На голову Економіка Ми чесно йшли, у нас немаэ… Ми – чесно йшли???

Ми чесно йшли, у нас немаэ… Ми – чесно йшли???

145
0

Інколи, мене дивує моя самовпевненість, та знаючи себе, стримуюсь  у своїх емоціях, заспокоююсь, осмислюю їх і стараюсь, з рештою, аналізувати  свої думки і дії… Важка це робота – самоаналіз, особливо після перегляду нині модних ток – шоу, прочитання статей в популярних журналах, в месіанських проповідях теперішніх та минулих політиків, які, чомусь, себе вважають політиками майбутнього…

Інколи, мене дивує моя самовпевненість, та знаючи себе, стримуюсь  у своїх емоціях, заспокоююсь, осмислюю їх і стараюсь, з рештою, аналізувати  свої думки і дії… Важка це робота – самоаналіз, особливо після перегляду нині модних ток – шоу, прочитання статей в популярних журналах, в месіанських проповідях теперішніх та минулих політиків, які, чомусь, себе вважають політиками майбутнього…

І виникає небезпечна (з точки зору психіатрії) думка, що я наймудріша, найрозумніша та, на жаль, найскромніша людина в країні, в якій народився і живу! Чи справді я єдиний розумний і мудрий патріот, який готовий пожертвувати собою заради декількох мільйонів рабів, заради того, щоб ці істоти, більшість із них, які без честі і совісті, продовжували розмножуватись та існувати, створюючи електорат для майбутньої діяльності наймерзенніших своїх представників?.. Мабуть, що… А хто ж іще?

Перебираю в думках своїх друзів і приятелів… Хтось був депутатом, хтось ним є, хтось був колись інтернаціоналістом, хтось народився в Канаді і вважає себе ще більшим українцем ніж я, і має на це право… Кожен з них не стоїть осторонь процесів, що вичавлюють рабів із мого народу, та їх занадто мало, щоб змінити ситуацію радикально. Я писав про це колись і завжди над цим думаю. Мої друзі, більшість із них, не генерали життя, в кращому випадку лейтенанти, і відповідальність їхня закінчується на самому передньому краю боротьби, не вони приймають стратегічні рішення, тому й не їм відповідати за промахи (чи зраду) полководців, що привели Україну до прірви: ще два кроки і все, і безодня. Та як пояснити інше – чому ті, хто нібито ще вчора мав на клапті порвати ворога, тих же полководців, (дивно, що найперші наші вороги – наші ж поводирі) сьогодні відмовляються покидати траншеї, вкотре за історію нашу. Вийшли із них у 2004, та генерали зрадили… Вкотре за нашу історію. І якщо спробувати чесно заглянути їй у вічі, то занадто неприглядна картина постає перед нами: наша історія це історія поразок, від найменшої – вибрали не того сільського голову, до найбільшої – воювали проти друга разом із ворогом.

Та не про це тепер. Грядуть вибори до, так званого, парламенту. Знову адресні  пайки, знову дідусі і бабусі будуть голосувати за убоге існування своїх дітей та онуків, голосувати за звичкою – хай буде все, що буде, « лиш би не було війни», хоч США воює все двадцяте століття і, незважаючи на війни, процвітає. Але то їхня історія, то історія перемог… А ми будемо знову обирати кращих із найгірших, і чекати від них, нами обраних, радикальних дій, тобто: бандитам тюрми, викорінення корупції, соціальна справедливість, і це при тому, що кожен із нас добре знає, пробачте за риму, кого обирає – обирає брехуна і злодія, в надії що той перестане брехати і красти, обирає бувшого бандита, що праскою заробив свій перший мільйон (тай останній), з надією, що він відмолив свої гріхи, обирає зрадника, що змінив декількох хазяїнів, надіючись, що це у нього було востаннє… Ми обираємо, йдемо на вибори, голосуємо, дискутуємо, сваримося, навіть з найдорожчими нам людьми, розуміючи, що наші голоси їм не потрібні, їм не потрібна на сьогодні навіть наша участь  у виборах – їм потрібен результат! І вони його зроблять. Ціна результату – сто мільярдів доларів, що опісля всього осядуть в кишенях переможців… Затратив сто мільйонів – отримав сто мільярдів… За п’ять років. Як вам бізнес?.. А, можливо, нам взагалі не потрібен парламент, як і президент? Можливо, знову прийшла пора запросити вікінгів прийти і дати нам раду? Можливо, але це вже інша тема.

«Їм» потрібні мільярди… На що стільки, коли потрібен тільки один мільйон зелених папірців, щоб зробити із «окраїни» і «вотчини» Велику Україну! Колись я служив у Десні (це Чернігівська область), що від Києва кілометрів з вісімдесят, в 46 танковій (учбовій) дивізії. В танковій дивізії… Звичайно, то не 5 – та танкова дивізія СС «Вікінг», та все одно: танки – є танки… Я добре знаю нужди теперішніх офіцерів. Ротні і батальйонні командири не мають можливості красти, хіба що, деякі, хліб у солдатів, і більшість із них, що стали офіцерами вже української армії, хотіли б мати честь бути дійсно українськими офіцерами, але – голодний «сраму нє імет»! Тож сто тисяч зелених «франклінів» майору – комбату, ще стільки ж ГеСееМщику, стільки ж начскладу за один боєкомплект для трьох танків, а солдатам – добровольцям, бажано галичанам, в майбутньому героям України, виділити після всього по сто гектарів найкращої рідної землі: земля має належати достойним її!.. «Хлопцям», що чергують в райвідділі, подзвонять даїшники із вишгородської греблі і скажуть: «Танки! Товариш майор, на Київ поперли танки!» Ні хто із них навіть не розстебне кобуру табельної зброї – минулорічні одеські події ( три тисячі проти трьох) багатьох із простих міліціянтів навчили, як « родіну любить», і вони взнали, як вона їх любить… Ще кілька дзвінків по інстанції і літаки з власниками офшорних рахунків злітатимуть з інтервалом

у півхвилини. Навіть не розібравшись, скільки тих танків, та знаючи: захищати їх нікому, вони назавжди залишать вже не потрібну їм, обідрану ними країну. Одна печаль – сидіти на Банковій на башті шістдесят четвірки, курити і думати: «А хто? Хто замість тих? Оці?..»

 

Мені подобається « Партія регіонів», (хотів сказати – мафія регіонів, бо вони така партія, як я шеф Моссаду, але факт є факт), не зважаючи на те, що всі її члени мої персональні вороги. Якби всі, хто є українцем, були пов’язані між собою так як вони – кров’ю, ми були б однією нездоланною нацією. Мені подобається Віктор Янукович – маючи дві «ходки», людина стає Президентом найбільшої держави на Європейському континенті! Він, особисто для мене, не зрадник… Віктора Андрійовича я б розстріляв особисто, перед строєм, попередньо одягши його у військову форму з капітанськими погонами, зірвавши їх, і втоптавши в землю, яку він зрадив… На чесну дуель зі мною, старшим лейтенантом, в нього не вистачить мужності, а честі в нього ніколи не було, була б – застрілився!  Катя  –  не бідна, виживе якось… Жаль дітей його, онуків і правнуків – як жити з таким призвіщем, в якого Сірка щоденно позичати очі? Як кажуть брати наші молодші – «неудобно, как – то, получилось…».

Та  Володимирівну щиро, по чоловічому, жаль: набрала команду «фраєров» за «бабло»  і тепер платить по векселях… А могла б, маючи таку – сяку копійку, набрати в парламент команду камікадзе (правильно, згідно японської, камікадо) із фанатиків, простих, розумних і небагатих, яким у Верховній Раді, крім України і своєї честі, захищати нічого, і тоді в регіоналів був би катастрофічний недобір в «народні» депутати.  Що ж , Аллах – великий, навіть жінці воздає по ділам її…

Відповідальність перед історією… Невже всі наші можновладці справді навчалися в інтернатах для дебілів і не знайомі із цим предметом? Вони не знають не тільки законів фізики, вони знайомі з цим словом, бо якби знали – не тягнули б з такою силою ковдру на себе, вона ж порветься! Елементарні поняття їм не відомі і знати вони їх не хочуть. Загнаний в кут щур може накинутись і відгризти носа… Половина людей, які їдуть у тролейбусі, знають як зробити так щоб було краще всім, а не тільки власнику тролейбуса (міста, держави)! Вони вчилися в школах для нормальних? Мабуть що…Та, на жаль, вони тільки то й можуть, що знати.  А втілювати знання в життя – хто має? Чи ми раби, які борються не з рабством, а заради того, щоб стати рабовласником?

 Мер мого міста відгородився «прозорим офісом» від «своїх дорогих вінничан», що найбільше подобається всім високим чиновникам, які навідуються у Вінницю. Цікаво, як встигали справлятися із своїми обов’язками чиновники столітньої давності, без телефонів, майже, без комп’ютерів, без «мерседесів» і «легіону» дрібніших бюрократів? Встигали зустрічатись з людьми, навідувались в театр,влаштовували бали, були благодійниками, і на все знаходили час.  У нашого мера, та й не тільки у нього, часу не вистачає. А як гарно починав!!! Тепер він вирішив, що добиратись із Старого Міста до залізничного вокзалу, Вишеньки та до вулиці Київської за дві з половиною гривні – дорого, тепер всі старогородці добираються за три з половиною, з двома пересадками… І я думаю – якщо він розумний, (а він розумний!) то чому він прийняв таке нерозумне рішення? Є ж на це якась причина, про яку ми можемо тільки здогадуватись?.. Скоріш за все – матеріальна. Та це вже інша тема.

Якби люди знали, що вони смертні, були б інші. Я знаю про це, бо я і художник і письменник, і філософ, мабуть що, і дав мені Бог честь (на жаль?), мама моя не навчила мене красти (на жаль?) і знаю я, що моя смерть  – моя слава. Тому й живу так, щоб після неї навіть у найбільшого мого заздрісника не повернувся язик для вимови слів недобрих.

А було б цікаво: людина, що напросилася у владу, через п’ять років на «лобному місці» перед усіма дає звіт… Поряд кат із сокирою… І якщо терези «проти» опустилися донизу, то кладе бідолаха голову під сокиру… Чи були б тоді бажаючі обиратись?  І ще – ті хто обрали його, теж стоять в черзі до ката. Можливо, тоді б ми, перед тим як приймати якесь рішення, з першу думали?

П. С. Ніяких позовів до суду не визнаю, бо вважаю, що українські суди це корупційна ширма, за якою пихате і безкарне бидло ховає свою справжню мармизу. Тільки дуель! До першої смерті.

 

Віктор Рибачук

Художник, письменник, драматург

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я