На голову Новини Літопис українського героїзму: Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

Літопис українського героїзму: Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

122
0

 Його однаково боялись Туреччина, Росія та Польща. Один з найуспішніших гетьманів української історії, Петро Конашевич-Сагайдачний був тією фігурою, про яку історики майбутнього, особливо польські та російсько-радянські, не знали, як писати

Рятівник Речі Посполитої від турок, він допомагав українським братствам відроджувати православну віру та спонсорував освіту, а згодом фактично узяв Москву, але не став її руйнувати, бо це була «столиця православного люду». Але при цьому Сагайдачний, на відміну від своїх найвідоміших наступників Хмельницького та Мазепи, сприймається як цілісна та відверто позитивна фігура. Врешті-решт, першу масову навалу мусульман-османів на схід Європи зупинив саме він. І саме він примусив – знов-таки, вперше за історію Запорозької Січі – рахуватися з козацькими інтересами усіх українських сусідів.

Петро Конашевич, що став Сагайдачним тільки на Січі, – галичанин. Це був один з найосвіченіших гетьманів, бо народився він у родині священика. Але виявив себе він саме як військовий організатор та хоробрий вояк: гетьманом його обрали після переможних походів на чорноморські твердині Туреччини, зокрема, звільнення Кафи-Феодосії з її невільничим ринком. Визволитель тисяч людей одразу ж став улюбленцем України, а під його началом на Січі, тим часом, формувались регулярні частини з військовими вишколом на кшталт європейських армій. Жорстоко підтримуючи дисципліну, він – перший з гетьманів – «збив» козацьке військо у структуровану силу, яка стала найкращою армією Східної Європи. З того часу козаки – бажані професіонали для усіх армій Старого Світу. Але, в першу чергу, Сагайдачний будував підмурки козацької держави, захищаючи козацькі права та привілеї.

Доволі довго він вважав, що козацький устрій може функціонувати у рамках Польсько-литовської держави, і тому намагався не порушувати обов’язків перед польською короною. І корона до певного часу рахувалась з ним, як до цього часу ні з ким. Сагайдачний міг дозволити собі відкритий захист православ’я. Фактичне ж узяття Москви у 1618 році він розглядав як спробу повалити потенційну загрозу з Півночі, але не до кінця: потенційний союз з московитами міг у майбутньому допомогти козакам впливати на польський уряд. А коли уряд не виконав своїх обіцянок щодо козаків та православних вірян, Сагайдачний відмовився йому допомагати, що спричинило поразку Польщі у битві під Цецорою у 1620 році. Після цього нажахана Варшава вирішила замиритись с Сагайдачним. І він не підвів. Під Хотином, у 1621-му, він розбиває турок та відкидає загрозу поневолення на півстоліття.

На жаль, під Хотином він був поранений отруйною стрілою, та невдовзі помер у Києві. Могила його до 1930-х років зберігалася у соборі Братського монастиря столиці, поки той не був знесений. Але пам’ять про видатного очільника козаків не тільки жива, але й продовжується в сучасних назвах – іменем Сагайдачного названий фрегат – флагман українського флоту.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я