За кулісами однієї з найважливіших реформ відбуваються дивовижні речі
Уже, здається, навіть діти знають, що одним із найбільших гальм змін у країні стала прокуратура.
Прокуратура блокує розслідування гучних справ. Прокуратура стала розсадником корупції. Прокуратура конче потребує змін. Саме тому, під тиском Заходу, у країні розпочалася реформа прокуратури. Був ухвалений відповідний закон. З’явилась надія на зміни. “Наше основне завдання – відчинити двері прокуратури компетентним, мотивованим і порядним людям, які здатні змінити систему зсередини та прагнуть перетворити її таким чином, аби вона дійсно служила інтересам українського народу. Відкритий, чесний і прозорий конкурсний відбір – єдиний спосіб зробити це”.
Так пафосно й оптимістично заступник генпрокурора Давід Сакварелідзе влітку дав старт конкурсу на заміщення посад керівників нових місцевих прокуратур, їхніх перших заступників та заступників. До кінця року у країні мало з’явитися 700 нових керівників прокуратур.
Вони повинні були докорінно змінити характер прокуратури. А потім, як свідчать очевидці, у якийсь момент несподівано щось знову пішло не так. У розпалі самого конкурсу Давід Сакварелідзе, двигун прокурорської реформи, опинився, хоч і зі збереженням посади заступника генпрокурора, в Одесі — де-факто йому доводиться керувати тамтешньою обласною прокуратурою.
А з-за лаштунків конкурсу прокурорів надходить дедалі тривожніша інформація: мовляв, кадри Шокіна взяли під контроль кадрову комісію і фактично заблокували будь-яку можливість новим людям потрапити на роботу до оновленоїх прокуратури. Що ж коїться?
Це погодився розповісти лише один член конкурсної комісії, секретар регіонального центру тестування (охоплює сім областей Західної України) Денис Монастирський.
— Як відбувається процес відбору нових прокурорів?
— Для цього передбачено чотирирівневий конкурс. На першому етапі кандидати складають професійний тест. Максимум, який можна на ньому набрати, – 100 балів. Другий етап — тестування на так звані загальні здібності. Мова про всесвітньо відомий тест для менеджерів “General skills”. Максимум — також 100 балів. Саме цей тест став викликом для кандидатів, багато їх не впоралися або впоралися незадовільно. Третій етап — психологічний тест. Він не вирішальний, бали з нього не зараховували до загального бала, але комісія може його враховувати. Четвертий етап — співбесіда. Це, як з’ясувалося, найцікавіший момент конкурсу.
— Чому?
— Бо є, як то кажуть, нюанси! Співбесіда – завершальний етап конкурсу. Це не тести, це суб’єктивний процес. І тут вирішальне значення має те, хто саме оцінює результати співбесіди, і як вона впливає загалом на результат конкурсу.
— І саме тут, як мовиться, і криється диявол?
— Так. Ми в тій, так би мовити, реформованій прокуратурі побачимо багато “старих” облич. І причин цього декілька. Співвідношення у комісії — чотири представники прокуратури і три – від Верховної Ради. Тобто “старі” прокурори більшість у ній мали від самого початку. До того ж, із представників прокуратури зазвичай на засіданнях присутні всі четверо, а від парламенту – переважно лише двоє, а, буває, що я сам залишаюся. Зрозуміло, що прокурорська частина нашої комісії дуже схвально реагує тоді, коли кандидатами є чинні працівники, власне, колеги членів комісії. Мовляв, вони мають керівний досвід, знають місцеву проблематику. І в цьому є своя логіка.
— А хіба набрані на різних етапах бали істотно не впливають на остаточний результат?
— Звісно, якщо особа набрала дуже мало балів у якомусь з тестів, то є підстави не рекомендувати її на керівну посаду. Однак результати виконання тестових завдань не є вирішальними, вирішальна співбесіда. І на ній дуже часто прокурорська більшість обирає людину, яка не показала знань належного рівня.
— А чому представники парламенту не бувають на засіданнях конкурсної комісії?
— Парламент міг обрати своїми представниками кваліфікованих осіб на власний розсуд. Однак мій випадок виявився радше винятком. До складу комісій від Верховної Ради входять переважно народні депутати. Засідання всіх регіональних комісій відбуваються у Києві, та парламентарі все одно часто на них не з’являються, тим більше, коли є засідання парламенту, де кожен їхній голос може бути на вагу золота.
— Чи можете сказати, скільки нових кандидатів подає документи, а скільки тих, які вже працювали у прокуратурі?
— 27% – нові, так звані зовнішні кандидати, люди, які перед тим не працювали в органах прокуратури, а 73% – кандидати, які вже мають досвід роботи у прокуратурі. Але навіть серед нових чимало людей з адвокатського середовища, яка співпрацювали з прокуратурою, вирішуючи делікатні питання в судах.
— І з цих 27 відсотків значна частина буде “зарубана” на співбесіді?
— Авжеж. Але проблема тут ширша. Бо є суттєві хиби в цьому процесі, які не сприяють реформі прокуратури. Почнімо з недостатньої піар-кампанії реформи. Я багато разів чув про те, що люди, зокрема з адвокатського середовища, не чули про можливість взяти участь в конкурсі на посаду керівника місцевої прокуратури. А саме адвокатське середовище могло б стати джерелом якісного кадрового ресурсу. Ще одна проблема — невирішена матеріальна складова. На відміну від реформи патрульної поліції, коли перед початком набору чітко сказали, що рядові працівники отримають 8,5 тисячі гривень зарплати, у випадку реформування прокуратури такого не було. У законі про прокуратуру написали, що нові прокурори повинні отримувати мінімум 14 тисяч гривень заробітної плати. Однак представники Мінфіну та нардепи не дали жодних гарантій, що саме така зарплата буде вже з 2016 року. Це демотивувало чимало чесних представників адвокатури. Бо порядні люди не розуміють, якою буде їхня зарплата, а жити з хабарів, як попередники, не хочуть.
— Отже, підсумок конкурсу на посади керівників в цю, тепер уже навряд чи нову прокуратуру, буде передбачувано невтішним?
— Виглядає, що так. За результатами співбесіди комісія покладе на стіл генпрокурору Шокіну список, де будуть домінувати люди, які й сьогодні очолюють прокуратури. Оновлення не відбудеться. Нам доводиться вибирати кандидатури на прокурорські посади з аж ніяк не найкращих кандидатів. Треба визначати кращого з-поміж гірших.
— Це провал?
— Не здивуюся, якщо суспільство багатьма призначеннями буде незадоволене.
Ірина КОВАЛЕНКО, газета “Експрес”
