Ріст цін на енергію для населення за останній рік спричинив реінкарнацію старих і брунькування нових популістів.
Саме ріст цін підняв інтерес мас-медіа до питань енергоефективності.
Він також спонукав уряд виробити політику захисту вразливих споживачів, які не можуть платити за енергію та комунальні послуги, які досі називають житлово-комунальними послугами.
Як відомо, 98% квартир в Україні приватизовані, тому житлових послуг держава нікому не надає.
Громадяни сплачують лише за енергетичні послуги – електроенергію, газ, тепло, тверде паливо – та комунальні – воду, каналізацію, прибирання, поточний ремонт будинків – всього 18 складових.
Нема в Україні житлово-комунальних послуг з часу приватизації житла, але саме так дотепер веде та оприлюднює відповідні дані Держстат.
Отже, держава, небезпідставно остерігаючись перспективи надмірних емоцій населення, яке отримає нові платіжки, запровадила в 2015 році широку програму субсидій.
Перші особи країни неодноразово з усіх екранів закликали кожного подавати заяви на їх отримання. Оскільки минув перший рік дії програми, можна зробити певні висновки.
Ілюзія дешевої енергії
Досвідчені викладачі в університетах не раз згадували принцип, за яким – найкраще зрозуміти тему можна тоді, коли її пояснюєш іншим.
Отак я почав розбиратися в безкінечних цифрах субсидій і рахунків за комунальні послуги, намагаючись зробити з них якісь висновки, а не просто запам’ятати кількість нулів.
Якщо піднятися над дискусіями, кому скільки призначили, чи це справедливо, і взагалі, чому наш газ такий дорогий, де “зрада” і таке інше, зверну увагу на співвідношення між споживанням і платіжками тих, хто отримує субсидії на “житлово-комунальні послуги” і тих, хто платить за все з власної кишені, ба, – понад те платить і податки, з яких держава платить субсидії тим, хто за спожиті послуги сам заплатити не може.
Приймаємо, що газ споживається і тими і другими, але з огляду на відсутність повного його обліку, точно встановити хто скільки споживає – неможливо.
Приймаємо також, що крос-субсидії в електроенергетиці – від промисловості побутовим споживачам – також розподілені рівномірно.
Приймаємо, що в бідній країні саме субсидії, а не тарифи є інструментом соціальної допомоги і те, що держава допомагає незаможним є одною з функцій, для якої держава взагалі потрібна і тому є явищем зі знаком “плюс”.
Тепер погляньмо, як вибудувана система розподілу субсидій і яким є ефект її діяльності.
Отож, на кінець 2015 року, в Україні за “житлово-комунальні послуги” населенню, як їх називає статистика, нараховано близько 51 млрд гривень. Субсидій по цих послугах, компенсацій за паливо та пільг, нараховано близько 25,3 млрд гривень.
Проста арифметика каже, що фактично половину квитанцій за нараховані комунальні та енергетичні послуги в країні надалі оплачує уряд з наших податків. Тобто, рівень втручання держави в сектор економіки комунальних та енергетичних послуг країни становить майже 50%.
Загальний об’єм субсидій в бюджеті 2015 року був 25,3 а в бюджеті 2016 року – вже 38 млрд гривень. Спонукає такий об’єм субсидій економити? Може економічна модель енергоефективності конкурувати з моделлю субсидованого мало обмеженого проїдання?
Правильно поставлене питання є першим кроком до пошуку світла в кінці тунелю.
Отож, звернімо увагу на ще кілька цифр, важливо вловити їх пропорції.
На підконтрольній Україні території в 2015 році було 16,7 млн квартир та односімейних будинків.
За підсумками року 5,4 млн домогосподарств отримали субсидії та пільги на загальну суму 25,3 млрд грн, тобто саме на цих споживачів країна пустила 50% грошей ринку житлово-комунальних послуг.
Таким чином, 5,4 мільйона отримувачів субсидій спожили послуг на суму практично таку ж , як 11,3 мільйона абонентів, які платять за себе самі.
Фактично, це означає, що об’єм споживання енергетичних та комунальних послуг отримувачів субсидій понад вдвічі вищий від тих, хто їх не отримує, а це значить що існуюча система нарахувань спричиняє нераціональну поведінку споживачів.
Створена ілюзія дешевої енергії не спонукає економити, а скорочення субсидій викликає відповідно злість у тих, хто до них звик. Ті, хто сповна платить податки, також оплачує свої квитанції та подвійні – малозабезпечених. Верхня межа компенсацій є явно завищеною і потребує корекції.
Гроші на вітер
Особливістю існуючої системи субсидій є те, що лише незначна частка грошей виплачується безпосередньо їх отримувачам – близько 2%, а це лише 600 млн гривень з понад 25 млрд.
Решта перераховується на рахунки підприємств, які власне надають тепло, воду, електроенергію, газ та інші послуги, щоб вони поставили той продукт безкоштовно, або зі значною знижкою.
За відсутності повного обліку споживання води, тепла і газу – поле для маніпуляцій та приписок є немалим.
Існуюча пропорція в споживанні є наслідком такого способу фінансування і має бути переглянута. Споживач який не платить сам за товар, не розуміє його реальної ціни, тому монетизація пільг є неухильним кроком, який би не був опір – і з огляду на страх невідомого і інтереси ринку постачальників енергоресурсів.
Об’єм субсидій не може постійно збільшуватися. Поверхневий аналіз дозволяє припустити, що сама лише зміна способу та меж надання субсидій може змінити поведінку субсидіантів, і споживання енергії в цьому сегменті можна скоротити удвічі, а це вивільнення суми понад 8 млрд гривень.
Для порівняння – на програму газозаміщення та енергоефективність в 2015 році було витрачено суму близько 300 млн гривень, а на 2016 рік планується близько 800 млн.
Розпочату програму субсидій неможливо уникнути, але суспільство має швидко рухатися далі і вдосконалювати спосіб допомоги незабезпеченим.
Базовою проблемою українського житлового сектору є надзвичайно високе споживання енергії через високі втрати в будинках, і тому велика кількість енергії помножена на будь-яку ціну, буде давати велику платіжку.
Єдиний ефективний і перспективний спосіб – допомогти суспільству скоротити втрати в будинках, а відповідно скоротити споживання і платежі за енергію за рахунок комплексної а не фрагментарної термомодернізації.
Країна дотацій
Існуюча система фінансової підтримки житлового сектору не обмежена субсидіями. Основних видів допомоги в країні є декілька і кожен з них заслуговує окремої уваги
Отож, у 2015 році населення України отримало:
– субсидії та пільги на оплату “житлово-комунальних послуг” (з бюджету) – 24,5 млрд
– субсидії на закупівлю твердого палива (з бюджету) ~ 0,6 млрд
– крос-субсидії (дотаційні сертифікати) по електроенергії ~ 40 млрд
– неотриманий прибуток НАК Нафтогаз через продаж газу населенню за заниженою ціною ~ 40млрд.
– дотації муніципальним компаніям з вивезення сміття, водопостачання – дані відсутні.
Тобто, загальна річна сума, за “житлово-комунальні послуги” в розмірі 51 млрд гривень базується на дотованих цінах електроенергії та газу.
Якщо пам’ятати, що фактичних платежів населення було 51 мільярд “мінус” сума всіх бюджетних субсидій, то це означає, що 25 млрд гривень витягнутих з власних кишень грошей, навіть в оптимістичному варіанті, не покривають і 20% реальної вартості наданих послуг.
80% рахунків покриває уряд з наших податків та коштом знекровлення державних підприємств.
105 млрд гривень субсидій і дотацій населенню – це більше суми, яку країна в стані фактичної війни витрачає на оборону.
Суму, яку країна призначила на проекти енергоефективності на фоні таких витрат взагалі не видно.
Ситуація тим жахливіша, що ціни рано чи пізно стануть недотованими – як тільки рівень зносу таких підприємств, як “Нафтогаз”, “Укргазвидобування” та “Енергоатом”, сягне межі і вони збанкрутують, – а населення на той момент ані не утеплить будинки, ані не стане спроможним оплачувати повну ціну при об’ємі споживання втричі вищому ніж в ЄС.
Пріоритетом термінових дій має бути системне скорочення споживання, а не дискусія про тарифи, хоча за діями монополістів все одно треба слідкувати.
Якщо всі згадані суми – все одно народні гроші, то значно раціональніше буде швидше підвищити ціну для населення до реального рівня, а отримані кошти пускати на цільові програми співфінансування модернізації житла, а не просто проїдання.
Тобто, громадян України, як акціонерів державного енергетичного сектору має цікавити не дешевий газ, а прибутки свого підприємства. Так само, як співвласників пекарні цікавлять не безконечні “халявні” булочки, а прибуток, який можна спрямувати хоча б на ремонт даху чи навчання дітей.
Питанням критичним на сьогодні є скорочення об’єму наданих субсидій та надання можливості максимально монетизувати ці гроші. Країна повинна перестати вести дискусії про те, як вивести “Нафтогаз” в “нуль” – це курка, яка має нести золоті яйця.
Кожен громадянин, який хоче отримати субсидії в грошовій формі та використати на проекти енергоефективності, повинен отримати таку можливість, бо право на це в нього і так є.
Механізм на сьогодні теж є – субсидії на купівлю твердого палива виділяються в грошовій формі, минулого року на це витрачено понад 600 мільйонів гривень і ніхто не жалівся.
Очевидно, що колективна стратегія щодо багатоповерхівок повинна мати пріоритет над індивідуальними стратегіями “латкових” утеплень.
Країна має якомога швидше сформувати ефективну систему підтримки енергоефективності в житловому секторі – широку зрозумілу і доступну програму, Фонд Енергоефективності, інструменти його роботи, орієнтовані на результат скорочення споживання енергії, особливо тепла і газу.
Парламент має якомога швидше прийняти закон про Фонд і монетизувати всі пільги і субсидії, а також максимально дотації і крос-субсидії.
Не треба чекати четвертий рік на обіцяний грант ЄС чи Німеччини – в нас є все для запуску програми своїми силами. Якщо донори захочуть, то можуть приєднатися, але створити механізм ми маємо самі, це нам потрібно.
Через кілька років, оглядаючись назад ми будемо дивуватися, як можна було жити так марнотратно стільки десятиліть. Нашого газу буде повністю вистачати на потреби населення.
Головне – правильно витрачати гроші.
