Закордон переходить на автоматизовану систему безготівкової оплати проїзду у місцевому пасажирському транспорті, а Україна – пасе задніх. Діючим законодавством така можливість не передбачена. Тож, нардепи мріють про встановлення справедливості.
Єдині електронні квитки бувають різними: базові (на 15 хв чи на 5 зупинок, без права пересадки, тощо), групові (один квиток на групу від 2 до 5 людей), проїзні на день, три дні тощо. Спільне у них одне – усі вони діють не на один вид транспорту як у нас, а на маршрут, тобто дають право користуватись будь-якими видами міського транспорту протягом певного проміжку часу аби доїхати в потрібний пункт призначення.
Примітно, міста у європейських країнах поділені на зони і єдиний квиток дає право їздити лише в тій зоні, на які він валідний. Теоретично пасажир не можете по одному квитку проїхати туди-назад.
Квитки можна купити у автоматах, або у кіосках (залежить від країни). Водії продають квитки лише в маленьких містах. Іноді стоять автомати з продажу квитків всередині транспортних засобів.
Квиток треба відразу валідувати (знайти в салоні електронний компостер, який виб’є на квитку дату та час валідації). В метро, якщо немає турнікетів, це потрібно робити в спеціальних валідаторах, які стоять або в салоні, або на вході на станцію.
Кондукторів у європейському транспорті не побачиш, натомість контролери зустрічаються навіть вночі.
Транспорт ходить за розкладом (і майже завжди його дотримується, окрім Італії), подивитися його можна на зупинках, в Інтернеті та спеціальних брошурах, які є на станціях або в інформаційних центрах. При цьому, нумерація спільна (не так як у нас окремо всі види транспорту). Вночі діють спеціальні нічні маршрути (часто зі своїми правилами оплати проїзду).
Україна також мріє про масовий перехід на автоматизовану систему безготівкової оплати проїзду у міському пасажирському транспорті. «Існуюча система оплати та контролю проїзду в комунальному транспорті застаріла та має багато недоліків: використання паперових квитків (часто взагалі відсутні) не дає можливості проконтролювати реальний пасажиропотік на маршрутах громадського транспорту і відповідно – обіг готівкових коштів; призводить до погіршення рівня безпеки перевезення пасажирів громадським транспортом, тощо» – стверджують прихильники ноу-хау.
Окрім того, за їхніми словами, впровадження системи автоматизованої оплати та контролю проїзду забезпечить багато економічних переваг. Серед них: оцінка реального обігу коштів, а відповідно – і оцінка обґрунтованості тарифів на перевезення та можливості оновлення автопарку перевізника; зручна, швидка оплата і контроль проїзду; зменшення часу затримки громадського транспорту на зупинках; запровадження різноманітних гнучких тарифних систем; виключення людського фактору та запобігання крадіжок, тощо.
Втім, на сьогодні діючим законодавством не врегульовані питання щодо можливості повсюдного впровадження такої світової практики в українському міському пасажирському транспорті. В окремих містах України, звісно, питання введення електронного квитка на місцевому рівні підіймалося (і не один рік), але на практиці поки помітного результату досягнути не вдалося, оскільки на реалізацію таких проектів потрібні чималі кошти, головним чином, інвесторів.
Перед тим, як піти у відпустку, парламентарі вирішили виправити цю ситуацію та зареєстрували під куполом Верховної Ради проект Закону №2378а, який спрямований на перебудову діючої системи оплати проїзду у комунальному транспорті. Його розробниками виступила група з одинадцяти депутатів від різних партій.
Метою цього документу, згідно з пояснювальною запискою, є «створення умов для впровадження безготівкової оплати вартості проїзду в місцевому пасажирському транспорті шляхом надання відповідних повноважень органам місцевого самоврядування».
Зокрема, народним обранцям пропонується внести зміни до трьох законодавчих актів – Законів «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт» та «Про місцеве самоврядування в Україні». У перших двох – статтю 1 доповнити згідно з алфавітним порядком визначеннями термінів «автоматизована система безготівкової оплати проїзду», «електронний квиток», «квиток». До останнього – додати, що серед повноважень органів місцевого самоврядування є також прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи безготівкової оплати проїзду (в тому числі електронного квитка) в місцевому пасажирському транспорті незалежно від форм власності та встановлення порядку її функціонування.
Розробники стверджують, що реалізація положень законопроекту №2378а не потребує додаткових обов’язкових фінансових витрат із державного бюджету, адже фінансовими питаннями займатимуться безпосередньо органи місцевого самоврядування. Втім, при цьому все ж зауважують, що розрахунок необхідних коштів може здійснюватися на підставі техніко-економічного обґрунтування щодо впровадження автоматизованої системи безготівкової оплати проїзду у конкретному місті, враховуючи його інфраструктуру, загальну кількість пасажирського транспорту та визначених місцевою владою функціональних вимог до відповідної автоматизованої системи.
На їхню думку, прийняття вказаного документу дозволить створити умови для впровадження безготівкових форм оплати вартості проїзду в місцевому пасажирському транспорті, що в свою чергу сприятиме обліку реальної кількості пасажирів, ефективному плануванню маршрутів та графіків пасажирських перевезень, підвищенню економічних показників роботи транспортних підприємств за рахунок використання зібраної в системі інформації для запровадження та підтримки гнучкої системи тарифів, зменшенню експлуатаційних витрат перевізників на організацію та контроль оплати проїзду, прозорості розрахунків перевізників, підвищенню прибутковості транспортних підприємств та оновленню їх рухомого складу, а також підвищенню безпеки дорожнього руху (водії не здійснюватимуть продаж квитків, а слідкуватимуть за ситуацією на дорозі) у цій сфері.
Та чи станеться? Навіть, якщо документ буде схвалений Верховною Радою, відповісти складно. Причиною цього – досвід Києва.
Примітно, що у столиці про запровадження автоматизованої системи безготівкової оплати проїзду у комунальному транспорті – говорять з 2011 року. У 2013-му навіть відбулася презентація системи «Єдиний електронний квиток», згідно з якою, перехід на нові правила оплати проїзду мав здійснюватися у декілька етапів: введення квитків зі штрих-кодом замість жетонів у метрополітені та адаптація до цього турнікетів; встановлення термокомпостерів у наземному транспорті та впровадження єдиного квитка. При цьому підкреслювалося, що орієнтовно цей перехід триватиме 9 місяців.
Так, у жовтні 2013 року тодішній голова КМДА Олександр Попов поставив завдання перед профільними службами вирішити всі необхідні питання для того, щоб розпочати впровадження нової системи оплати проїзду в міському пасажирському транспорті, як наземному, так і в метро, з 1 січня 2014 року. Стартувала розробка методики обрахування вартості проїзду на прикладі європейських міста. Для забезпечення комплексу обладнання для обліку пасажирів, терміналів для продажу засобів оплати за проїзд, тощо планувалося залучити інвестора. Загальна вартість інвестицій передбачалася у розмірі близько 100 млн грн. Однак, пізніше в КМДА повідомили, що введення єдиного електронного квитка відкладається.
Згадав про нього знову у вересні 2014 року, звітуючись перед громадою про перші сто днів роботи на посаді Київського міського голови, вже нинішній мер столиці Віталій Кличко. На початку 2015-го киянам була дана нова обіцянка – система єдиного електронного квитка буде запроваджена у столичному міському пасажирському транспорті до кінця 2015 року. Валідатори встановлять у всіх автобусах, тролейбусах і трамваях столиці. Тож, у місцевої влади залишилося ще чотири місяці для реалізації відповідного плану. Варто зауважити, що досі жодної згадки про початок відповідної роботи не було.
