На голову Новини Ні кроку вперед!

Ні кроку вперед!

83
0

 Сьогодні ми стаємо свідками і учасниками грандіозної картини національного героїзму і національної зради.

Сьогодні ми стаємо свідками і учасниками грандіозної картини національного героїзму і національної зради.

 

Віддані герої, вибачте за пафос, – це наші військові у Криму.

 

Рідна держава, якій вони настільки мужньо залишаються вірні, поставила їх у таке становище, коли вони вже не можуть зрозуміти – над ними знущаються, або справді пропонують план, смисл якого можна осягнути лише з київських кабінетів?

 

Зараз Київ дискутує: виводити війська або залишити в Криму? Мотиви влади зрозумілі: АРК по факту – це вже не Україна. Тут від України залишилися лише кокарди з тризубами наших солдатів і офіцерів, та їхня вірність українській Присязі. Прибрати їх з кримської землі – значить, взагалі стерти на ній український слід.

 

Здоровий глузд підказує протилежне. Військовими засобами Крим все одно не повернути, принаймні зараз . Та й складно уявити, чим закінчиться перша ж спроба українських військових вийти з частин і «відновити українську владу». Це навіть не наукова фантастика. А тому вихід один – забирати війська і далі вирішувати кримське питання іншими засобами.

 

Обидва варіанти можна зрозуміти. Але можна і критикувати.

 

Головна проблема в тому, що наші військові поняття не мають, навіщо і кому потрібна їхня стійкість. Вони ні на йоту не розуміють, який вихід для них запропонує вище командування, і коли це станеться. А коли солдат не знає, в чому сенс його подвигу, він не може здійснювати його нескінченно.

 

Відповідь «заради України» – це красиво. Але це не відповідь. Це демагогія. Заради України може бути дія зі зрозумілою метою, але не параліч без усвідомлення, коли і як він закінчиться.

 

Ми, група «Інформаційний Опір», постійно моніторимо настрої особового складу наших частин у Криму.

 

Тривожні сигнали отримуємо далеко не перший день. Але сьогодні ми можемо твердо і з болем сказати: війська на межі. Межа стійкості заради незрозумілої мети досягнута. Ще пара днів, і війська почнуть «сипатися».

 

Я щиро впевнений, що вони могли б стояти ще й місяць, і два, якби тільки хтось окреслив для них розуміння, коли і як все це може закінчитися.

 

Але для Києва, що застряг між двома варіантами, схоже, кращим рішенням було б і зовсім припинення опору військами. Хай би закінчували своє «тихе», але від того не менш героїчне протистояння, та переходили на бік окупантів, або розбігалися по домівках. Адже тоді немає відповідальних за цю ганьбу. Точніше, є – самі ті хлопці, яких ми сьогодні називаємо героями.

 

Ставити їх перед таким вибором – це і є зрада.

 

Автор: Дмитро Тимчук

 

 Дмитро Тимчук

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я