П.Розенвалон вважав, що в сучасних умовах електоральна демократія з виборами, партіями та іншими представницькими інституціями вже не така ефективна як раніше. Це дуже добре видно в Україні, яка так і не змогла стати навіть представницькою демократією. Сьогодні народ – це не просто виборці, народ наповнюється новими змістами.
П.Розенвалон вважав, що в сучасних умовах електоральна демократія з виборами, партіями та іншими представницькими інституціями вже не така ефективна як раніше. Це дуже добре видно в Україні, яка так і не змогла стати навіть представницькою демократією. Сьогодні народ – це не просто виборці, народ наповнюється новими змістами.
На Євромайдані ми бачимо новий зміст народу України, це народ-вето. Народ, який скористався своїм суверенітетом, щоб заявити, що незгодний з політичними курсом та політичними подіями. Незгоден із зовнішньою політикою, не згоден з методами влади, не згоден з системою її реалізації та персональним складом. Протести – вияв цього вето, зауважте більшість громадян у цій ситуації тлумачать його як обов’язок, а не право. Це пов’язано з тим, що наслідки від невиконання цього обв’язку можуть бути значно гіршими.
При цьому діяльність суспільства цілком вписується в європейські практики демократії – суспільні групи заявляють про свої потреби в публічній площині, декларують готовність до діалогу та висувають вимоги підтвердження легітимності через механізм виборів.
Однак влада прикривається політичним театром, деклараціями, тим самим не може продемонструвати легітимність, яка є насущною вимогою всіх демократій. Владна верхівка наполягає, що не пряма демократія, не право на протести, а саме вибори є підставою для подальшого ігнорування громадської думки (як сказав Президент В.Янукович, – «почекайте ще два роки»).
Такі заяви створюють умови для механізмів прямої демократії. Саме вони завдають суспільно-політичний дискурс, формують новий суспільний консенсус (навіть на короткий період Євро- та АнтиМайдан здатні об’єднатися). Прямій демократії в Україні бракує лише механізмів легітимації. Ними можуть стати апеляція до Конституції, статті 5 – джерело влади в Україні є народ, періодичного проведення віче за участі не лише політиків, а й громадських діячів, забезпечення широкого представництва у віче з різних соціальних груп та регіонів, запровадження інституцій, які можуть функціонувати та самоорганізовувати суспільство в період між віче, створення громадянської мережі для діяльності в регіонах.
На цьому етапі для нової якості народу ключовою є вимога нової системи влади. І вона мусить бути реалізована. Є кілька способів. Перший – влада врахує вимогу легітимності і проведе дострокові вибори, новообрана влада запропонує нову Конституцію, яка відображатиме нинішній суспільний консенсус. Другий – влада не враховує вимог, народ або саморозпускається або «зачищається», і тоді народ не матиме прав. Існує також велика кількість проміжних варіантів – відставка кількох високопосадовців, зміни до Конституції, гарантія політичної діяльності, безпека окремих політиків – це все є предметом торгів і може бути тою чи іншою мірою реалізовано.
Однак для встановлення демократії нової якості необхідним є ще й якість народу: народ – суддя. Тобто той, який здатен критично оцінювати всі суспільно вагомі явища, документи, що він може робити за посередництвом громадських активістів. Народ-суддя. В українських реаліях, це може набути більш широкого значення.
Оксана Дащаківська, політолог.
