Ще на початку року півтори тисячі мешканців Шульгівки, а разом з ними і трьох інших сіл Шульгівської сільради Петриківського району, забили на сполох — їх оббирають.
Ще на початку року півтори тисячі мешканців Шульгівки, а разом з ними і трьох інших сіл Шульгівської сільради Петриківського району, забили на сполох — їх оббирають.
Свого часу ще запорозькі козаки обжили ці землі поблизу гирла неймовірно мальовничої річки Оріль (саме тут вона впадає у Дніпро), бо кращу місцину для проживання і хазяйнування важко знайти. Але в життя їхніх нащадків прогрес уніс свої корективи. Аби прокласти відомий нині канал Дніпро — Донбас, Оріль загнали у нове русло за кілька кілометрів од села, й відтоді вона ніби відвернулася від людей. А навесні цього року за три сотні метрів од Шульгівки раптом почав виростати доволі високий паркан, перекривши селянам доступ до перелісків та щедрих сінокосів і пасовищ, які стільки літ служили їм. При цьому, не питаючи дозволу ні в кого з місцевих, відхоплено 44 гектари околиці села.
В селі — революція
СПРОБА тихцем відібрати у людей ці землі рідну сільраду чомусь не стривожила. Її голова Іван Гряненко, кажуть, навіть дав зрозуміти, що то «не нашого розуму діло». Мовляв, землями поза межами населених пунктів тепер відають органи земельних ресурсів. Шульгівка відповіла на це власною революцією гідності. Її мешканці вирішили не чекати, поки завоювання, здобуті на Майдані в Києві, доберуться до їхнього села. Історія з нахабним загарбанням земель не дістала б такого розголосу, якби шульгівці не зважилися на відчайдушний крок. Зрозумівши, що сільрада не на боці людей, вони вирішили… відмовитись од її «послуг». Із власної ініціативи зібралися та створили власний орган місцевого самоуправління — територіальну громаду. Очолив її колишній директор тутешнього лісгоспу, багаторічний депутат сільської ради Анатолій Пономаренко. Нині Шульгівська територіальна громада (подібних в Україні не більше чотирьох десятків) намагається себе юридично узаконити. Інша річ, що їй уперто й безпідставно, всупереч законам і Конституції, в цьому відмовляють.
Селянам вдалося з’ясувати, що обносить парканом донедавна їхні 44 гектари ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Агропромінвест» — «дочка» відомої корпорації «Агро-Овен», яка хазяйнувала в іншому, Магдалинівському, районі. А в Петриківському її керівництво має намір спорудити звіроферму, де утримуватиметься більше 80 тисяч, а в перспективі — і до 500 тисяч норок на рік. А поряд зведуть «живодерню», де зніматимуть зі звірини шкурки, решту спалюватимуть.
Років зо три жителі Шульгівки з усіх сил домагались, аби багаті сінокоси та пасовища на законних підставах були передані в користування сільської громади. Але не добились. У райдержадміністрації їм відмовили на підставі Указу Президента України від 1 грудня 2008 р. за № 768, за яким на цих землях передбачалося створення Орільського національного природничого парку. А змінювати призначення, пояснили, ніяк не можна. Втім, виявилося, що не можна тільки селянам, а багатій компанії доступно все. Директор «Агропромінвесту» Євген Сідаш особисто повідав шульгівцям: «Торік ми, працівники компанії, на себе і членів своїх сімей вибили 22 ділянки пасовищ, по 2 гектари кожна, для ведення особистих селянських господарств. Дозволи підписав голова РДА Володимир Муха. А вже цього року ТОВ «Агропромінвест» викупило у нас ці наділи — по 22 тисячі доларів за кожен. Отак у розпорядженні компанії опинились 44 гектари, на котрих вона, як ви не впиратиметесь, збудує звіроферму. Спасибі ще скажете, за благодійників визнаєте, адже ферма запропонує більше ста робочих місць…»
Або ми — або «пацюки»
ОДНАК дякувати люди не поспішали. Навпаки, їхньому обуренню не було меж. Це ж за сприяння вчорашньої влади в районі прийшла компанія не тільки розгорнула під боком «грандіозне» будівництво, а і її винахідливі працівники та члени їхніх сімей за рахунок селян ще й нівроку збагатилися!
Тим часом сільська активістка Вікторія Льовкіна «розкопала», що, крім приміщень для утримання тваринок, з яких щодня вигортатиметься до 10 тонн «використаної» соломи, котра нібито годитиметься «як добриво для полів», ще й діятиме крематорій, де утилізовуватимуть тушки норок після того, як із них знімуть шкурки. Впродовж року ферма, припускають, може спускати більше півмільйона тонн забрудненої не тільки фекаліями та аміаком, а й різними хімічними речовинами на зразок формаліну води. На чергових зборах актив доповів громаді, що така ферма — «за данською технологією» — екологічно небезпечна. У Швеції подібну нещодавно закрили, причина — підвищення захворюваності населення, яке жило поблизу. У Фінляндії, поблизу містечка Каустінене, знайшли вихід: житловий мікрорайон перенесли подалі від ферми та відвели русло місцевої річки. Нарешті є ряд країн, котрі заборонили розвиток аналогічного виробництва: Англія, Хорватія, Нідерланди, Швейцарія, Словенія. Відтак громада взяла за гасло слова, виголошені фермером Юрієм Лазурою: «Або ми залишимося тут жити і народжувати дітей, або плодитимуться «пацюки» — іншого чекати не доводиться!»
Нема порятунку від загарбника
СЕЛЯНИ, проте, сподівалися залагодити справу «по-доброму». Збори територіальної громади ухвалили рішення. Згідно із документом № 1 від 07.07.2014 вирішили: зупинити будівництво звіроферми; скасувати Державний акт на право власності «Агропромінвесту» на земельну ділянку площею 44 га; повернути землі, отримані у незаконний спосіб, у власність територіальної громади. При цьому апелювали не лише до райради і РДА, а й до обласних владців. Ніхто людей не почув, аж поки вони не перекрили жваву автомагістраль, що веде з Києва до обласного центру. Після цього крига ніби скресла. Правда, першою дивним чином відреагувала рідна сільрада: звернулася… з позовом до окружного адміністративного суду, щоби той позбавив територіальну громаду прав приймати «необдумані рішення» та вдаватися до різних форм і акцій непокори, включаючи мирні зібрання.
Начебто взялася допомогти людям обласна рада: скликала спеціальну нараду, яку провели відразу два заступники голови. І тут виявилося, що на час, коли на майданчику майбутньої звіроферми вже розгортався нульовий цикл, дозволу на будівництво не було. Екологічної експертизи проекту, обстежень стану підземних вод, які й намічено подавати на майбутню ферму, теж катма. Як і обов’язкових висновків санітарної та ветеринарної обласних служб. А вже про громадські слухання з участю місцевого населення, без яких у подібних випадках справу не розпочинають, і говорити не доводиться.
Тоді з чим «Агропромінвест» прийшов у Шульгівку? Не повірите — з двома приписами Державної архітектурно-будівельної інспекції. З однаковими заголовками: «Про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають законодавству». З’ясувалось, отже, що «Агропромінвест» не зважає не тільки на думку селян, а й ігнорує низку державних органів.
Нарада в обласній раді дійшла висновку: будівництво слід зупинити, поки не пізно. Один із заступників голови облради Дмитро Безуглий заявив: «Якщо ферму й будувати, то майданчик для неї треба підібрати інший». А другий заступник, Олександр Любович, запевнив: «Без згоди громади та незалежної експертизи у Шульгівці ферми не буде!»
Гадаєте, забудовник дослухався? Аж ніяк. Продовжує закладати нульовий цикл. Незважаючи на те, що в межі ділянки, де нині господарюють будівельники, потрапив скотомогильник, що був тут від 1936 року. Останнім часом був законсервований, а тепер от розворушили небезпечне у санітарному відношенні місце. Люди бояться, що це позначиться на їхньому здоров’ї.
Тут уже й районна держадміністрація вирішила провести нараду, аби покласти край «цьому конфлікту»: посадовці запевнили, що «проти волі людей ніхто не попре».
Як вийшло насправді, судіть самі: директор «Агропромінвесту» Євген Сідаш, за словами місцевих жителів, нібито сказав, що ні районна, ні обласна влада йому не указ. Тільки суд, мовляв, може заборонити проводити роботи, але людям не радив туди звертатися — по-їхньому не буде!
Отож будівництво не тільки не припинилось, а, навпаки, розгортається все ширше. Тим часом уже й гідрологи склали не лише для шульгівчан, а й для жителів усієї області тривожний прогноз: із території, на якій розкинулося село, підземні води живлять Аульське водосховище, а з нього п’ють воду і обласний центр, і Дніпродзержинськ, Новомосковськ та кілька довколишніх сільських районів. Що ж то буде, коли туди потраплять рідкі відходи зі звіроферми? Та азарту «Агропромінвесту» і ця засторога не збавляє.
Бульдозерний аргумент
І ОСЬ «проміжний» фінал. Не дочекавшись реальної допомоги від влади, шульгівська громада вдалася до безстрокового блокування будови. Люди глибоким ровом перекопали дорогу перед височезними наглухо зачиненими воротами перед майданчиком. Нап’яли тут і намети, поставили стільці, ліжка та інші необхідні речі й заступили на цілодобове пікетування. Ні пройти, ні проїхати — будову паралізували. День блокують, другий, третій… А на десятий і сталося непередбачуване. Близько 16-ї години керівництво майбутньої ферми зажадало, щоб протестувальники пропустили техніку. Але, як пояснює учасниця акції Юлія Гезь, люди нагадали, що «всі роботи з будівництва заборонені рішенням місцевої територіальної громади». Через півгодини після цього, продовжує Юлія, раптом розчинилися ворота, з них вибігло десь із сорок дебелих хлопців. Першими накинулися на жінок. Били по чому попало. Кидали на землю, за волосся та ноги тягли у рівчак. Чоловіки намагалися захистити, та де там — «їм давали таких стусанів, що аж виляски йшли». Михайлу Гряненку, за плечима в якого 47 років колгоспного стажу, дісталось особливо сильно. А його внук Дмитро зазнав струсу мозку. Так само постраждала Тамара Сидякіна: її вдарили в груди, і вона впала, ударившись головою об землю. У Віктора Зюзюліна зламана щелепа. Олександра Стецюру, який живе з донорською ниркою, по ній навмисне й лупцювали, та так, що тепер чоловікові необхідна нова операція. Чи ось Ганну Каніболоцьку, підхоплює розповідь Вікторія Льовкіна, на очах у дітей звалили у рівчак і заходилися прикидати мішками з піском. За словами свідків, це жахливе побоїще, «яким командував особисто директор Сідаш, скінчилося виїздом бульдозера, який загортав людей живцем у яму»! Льовкіній заламали руки й попхали туди ж. За словами одного з лідерів територіальної громади Максима Голосного, 17 осіб дістали травми різної тяжкості й змушені були звернутися по медичну допомогу.
Євген Сідаш «пригоду» коментує так: блокування будови незаконне, тому які до нього можуть бути претензії? Все ще немає дозволу на зведення звіриної фабрики? Наберіться терпіння — буде! Немає екологічної експертизи? Зачекайте, теж буде! Буде вам, коротше, і білка, буде і свисток. Будуть і громадські слухання, буде й комісія, яка «узагальнить думки» селян, але «під іншим керівництвом та у визначеному місці у визначений час».
Характерна й така обставина. Ватажки районних органів влади, котрих викликали по тривозі на шульгівське побоїще, на місце розбою не прибули. А міліція, хоч і приїхала, людей не боронила. Стояла і спостерігала, чим усе закінчиться.
Жителі Шульгівки після всього цього запитують: чи є взагалі влада в області? І скільки їм ще терпіти знущання скоробагатьків на рідній землі?
Микола НЕЧИПОРЕНКО.
Дніпропетровська область.
