коментували його ініціативи щодо розпуску комісії по створенню громадського телебачення, але сподівалися, що реформи продовжаться.
У серпні 2010 у Харкові зник журналіст, головний редактор місцевого видання “Новий стиль” Василь Климентьєв. Його вбивство силовики розкрили в 2012 році, вважають вбивцею співробітників Харківського Убозу, а мотивом – розслідування видання по корупції в правоохоронних органах. Це зникнення Янукович навіть обговорював з канцлером Німеччини Меркель і обіцяв особисто контролювати розслідування.
Через рік, у вересні 2011 року, у Харкові розгорається скандал навколо компанії “АТН”, яка займалася підготовкою новинних випусків. Її мовлення, а також ще двох регіональних каналів припиняють. У Генпрокуратурі заявили, що закриття “АТН” пов’язане з рішенням Санепідемслужби. Робота компанії відновилася в кінці лютого 2012 року.
У 2012 в Раді була зроблена спроба ввести кримінальну відповідальність за наклеп, але ця поправка була провалена. Скасували кримінальну відповідальність у 2001 році.
У той же час у липні 2013 року градус напруги в суспільстві зростає – здійснюються напади на журналістів, наприклад, поранення в Донецьку журналіста “Дорожнього контролю” Олега Богданова. На мітингу в Києві побили журналістів “5 каналу”. З цього епізоду в українському інформаційному просторі з’явилося слово “титушки”, за прізвищем одного з фігурантів справи про ушкодження знімальної групи Вадима Титушко.
З початком подій Евромайдана і особливо під час силових протистоянь, насильство проти журналістів з боку силовиків переходило кордон не раз, не рятували навіть яскраві жилетки з написами “преса”. Так, під час протестів 1 грудня постраждало більше 40 журналістів і українських, і міжнародних медіа.
В лютому 2014 після зіткнень в Маріїнському парку, які відбулися 18-19 числа, на вул. Михайлівській зібралася група людей у камуфляжі і спортивному одязі, з касками і щитами. Коли журналіст видавництва “Вести” В’ячеслав Веремій спробував їх сфотографувати, вони напали на нього і його супутника. В результаті нанесених ран журналіст помер на операційному столі. За даними, оприлюдненими ГПУ, вбивці журналіста – все ті ж “титушки”, а безпосередньо той, хто вистрілив в Веремія, зараз переховується.
Згідно з даними Інституту масової інформації, за період з початку Евромайдана до початку лютого постраждали 136 журналістів, а за рік від початку протистоянь в центрі Києва, згідно зі звітом ОБСЄ, під час протестів по всій Україні постраждало 200 журналістів. “Очевидно, що більшість з 200 вищезазначених журналістів постраждали від вибухів світлошумових гранат і гумових куль, що використовувалися міліцією. У багатьох випадках журналісти ставали мішенню правоохоронних органів, незважаючи на те, що вони чітко ідентифікували себе як представників преси”, – зазначено в документі.
Звільнити ЗМІ в умовах війни
З початком кампанії РФ по захопленню Криму, а потім спалахнув після протистояння на Донбасі, виявилося, що український інформпростір поділене не менше, ніж саме суспільство на той момент.
У березні 2014 року почався похід української влади і силовиків проти пропаганди, в першу чергу російської. Одні українські журналісти навчилися створювати фейки, а інші їх спростовувати, з’явилися перші тренінги по роботі медіа в умовах інформаційної війни.
Здавалося б, цілком логічні заходи, а деякі навіть дорікають уряду, що недостатні, але вони нічого не мають спільного зі свободою слова, а спокуса під приводом боротьби за безпеку країни використовувати силові ресурси для того, щоб “поставити на місце” неугодні ЗМІ, а то й використовувати їх у конкурентній боротьбі, з кожним днем все більше.
Статистика – справа холодне й бездушне, доки Крим у міжнародному правовому полі – частина України, так само як і Донбас, саме Україна відповідальна за все, що відбувається там зі ЗМІ: закриття кримсько-татарських і проукраїнських ЗМІ на півострові, викрадення, тортури й загибель журналістів на сході України. Не додають плюсів і висилка журналістів, нехай навіть під приводом інтересів України, та підстава Мінінформації, новина про який була сприйнята в штики у всьому світі.
Напередодні президентських виборів у травні 2014 року в зоні АТО близько Слов’янська був убитий італійський журналіст Андреа Роккелли і його перекладач, поранений французький фотограф. Міжнародні скандали спалахували після загибелі російських журналістів на Донбасі (не менш як п’ять осіб). Паралельно ОБСЄ продовжує наполягати на стрімке погіршення умов роботи журналістів, часто це пов’язано і з тим, що в українських військових не завжди складалися відносини з висвітлює конфлікт пресою, і бойовики ігнорували всі правила поведінки з журналістами в гарячих точках. Але з військовим конфліктом все ясно – журналісти часто стають жертвами під час їх освітлення.
“Сусідні країни зіткнулися з проблемою російської пропаганди, і були змушені у деяких випадках вдаватися до цензури”, – пояснює FreedomHouse відбувається в Україні, і наводить приклад – 15 російських телеканалів, трансляція яких заборонена в кабельних мережах. Пізніше СБУ склала список “нев’їзних” в Україну співробітників іноземних ЗМІ, і коли зовнішня політика стала більш менш зрозуміла, приступили до внутрішніх гравцям.
У липні 2014 року невідомі напали на офіс газети “Вісті”, а вже у вересні в офіс видання з обшуками прийшло СБУ. За заявою влади, справа пов’язана з відмиванням нелегальних коштів.
Пізніше почався конфлікт Нацради з питань телебачення і радіомовлення та телеканалу “112 Україна”, яким відмовляють у продовженні ліцензії і виносять попередження. Мовлення одного з провідних інформаційних телеканалів опинилося під загрозою.
З іншого боку явним порушенням є і те, що президент України продовжує бути власником одного з найвідоміших телеканалів країни, порушуючи тим самим і українське законодавство, і погіршуючи позиції України в рейтингу.
Міністерство інформаційної політики було засновано разом з формування нинішнього Кабміну в листопаді минулого року. З одного боку його завдання полягало у відновленні мовлення українських ЗМІ на окупованих територіях, з іншого боку воно повинно було налагодити комунікації між українською владою і суспільством. Глава міністерства Юрій Стець через рік роботи подав у відставку, видимих результатів його діяльності поки що не видно.
Тим не менш, через рік свого президентства Порошенко був упевнений, що Україна живе в умовах “безпрецедентною свободи слова”. Я все віддам за свободу слова в цій країні”, – говорив Порошенко ще до обрання на посаду. При цьому гарант Конституції володіє “5 каналом”, який відверто відмовився продавати в одному з інтерв’ю ще на початку каденції.
В ОБСЄ з українським президентом згодні не повністю. На думку спікера офісу представника ОБСЄ з питань свободи слова Ганнара Вранга, яким він поділився зі 112.ua, ситуація в Україні залишається складною. Проте в ОБСЄ відзначають і динаміку поліпшення ситуації, особливо в частині ухвалення законів, які, як очікує організація, допоможуть зробити ЗМІ в Україні вільними.
Вранг особливо виділяє проблему “безкарності злочинів проти журналістів”. “З одного боку, були прийняті хороші і прозорі закони, які забезпечують вільне вираження та вільні засоби масової інформації. З іншого боку, питання про безкарність раніше не вирішуються належним чином владою і були введені надмірні обмеження, які обмежують вільне пересування журналістів”, – зазначає він, маючи на увазі наказ Генштабу ЗСУ, згідно з яким журналісти в зоні АТО тепер можуть переміщатися виключно у супроводі прес-офіцера.
І навіть прийняті 14 травня Радою поправки, що посилюють покарання за злочини проти журналістів під час виконання ними службових обов’язків або з мотивів їх професійної діяльності, навряд чи можна назвати дієвим заходом у вигляді бездіяльності або зволікань силовиків у цих питаннях.
З особливим ж схваленням в організації поставились до ухваленого парламентом 24 листопада законом, який прокладає шлях до відмови від державної і комунальної власності друкованих ЗМІ. Також вітали і закон про прозорої структури власності медіаресурсів.
“Цей закон допоможе розвитку місцевих друкованих ЗМІ в Україні. Його реалізація дозволить створити конкурентне середовище для ЗМІ і забезпечити незалежність редакційної політики та менеджменту від втручання з боку публічних властей”, – вважає представник ОБСЄ з питань свободи слова Дуня Міятович.
Шлях до свободи
На жаль, в Україні між прийняттям тих чи інших законів і початком їх реальної роботи і виконання можуть пройти роки, але все ж, є шанс, що в наступному році країна кілька просунеться в питанні свободи слова.
Як кроки могли б сприяти цьому? Вранг особливо виділяє зміцнення безпеки роботи журналістів. Повинно відбутися законодавче врегулювання всіх питань, що регулюють механізми зміцнення довіри і безпеки журналістів, вони повинні працювати в країні вільно і безпечно, вважає спікер. “Крім того, безкарність за злочини, скоєні проти журналістів повинна закінчитися, і є потреба у швидких і прозорих розслідування кожного злочину, скоєного проти представників засобів масової інформації”, – підкреслив Вранг. Основну ж ставку в ОБСЄ в цьому поході за свободою слова ставлять на громадянське суспільство України.
Однак, справа не тільки в громадянському суспільстві, є питання і до влади – затягування зі створенням громадського телебачення, майже повна відсутність кримінальних проваджень, у яких серед мотивів також вказувалася професійна діяльність. Можливо, варто почати від позбавлення від медіа-активів, що б той, хто гарантує українцям дотримання конституційного права на свободу слова і думки, не стикався з конфліктом інтересів при виконанні своїх обов’язків.
