Пшениця по 5000 грн за тонну при собівартості 8000 грн/т, соняшник – 9000 грн/т проти 22 000 грн/т торік, ячмінь – нижче за рівень беззбитковості. У деяких особливо складних областях, як-от Миколаївська, пшеницю готові забрати не більше ніж по 2000 грн за тонну.
Ціни на новий врожай, який так важко дістався, не покривають витрат на його вирощування і не мають тенденцій до зростання. Чому так сталося й чим це загрожує.
Наскільки просіли ціни?
Залежно від культури ціни менші за торішні на 30–50%. Їхній рівень тим нижчий, чим далі від західного кордону знаходиться фермерське господарство.
Так, якщо неподалік пропускних пунктів ціна ячменю становить близько $240 (понад 8500 грн)/т, то на півдні фермеру пропонують менш ніж 1000 грн/т.
Падіння відбувається не лише в зерновому, а й в олійному сегменті, який останніми роками був незмінно успішним. Якщо минулого року ціни на насіння соняшнику перевищували 22 000 грн/тонна, то цього року – максимум 12 000 грн/т. У деяких регіонах було зафіксовано пропозиції навіть на рівні 8000 грн/т.
Пов’язано це зі зниженням кількості переробників і обмеженими можливостями експорту в ОЕЗів, що залишилися працювати в нинішніх умовах.
Що відбувається із «рідким золотом»?
Як зазначає заступник директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Микола Пугачов, через окупацію територій на сході та в Херсонській області розташовані там олієпереробні підприємства не будуть задіяні у виробництві цього сезону, і це знижує закупівельні ціни на сировину.
Відновили роботу 15 олійноекстракційних заводів, що становить п’яту частину довоєнних потужностей. Ще 20 може бути запущено, але їх експлуатація обмежена неможливістю збуту продукції. На відміну від зерна, для олії європейський ринок недостатній. Критично важливим для виробників є відкриття портів – щоб відновити відвантаження до Індії та Китаю.
За словами генерального директора асоціації «Укроліяпром» Степана Капшука, якщо до вторгнення щодобовий обсяг переробки соняшника в Україні становив 50 000–70 000 тонн, то зараз ОЕЗи, які відновили роботу, можуть переробляти лише 10 000–15 000 тонн.
Паралельно активізувався експорт соняшника – у червні було експортовано 537 000 тонн. Швидше за все, надалі темпи зменшуватимуться, оскільки заводи в Європі та Туреччині влітку традиційно зупиняються на регламентні ремонти.
Чому так сталося?
Червень та липень, коли на ринок починає масово надходити нове зерно, а трейдери розпродують залишки попереднього – традиційно період мінімальних цін.
Зазвичай сільгоспвиробники намагаються притримати продукцію щонайменше до серпня, коли стає зрозумілим реальний обсяг урожаю та його якість, тож формується справедлива вартість. Цього року такої можливості немає.
Надлишок урожаю 2021 року тисне на ринок, темпи експорту просіли в кілька разів через блокаду портів, логістика подорожчала – всі ці ризики коригують закупівельні ціни у фермерів. У результаті віднімання залишається сума, яка в деяких випадках робить економічно нераціональним навіть збирання врожаю.
Хто виграє у цій ситуації?
У відносно вигідних умовах опинилися виробники кукурудзи, збирання якої починається вже восени. Отже, є надія, що на той час налагодиться ситуація з портами – відповідно, й із закупівельними цінами.
Притримати врожай до поліпшення кон’юнктури можуть сільгоспвиробники, у яких: а) є елеватори або доступ до них; б) вони встигли їх розвантажити у першій половині сезону, доки експорт не був вимушено зупинений. Цим характеристикам відповідають одиниці аграріїв. Інші змушені пристосовуватися до умов, що склалися.
Велика кількість сільгоспвиробників, їх регіональна роз’єднаність та різні стартові умови, наявність кредитів – не дозволяють сформувати єдину мінімальну цінову пропозицію та дотримуватись її. Трейдери ж, навпаки, більш солідарні та можуть діяти скоординовано, витримуючи власну рентабельність. За неофіційними даними учасників ринку, вона становить 17%.
Також не працюють собі на збиток і логістичні компанії. Так, вартість доставки зернових зі сходу до кордону – $120/тонна і ще щонайменше $60 – безпосередньо до порту Констанца.
Враховуючи логістичні перепони, складно назвати цей тариф надмірним. Так, на під’їзді до порту Рені утворюється черга з кількох тисяч фур із зерном, тоді як порт може обробити менше ніж 700 автомобілів на добу.
Чого чекати далі?
Скарги на тяжке становище, низькі ціни, погоду – це нормальна стратегія селян. І хоча цього року вони повністю відповідають дійсності, справедливо додати, що минулий сезон був для українських аграріїв надвдалим. Через фізичне зниження врожаю ціни на більшість культур були близькими до рекордних і дозволили фермерам сформувати фінансовий резерв.
Чи буде його достатньо, щоб купити добрива, насіння, дизельне пальне та протриматись протягом нинішнього провального сезону, стане зрозумілим уже наприкінці літа – в міру розгортання посівної кампанії під озимими культурами.
Крім фінансового чинника, загрозливі перспективи формує ризик фізичної нестачі потужностей зі зберігання.
Прогнози врожаю 2022 року перебувають у діапазоні 50–70 млн тонн, зокрема пшениці – 16,5 млн тонн проти довоєнних 28 млн тонн. Україна має в своєму розпорядженні комерційні зерносховища ємністю 65 млн тонн, 20% з них залишилися на окупованих територіях.
Якщо ринок не буде розвантажений, то навіть за радикального зменшення врожаю країна зіткнеться з дефіцитом потужностей для зберігання зерна. Тож питання: «Навіщо вирощувати нове?» – залишиться без відповіді.
У цьому випадку внутрішній ринок може відчути перші ознаки дефіциту окремих культур та товарів, а глобальні споживачі зрозуміють, що голод нинішнього сезону був лише «тренувальним».
