На голову Новини Місцеві вибори: війна своїх проти своїх

Місцеві вибори: війна своїх проти своїх

104
0

Нові партії – у грі, а штаби стурбовані тридцятивідсотковим «дамським набором». Основна інтрига тепер в іншій площині: які технологічні ходи винайдуть партії в боротьбі за виборця і чи переживуть конкуренцію кандидатів зі свого ж списку.

Отже, закон про місцеві вибори прийняли, і відбудуться вони за пропорційною системою з відкритими списками. Нові партії – у грі, а штаби стурбовані тридцятивідсотковим «дамським набором». Основна інтрига тепер в іншій площині: які технологічні ходи винайдуть партії в боротьбі за виборця і чи переживуть конкуренцію кандидатів зі свого ж списку. А також, кому повірять регіони, – старим брендам чи новим політичним проектам?

Заглянути за політичні лаштунки кореспондентові Укрінформу допоміг вінницький політолог Олександр Логінов.
– Отже, основним суб’єктом виборчого процесу залишаються партії, і вони вже на низькому старті. Що світить «старичкам», і наскільки для них ці місцеві вибори значимі?

– Місцеві вибори для них мають принципове значення, тому що починається перехідний період процесу децентралізації. Протягом одного-двох років будуть внесені зміни до Конституції, а саме, що вводитимуться виконкоми замість місцевих адміністрацій. А їх формують ради. Тобто, значимість депутатського мандата зростає кардинально, адже фракції отримуватимуть квоти за якими претендуватимуть на місця у виконавчій владі.

А щодо «на низькому старті», то я не зовсім погоджуюся. Тут швидше йдеться про імітацію бурхливої діяльності. Бо і партії, і потенційні кандидати ще не зовсім зрозуміли, що таке система відкритих списків. Вони мислять шаблонами, – що це будуть якісь варіації ближче до мажоритарки, або пропорційної, чи щось на кшталт змішаної системи. Але система відкритих списків має ряд специфічних особливостей і, насамперед, – в плані політичних технологій, розуміння яких дає грамотним політичним силам дуже серйозні козирі.
– І в чому ж вони полягають?

– В умовах не дуже високої явки (а вона буде нижчою, ніж на парламентських чи президентських виборах), більш прохідні можливості отримують саме старі партії. Ті, що на слуху, і які мають певні ресурсні можливості, – зокрема, фінансові, щоб грамотно організувати алгоритм своєї поведінки на виборах.

Бо що таке відкриті списки? Це система, за якої кожний голос, відданий за кандидата від партії, потім вливається в єдиний «резервуар» цих партій. Якщо партія долає п’ятивідсотковий бар’єр, вона отримує певну кількість квот. А вже виходячи з особистого рейтингу кандидата, він або проходить до ради, або ні, конкуруючи зі своїми товаришами, які висувалися від однієї політичної сили.

 

В чому тут головна філософія? В тому, що кандидат, навіть набравши 100% на своєму окрузі, але його партія не долає виборчий бар’єр, в раду не потрапляє. Тому від дрібних і маловідомих партій, насправді, балотуватимуться або дуже самовпевнені люди, або авантюристи. Успіху молодих партій я не виключаю, але щоб він відбувся, треба буде запропонувати щось абсолютно нове. Але поки що таких нових «фішок» я не бачу.

З іншого боку, дуже зростає значимість технологічної складової цих партій. Тому що окремо взята партія, навіть коли вона не претендує на потрапляння в раду, може відбирати голоси на своєму електоральному полі в інших політичних сил і кандидатів.
Коротше кажучи, все складно. Кандидати ще не розібрались, що на них чекає і як з цим обходитися. Бо вони тепер конкурують не тільки зі своїми опонентами на окрузі, а й з однопартійцем на сусідньому окрузі за рейтинг у партійному списку. З одного боку, кандидат зацікавлений, щоб його союзник набрав менше, аніж він, щоб пройти в раду. А з іншого – треба, щоб той зібрав якнайбільше голосів до загальнопартійного «казанка».

– То що, однопартійці будуть один одного «мочити»?

– А от я не знаю, але такого варіанту зовсім не відкидаю. Тут потрібна дуже серйозна політична обробка. Бо ж нашкодить він не тільки опонентові, а й партійному списку в цілому! Якщо партія прагне провести максимум кандидатів, вона має виробити ідеальний баланс. З одного боку, подбати про розкрутку свого бренду, з іншого – підібрати дуже сильних кандидатів, які цей бренд на місцях «витягуватимуть».

Я чув цілком протилежні точки зору політиків та експертів з цього приводу. Одні кажуть, що технологічно це має бути чиста пропорціоналка, бо люди будуть голосувати за бренд. Інші – що чиста мажоритарка, бо голосуватимуть за прізвище кандидата. Не можу погодитися з жодним із цих тверджень, швидше за все буде якийсь симбіоз. В міських округах у рішенні виборців скоріше за усе превалюватиме політичний бренд, бо тут впізнаваність політиків нижча. А в сільських округах більше бонусів набере особистість кандидата, а не бренд, від якого він балотується.
– Основними гравцями на місцевих виборах стануть відомі політичні сили, чи можливі варіанти?

– Система відкритих списків, окрім того, що вона практично гарантує проходження до рад парламентським партіям, стимулює створення регіональних проектів. Як, наприклад, у Німеччині, або на муніципальних виборах у РФ. Якщо виборець не хоче голосувати за партію, яка йому неприємна, він цілком може віддати свій голос за позаполітичний регіональний проект.

Приклади цього були у Вінниці, – гройсманівська «Совість України» на виборах до міської ради та «Єдність» нинішніх нардепів Олександра Домбровського та Григорія Заболотного – до обласної. Не виключена поява якогось нового гіпотетичного блоку «За Вінниччину» тощо.

 

Зараз у Харкові маємо «Відродження» на чолі з Віталієм Хомутинником. Тамтешні екс-регіонали досить довго не могли вирішити, до якого боку їм прибитися і, нарешті, з’явився місцевий проект таких собі господарників та управлінців поза політикою. Гаслом «менше політики – більше економіки» на цих виборах будуть спекулювати практично всі місцеві регіональні партії.

– Цікаво, як з приходом Саакашвілі розвиватиметься ситуація в Одесі і на півдні загалом?

– Стосовно півдня дуже важко прогнозувати, тому що південь – це були базові для ПР території. Від «регіонів» вони відійшли, але я не бачу, щоб вони зайняли якісь іншу нішу. На президентських виборах вони проголосували за Порошенка, бо південь традиційно голосує за будь-яку владу.

– А що буде на заході?

– Там ситуація найскладніша. Аж до 2014 року країна ділилася приблизно навпіл, – схід і південь голосували за регіональні проекти, захід – за про європейські демократичні сили. На парламентських виборах ми побачили, що попри посилену «обробку» Запоріжжя, Дніпропетровська і Харкова вони все одно голосували за «Опозиційний блок», який вважають для себе базовим. Але яка базова партія, наприклад, для Львова, я не беруся сказати. Там має історію успіху на президентських виборах Петро Порошенко. Там перемагала «Батьківщина». Але це ще було й базове місто для «Свободи» і «Самопомочі». На цей же електорат розраховують Радикальна партія Ляшка та «Народний фронт». Тобто, всі вони товктимуться на одному електоральному полі. Успіх чекає на того, хто краще вибудує технологічний процес.

– Попри побоювання, нові політичні бренди у грі, і в регіонах спостерігається їх активна експансія. Скажімо, у Вінницю «зайшов» «Народний контроль», місто рясніє білбордами «УКРОПа». Це реальні потуги на вибори місцеві чи «пристрілка» під дочасні парламентські?

– Щодо «УКРОПа», то це означає , що в групи «Приват» достатньо коштів, які вона може витрачати на виборчу кампанію вже зараз. Вони, власне, ніколи й не соромилися вміння регулювати рух капіталів фінансових у політичні і навпаки.

Утім, цими проектами справа не обмежиться. Досить багато політиків випробовуватимуть власні сили у нових нішах, апелюючи до волонтерської діяльності, самоорганізації населення. Власне, провінція із запізненням на три-чотири роки повторюватиме столичний досвід. Там свого часу також виникло дуже багато проектів, які всіляко підкреслювали свою належність до громадянського суспільства, відмежовувались від політики. Деякі, на кшталт «ГАКа», були дуже успішними, інші навіть до виборів не доходили.

– Наскільки партії вкладатимуться у вибори з огляду на те, що працюватимуть нові ради всього два роки? Це для них політична розминка?

– Ні, це аж ніяк не розминка, адже партії показують свій реальний рейтинг і зміцнюють позиції в тих чи інших регіонах. В умовах децентралізації це питання буде принциповим, – контролювати процеси на місцях.

Це буде дуже серйозна боротьба політичних брендів, особистостей, технологій і фінансово-промислових груп, які намагатимуться «протягти» свої проекти. Згадаймо той же «УКРОП». Дніпропетровщину базовим регіоном вважали скоріше регіонали. Але Коломойський зумів так сплести фінансовий і політичний капітал, що тепер область, насамперед, орієнтується на нього самого. Схожі проекти, орієнтовані на місцеві політичні еліти, повторюватимуться і в інших областях.
 

 

Хто буде у списках? Чи робитимуть партії ставку на громадських активістів «останнього розливу»?

 

– На виборчу кампанію потрібні ресурси, в тому числі – фінансові. Я прогнозую, що на третину партійні списки складатимуться з бізнесменів, стільки ж буде управлінців, партійних функціонерів та чиновників. І тільки решта, можливо, активісти, які заявили про себе останнім часом.

 

Але будьмо об’єктивними: зазвичай їх у «Фейсбуку» знають набагато краще, ніж в реальному житті. Тобто, це можуть бути дуже популярні й розкручений персонажі в соціальних мережах, але впізнаваність їх на рівні електорату не така вже й значна, щоб віддавати їм місця у п’ятірках.

 

Джерело:  news.ugcc.ua

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я