На голову Новини Кримський татарин: Повернемось лише тоді, коли Путін здохне

Кримський татарин: Повернемось лише тоді, коли Путін здохне

167
0

 Майже три місяці тому до Львова в якості переселенців переїхала сім’я кримських татар, яка понад 20 років будувала своє життя на українському півострові, який був анексований Росією. Ця окупація разом з переслідуваннями і знущаннями нової «влади» Криму й стала останньою краплею для того, щоб перебратися у більш спокійне місце.

 Майже три місяці тому до Львова в якості переселенців переїхала сім’я кримських татар, яка понад 20 років будувала своє життя на українському півострові, який був анексований Росією. Ця окупація разом з переслідуваннями і знущаннями нової «влади» Криму й стала останньою краплею для того, щоб перебратися у більш спокійне місце.

 

Айваз Абдурахманов чітко пам’ятає, як 20 квітня зібрав свою велику родину, а це п’ятеро дітей і вагітна дружина, і вирішив їхати до Львова. «Я обрав Львів, бо зі слів знайомих знав, що це гостинне місто і нам тут допоможуть», – говорить глава сімейства.

По прибутті до Львова родину Айваза відправили в санаторій у селищі Великий Любінь. Але через 10 днів сім’ю попросили звільнити приміщення.

«Я знав, що ми їдемо до Львова, і вже у потязі подзвонив у санаторій в Любіні. У той час там жив мій знайомий, тож він поговорив з головою сільської ради і вони дали згоду на те, щоб ми приїхали. У Львові нас зустріли представники громадської організації «Кримська хвиля», які власне і відвезли нас в санаторій», – пояснює Айваз.

«Там ми пробули 10 днів, нас добре годували, все було безкоштовно. Там нам виділили кімнату, але потім сказали, що їдуть відпочивальники і нам треба виселятися. Звідти ми поїхали до Львова. Небайдужі львів’яни винайняли нам квартиру і оплатили за перший місяць, потім знайшлася ще одна жінка, яка заплатила нам за другий місяць. Жити нам дуже складно, але я не жаліюся. Сподіваюся, що все скоро владнається», – ділиться проблемами кримський татарин.

Чоловік запевняє, що без добрих людей, вони не змогли б прожити й дня, адже практично все, що вони мають, це заслуга простих людей, які стали небайдужими до чужого горя.

«Я прожив у Криму більше 20 років, але в мене не було таких стосунків з сусідами, як тут. Люди нас прийняли чудово. Я знав про гостинність львів’ян, але не думав, що це аж настільки. До прикладу, я одного дня познайомився з нашим сусідом, а вже на наступний день він приніс мені ледь не мішок картоплі, капусти, овочів», – розповідає чоловік.

Але разом з гостинністю простих людей, Айваз все-таки звертає увагу на байдужість держави у цьому питанні.

«За час, відколи ми перебуваємо переселенцями у Львові, держава нам ніякої допомоги не надала. Ми живемо за 1600 грн. в місяць, які ми отримали завдяки великим зусиллям. Таке враження, що держава відмовляється нам допомагати. Щоб отримати ці гроші за дитину, мене відправляли в Крим. Я пояснюю їм, що Крим окупований і я не можу туди поїхати. Добре, що в нас там були знайомі, які взяли потрібну довідку, і нам її передали, інакше в нас і цих грошей не було б», – пояснює чоловік.

В усіх цих проблемних питаннях Айваз не звинувачує якусь конкретну людину, він переконаний, що проблема в системі, яка досі залишається бюрократичною. Проте, не зважаючи на всі незручності, які виникли у зв’язку з переїздом, чоловік категорично відмовляється повертатися у Крим.

«Якщо Володя здохне, тоді ми повернемося, інакше нізащо. Навіть якщо б Путін прийшов і сказав мені, що він особисто гарантує безпеку моєї родини, я б все одно не повернувся», – каже Айваз.

Він розповідає, що його велика родина має у Криму власний особняк, який зараз неможливо продати. «Та навіть якщо там продати, то тут нічого не купиш. Якщо їхати жити в село, дуже багато треба грошей вкласти, щоб щось почати будувати, тому тримаємося за місто», – розповідає чоловік.

Айваз шукає роботу і готовий іти працювати. Але сталася біда: у його жінки, яка має народжувати у серпні, медики діагностували загрозу викидня. Тож, крім опіки за здоров’ям дружини, на його «плечах» ще й виявився догляд за дітьми: двома дівчатами та трьома хлопцями. Найстаршій доньці 8 років, наймолодшому синові – 1 рік.

«Зараз все на мені, і прання, і приготування їжі, і догляд за дітьми. Я дуже хочу піти на роботу, але не має на кого залишити дітей. Тому поки жінка не народить, я просто фізично не зможу піти працювати, але все одно щось шукаю», – розповідає він.

Чоловік наголошує, що в Криму йому ніхто не погрожував. Але дивлячись на репресії та переслідування знайомих, він побоявся за здоров’я дітей і вагітної дружини, тому вирішив вирішив втікати з півострова.

«Мені особисто ніхто не погрожував, але були такі моменти, коли я бачив, що мої знайомі зникали, відбувалися тортури і репресії проти людей. Дивлячись на це, я не відчував спокою. Старша донька ходить в школу. Вона ходить у хустці, і дружина моя – також у хустці. А зараз в Росії прийняли закон, згідно з яким заборонено ходити в хустці в школу. Ні свободи особистості, ні свободи віросповідання там не має», – каже Айваз.

Але, не зважаючи на всі негаразди і проблеми, Айваз не опускає руки і будує плани на майбутнє. Він хоче віддати двох доньок у львівські школи. А сам, після народження ще одного малюк, планує піти на роботу. Хоча зізнається, що не втрачає надії на те, що колись та й повернеться назад, у рідний Крим, за яким так сумує.

 Ольга Куровець,

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я