На голову Економіка На скільки корисний для нас державний апарат

На скільки корисний для нас державний апарат

80
0

За словами Міністра соціальної політики України Андрія Реви, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги змусить Уряд знайти способи забезпечити зростання соціальних стандартів, зокрема, підвищити мінімальні зарплати.

«Андрій Вадатурський публічно заявив, що 30 % ВВП України виробляється у сільському господарстві, а воно переважно знаходиться в “тіні”, в офшорах. Більшість агрохолдингів зареєстровано за кордоном. І бюджет не отримує практично нічого. У прогнозі розвитку на 2017 рік передбачаємо 3% економічного зростання. Тому навіть підвищення реальних заробітних плат на 5% не вирішить проблему бідності. Але є величезний резерв – “тіньова” економіка», – зазначив Рева.

За словами Міністра соціальної політики, це дасть бюджету додатковий прибуток, завдяки якому можна буде підвищити зарплатню працівникам бюджетних сфер. Додаткові податки, єдиний соціальний внесок підуть у Пенсійний фонд.  Крім того, це також може дати  додаткові ресурси для фінансування інших програм, зокрема інфраструктурних проектів, що забезпечать зростання економіки. Усе взаємопов’язано. Розроблені Урядом пропозиції вноситимуться до парламенту комплексно.     

Доречно у цьому контексті пригадати слова пана Гройсмана, озвучені вже після підвищення тарифів, наприкінці весни: «Якщо ми візьмемо наших європейських партнерів, ми побачимо, що середня заробітна плата в цих країнах, наприклад у Польщі чи Словаччині, дорівнює приблизно 1 тисячі євро, коли в Україні це близько 150–170 євро. Ми, розуміючи, що, в принципі, маючи колосальний потенціал, природні ресурси, за умови грамотного і якісного управління Україна може досягти цих показників, і це буде означати, що ми можемо стати конкурентними, а люди почнуть отримувати можливості для якісного життя».

 Справді, Стаття 43 Конституції гарантує право кожного громадянина на працю, а частина 3 статті передбачає право на заробітну плату не нижче визначеного розміру, встановленого законом. Відповідно, встановлення розміру мінімальної заробітної плати і гарантії її отримання працюючою людиною належать безпосередньо до повноважень держави та до сфери відповідальності Уряду.  

 

 

Крім того, варто згадати гарантовані Конституцією (48 стаття) права людини на гідний рівень життя для себе та членів своєї сім’ї, що включає гідні харчування, одяг, житло.

Як Ви розумієте, впливати на ситуацію з доходами громадян держава може декількома способами: назвемо один із них прямим — це встановлення мінімальних заробітних плат, пенсій, тарифних сіток, які індексуються на певний коефіцієнт по відношенню до МЗП (поки, оскільки це одна з складових потенційної реформи у сфері оплати праці), і непрямі – оподаткування, спеціальні відрахування і т. д.  

Ми відносимо їх до непрямих в силу того, що вони можуть впливати на динаміку позабюджетних зарплат фондів. Проте головне, від чого залежить зростання доходів населення, заробітних плат і що повинно бути першопричиною зростання як наслідку – це ріст, розвиток економіки країни, а в натуральних показниках – розмір реального ВВП країни. 

 У цьому питанні можливостей впливати в держави значно більше, ніж просто визначити суму. Адже зростання ВВП зумовлює збільшення кількості робочих місць, підвищення доходів підприємств і, як наслідок, доходів працівників. У той же час ринкова економіка породжує конкуренцію роботодавців за цінних співробітників, яким підвищують зарплату, а також стимулюють іншими методами, аби він залишився на підприємстві. Недарма говорять про те, що короля формує свита, а успішне підприємство – його трудовий колектив, який потрібно стимулювати. Якщо ти як підприємець комерційного сектору (на відміну від державного) хочеш, аби твій проект був успішним, повинен розуміти, що без своїх працівників ти не вартий нічого.  

Це, між іншим, теж один із ключових ментальних переломів, який повинен відбутися в головах українців, коли працівники зрозуміють, що вони не маріонетки в руках роботодавців, а перша ланка, завдяки якій формується успішний бізнес. Вони рушійна сила росту економіки і свої права повинні відстоювати, використовуючи всі доступні засоби, а не мовчки приймати та очікувати чергових пригнічень. Акції профспілок на тарифну тему в цьому контексті виглядають убого, оскільки насправді не виявилися масовими, поки не є для влади символом того, що з думкою населення потрібно рахуватися. Втім, до цього моменту нам ще потрібно прожити декілька років, оскільки дуже низька самосвідомість та самоідентифікація українців, а такі речі потрібно виховувати, їх не можна увімкнути автоматично.  

Аналогічним чином можна простежити й зворотну проекцію: чого варта держава, Уряд та Президент без платників податків, бізнесу, торгівлі? Нічого. Адже саме вони формують ресурс, яким управляють чиновники, і називається цей ресурс «бюджетом».  

Якщо ж говорити про механізм впливу держави на суто технічному рівні, то при розробці та затвердженні бюджету міністерство готує свої пропозиції щодо індексації та розмірів МЗП, які узгоджуються з Мінфіном й іншими відомствами, а далі спрямовуються до парламенту. При відсутності зростання економіки бюджет не може собі дозволити високі мінімальні соціальні виплати та гарантії, оскільки обмежена його дохідна частина.  

Звісно, можна «намалювати космічні» номінаційні показники, але вони призведуть до втрати основної сутності грошей як універсального еквівалента товарообігу, а саме купівельної спроможності.  

Тому держава зацікавлена у високих реальних заробітних платах, адже це і джерела податкових прибуткових надходження, і один із чинників формування попиту на внутрішньому ринку: є гроші – люди їх витрачають, що також сприяє зростанню ВВП.

Приміром, повернімося до слів Гройсмана про 1000 євро. Звісно, в цьому випадку він говорив не про мінімальну зарплатню, а про середню по Україні, оскільки навіть в Європі розміром мінімальної заробітної платні в 1000 євро можуть хизуватися лише одиниці країн-членів. Зазвичай, це показник менше 500 євро або в кращому разі коливається близько нього.  

Середня зарплата в Україні в травні була зафіксована на рівні 4984 грн, що еквівалентно 188 євро. Усі ми розуміємо, що значна частина зарплат виплачується на сьогодні в обхід оподаткуванню, але повірте, що навіть при повній легалізації всіх заробітних плат і виплат їх білий середній показник по Україні не перевищить 350 євро.

Ось тут ми з Вами і  потрапляємо в ступор. Коли ж можливе дійсно реальне підвищення середніх заробітних плат до рівня 1000 євро? Гройсман наводив приклад двох країн: Польщі та Словаччини, де середня зарплатня – близько 1000 євро.

Дивимося показники країн.

Польща :

Населення – 38,5 млн осіб;

ВВП за номіналом – $ 491,239 млрд;

ВВП за номіналом на душу населення – $ 12 920.

Словаччина:  

Населення 5,4 млн осіб;

ВВП – $ 86,20 млрд;

ВВП на душу населення – $ 15 879.

А тепер Україна:  

Населення – 42,8 млн осіб;

ВВП – 1 979 458 млн грн, або приблизно $ 90,6 млрд;

ВВП на душу населення – близько $ 2 115.

Як бачимо, у порівнянні з країнами, про які говорить очільник Уряду, ми відстаємо на 610 % та 750 % відповідно.  

Якщо оцінити прогноз Мінфіну до 2019 року,  ВВП – 3 148,4 млрд грн; курс – 28,1; населення, припустімо, близько 42 млн осіб – отримуємо показник ВВП на душу населення – $ 2 667.  

Як бачимо, зростання не більше, ніж на $ 500, або ж на $ 40 доларів у місяць.  

Тобто, не набагато більший показник, ніж був в Україні у 2009 році (тоді він перебував у діапазоні $ 2 500).  

Оцінивши таке зіставлення і розрив у рівні розвитку країн, середній показник зарплати в 1000 євро складно прогнозувати за рахунок реального зростання ВВП у країні протягом найближчого десятиліття. Хіба що, починаючи з 2020 року, реальний ВВП України зростатиме на 7–10 % щорічно.

Зважаючи на об’єктивну інформаційну в’ялість цього тижня, навіть депутати притомились на «рептильних підборах» так, що присіли безпосередньо в стінах парламенту (розбавляючи трудові будні забавками у вигляді літальних апаратів, – не вистачає тільки вихователя в цьому дитячому садочку), а також враховуючи те, що почали ми огляд з цитати Реви стосовно аграріїв, спробуємо помислити над однією непогано розпіареною протягом червня темою, а саме: про перехідний етап зняття мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення через прийняття змін до законодавства в частині можливості розглядати орендні відносини як самостійний матеріальний об’єкт та засіб забезпечення.  

Наприкінці травня МінАПК презентувало стратегію розвитку «3+5». Насправді це просто набір слайдів, який не розкриває жодної суті концепції. Більше того, кожна зі складових не містить посилання на відповідний нормативний документ чи хоча б його проект, який обговорюється, не говорячи про те, щоб він був внесений на розгляд парламенту.  

З того, що зацікавило, – це два слайди земельної реформи, які мають на меті залучення капіталу в сферу.  

Досягнення вбачається шляхом розроблення нормативної бази для обігу землі, залучення капіталу в розвиток малих та середніх господарств (через продаж прав оренди).  

Пролити суть на те, що мається на увазі, декілька разів намагався сам міністр. Так, в одному з інтерв’ю він, зокрема, заявляв:  

— можливість продажу та застави права оренди виявить реальну ціну землі та підвищить її вартість;

— власники паїв через продаж прав оренди зможуть отримати суттєві кошти і при цьому зберегти право власності, а орендарі матимуть змогу продати своє право оренди іншим чи взяти кредит на виробництво;

— права оренди – це не просто земля. Вона обробляється, в неї вкладаються певні ресурси, вносяться добрива, це створює додаткову вартість.  

фермер отримає змогу вийти з бізнесу. «Сьогодні, якщо він взяв на 49 років в оренду землю за суттєву суму, будемо говорити за 100–200 тис. грн, а завтра вирішить, що хоче вийти з ринку, то йому це зробити досить важко, оскільки треба на іншу особу перепідписати ці договори оренди або передати корпоративні права свого підприємства. А так він зможе просто продати право оренди»;

— обіг права оренди дозволить зрозуміти, скільки коштуватиме земля після того, як буде ухвалене рішення про скасування мораторію на продаж землі;

— власники паїв через продаж прав оренди зможуть фактично отримати суттєві кошти й при цьому зберегти право власності;

— після запуску механізму продажу права оренди землі ціна на неї почне рости, а це в свою чергу формуватиме конкурентне фермерське середовище;

— якщо сьогодні власник паю отримує тільки орендні платежі, то той, хто обробляє його землю, з ростом ціни на права оренди зможе отримати під їх заставу більший кредит, щоб здійснити інвестиції в переробку, побудувати якісне господарство;

— ці питання  потрібно врегулювати до кінця року, внесений на розгляд законопроект – до кінця вересня-початку жовтня, а в 2-му читанні – до кінця року, оскільки з 1 січня припинить діяти мораторій.   

Така собі збірна солянка з тезисів.  

Спробуємо розібратися по порядку.  

Власнику паю, який передав його в оренду, запровадження можливості продажу права оренди, по суті, додаткового доходу не принесе, виходячи з останньої тези, наведеної вище, оскільки сумнівним буде прагнення орендаря вносити зміни до істотної умови договору, а саме – вартості  предмета.  

Орендарю, якщо договір передбачає право на передачу в суборенду, ймовірно, надасть можливість продати. Втім, якщо така можливість не передбачена, вірогідно, доведеться вносити до договору зміни. Те ж стосується і можливості використати орендарю право оренди на використання орендованої земельної ділянки в якості застави. Внесення змін у договірні відносини будуть необхідні та обумовлені тим, що предмет будь-якої застави у випадку невиконання договору позики чи кредиту переходить до кредитора. У результаті, якщо відповідні зміни до договору не вносити, в один прекрасний день власник паю може стати свідком того, що його орендар, вирішивши покинути бізнес взагалі, передав земельну ділянку як заставу банку, кредитні кошти використав, а ось «випадково» урожай не зійшов – як наслідок, увесь строк, який залишився, земельну ділянку можуть і не обробляти: банку це не цікаво, а клієнта на продаж цього права він не знайшов.

Щодо вартості землі, яка повинна підвищитися, змоделюємо ситуацію. Наприклад, фермер звернувся за отриманням кредиту під заставу права оренди земельної ділянки та в подальшому умови договору  не виконав, тобто кредит не повернув – зрозуміла річ, до банку переходить право оренди. Як далі вчинить банк з цим правом? Продати? Можливо. За якою ціною, що на неї вплине? Тіло наданого кредиту, відсотки, це зрозуміло. Ризики – земля не оброблялась певний період часу (доки йшли судові спори між боржником та позичальником), що погіршили її якісні характеристики. Тобто, наявні обґрунтовані підстави вважати, що при ринковій оцінці земельної ділянки як предмета застави з урахуванням усіх цих факторів банку право оренди доведеться відчужувати за надвисокою ціною, що може виявитися проблематичним. Як вчинятимуть банки? Зменшуватимуть суму виданого кредиту непропорційно нормативно-грошовій оцінці, тому реальна вартість землі не зростатиме, а навпаки падатиме.  

Ризиковість таких кредитів для банку потребуватиме додаткового резервуванням коштів за вимогами НБУ. Ці фактори в своїй сукупності приведуть до одного простого наслідку:  сума кредиту, яку може отримати особа під заставу власного права оренди земельної ділянки, буде вкрай низькою в силу ризиковості операції.   

Більше того, слід розуміти, що звернення малих фермерів та господарств за отриманням капіталу при високих відсотках, низькій оцінці заставного майна, недосвідченістю позичальника у сфері ведення бізнесу та нового фінансового інструмента кредитування під заставу права оренди в значній мірі призведе до нарощення банками «земельного фонду».  

Чи може це відбутися під конкретного клієнта? Звісно.  

Чи може конкретний клієнт, який, припустімо, є близьким, наближеним до банку чи самостійно виступає його бенефіціаром та має інтерес у сфері сільського господарства впровадити у певному регіоні, який його цікавить, програму вигідного, на перший погляд, сільськогосподарського кредитування, а в подальшому, використовуючи не хитрі умови договорів, довести фермера до того стану, що останній буде вимушений відмовитися від права на оренду земельної ділянки? Звісно.  

Яка подальша доля такої земельної ділянки? Абсолютно протилежна меті стратегії — акумулювання прав на оренду наділів у руках агрохолдингів, що жодним чином не корелюється з прагненнями розвивати дрібне та середнє фермерство.  

А тепер змоделюйте ситуацію для власника земельної ділянки через 10-20-30 років. Здавали в оренду, використовували як заставне майно, реалізовували право по декілька разів, – яким чином будуть захищені його права на отримання, принаймні, орендної плати? Від кого він її отримуватиме – банку, орендаря, нового орендаря? Хто компенсуватиме йому ці втрати в період судових розглядів у період, коли земельна ділянка не оброблюватиметься?  

Врахуйте при цьому, що банки при укладенні договорів оренди однозначно намагатимуться такі витрати відносити до обов’язків позичальника- заставодавця, який потенційно, після вилучення землі, виявиться неплатоспроможним. Отже, власнику доведеться для отримання орендної плати звертатись до суду, а це витрати та час.  

Зрозуміло, вищенаведене можна назвати демагогією і вірити в те, що все буде чесно та всі фермери будуть успішними й добросовісними. Втім, схильний вважати, що українська ментальність ще не перебудувалась на абсолютно прозорі механізми функціонування.  Використання ж права оренди як  майновий предмет не те, що не вирішить питання з запровадженням ринку землі, а навпаки, ускладнить відносини в цій сфері, породить не один і не два гучних скандали з часом, де розкриватимуться схеми легалізованого вилучення земельних наділів у селян.  

Вбачалось би правильним не намагатись вирішувати питання напівмірами, оскільки це ні до чого доброго ніколи не призводило, – натомість зосередити зусилля на комплексному підході до формування повноцінного ринку землі просто як безальтернативного шляху розвитку земельних відносин. Світова практика говорить про те, що інших сценаріїв в аграрних, якою на сьогодні є Україна, держав немає.   

Звісно, у випадку впровадження такого інституту будуть історії успіху, які через засоби масової інформації представники МінАПК тиражуватимуть як свідчення їх ефективності, але такі випадки будуть поодинокими.  Чи дасть ця реформа реальне розуміння вартості землі, створивши ринок? Ні. Чи наявні умови кредитування можуть розглядатися як підйомні для бізнесу загалом, а для фермерів зокрема? Ні.  Ми знову самі себе обманюємо.

 

Андрій Вігірінський

lb.ua

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я