Новини Коли українські чиновники почують народ, який є джерелом влади?

Коли українські чиновники почують народ, який є джерелом влади?

317
0

Створення соціальних мереж в просторах Інтернету – один з важливих технічних кроків сьогодення, що поєднує людей в різних куточках нашої планети, це новий рівень спілкування та розповсюдження інформації.

Створення соціальних мереж в просторах Інтернету – один з важливих технічних кроків сьогодення, що поєднує людей в різних куточках нашої планети, це новий рівень спілкування та розповсюдження інформації.

 

Для України під час Євромайдану соціальні мережі стали чудовим засобом для заклику людей, зброєю у кіберпросторі. Згадайте тільки-но пост Мустафи Наєма у Twitter, що закликав зібратися на Майдані! Можливо, якби не він і тисячі йому подібних закликів, і не відбулася б Революція Гідності!

 

Саме події на Євромайдані дали початок створенню чисельних громадських організацій, активізації діяльності журналістів та експертів, появі свідомих громадян, активістів, патріотів, котрі все більше писали в Facebook та в інших соціальних мережах, висвітлювали криваві події, надавали власні коментарі тому, що відбувалось в серці нашої Батьківщини.

 

Сьогодні, через рік після початку Революції Гідності, соціальні мережі, активісти та громадські об’єднання, що розповсюджують вкрай актуальну та злободенну інформацію, продовжують відігравати важливу роль всередині свідомого українського суспільства. Без перебільшення можна сказати, що саме вони є рупором народу, лакмусовим папірцем настроїв та обурення, що охопили наше суспільство.

 

Громадські організації, що присвятили свою діяльність боротьбі з корупцією, намагаються тримати руку на пульсі подій в країні, проводять розслідування, викривають порушення та корупційні схеми у вищих ешелонах влади. Рух «Чесно», Громадська організація «Україна без корупції», «Люстраційний комітет», «Прокурорська правда» та інші практично щодня наповнюють український кіберпростір все більш гострими фактами зловживання, корупції, узурпації влади державними управлінцями.

 

Користувачі соціальних мереж, працівники засобів масової інформації, патріоти-активісти, які являються професіоналами високого рівня, моральною та політичною елітою нації, які у своїх публікаціях, постах, коментарях, аналітичних статтях регулярно висловлюють конструктивні, глибоко продумані пропозиції щодо розв’язання актуальних проблем, розраховують на те, що ці пропозиції будуть почуті можновладцями та враховані ними при ухваленні важливих для держави рішень.

 

Проте, будучи вагомим джерелом інформації для пересічних громадян, рупором, голосом народу, щоденні пости активістів та лідерів громадських організацій та об’єднань в соціальних мережах, що висвітлюють неспроможність, недолугість, відверте блюзнірство вертикалі влади, виявляються абсолютно недієвими щодо державних чиновників різних рівнів.

 

Складається враження, що сучасні можновладці, немов Феміда, сліпі до критики та сотень повідомлень про корупцію, зловживання владою та службовим становищем!

 

Маючи акаунти в соціальних мережах, Президент України, як і Прем’єр-міністр та міністри його уряду, роблять вигляд, ніби вся інформація, що поширюється у ЗМІ, соціальних мережах і в якій оголюється бруд і цинізм в діяльності чиновників різних рівнів, абсолютно їх не цікавить і не стосується!

 

Більш того, провідні засоби масової інформації з дня на день кричать про грубі порушення законів України, корупцію, шахрайство та відвертий грабунок країни з боку тих, хто на сцені Майдану закликав до змін у владі та в країні, хто стояв поруч з народом й обіцяв «жити по-новому»! Міністри, породжені Майданом, виявилися нічим не кращими за своїх попередників. Той самий Дмитро Булатов, як відомо з різних ЗМІ та соцмереж, погруз у корупційних схемах та відкатах, що ніби пліснява, розквітають в очолюваному ним міністерстві. Жодних знань, як це подолати, а головне – бажання і прагнення це зробити майданівський міністр не проявив. До того ж, все більше з’являється інформації та згущуються хмари довкола його нібито псевдо-викрадення!

 

Не без скандалу був звільнений з посади й ще один міністр, «обраний та схвалений народом», – міністр охорони здоров’я Олег Мусій, якому, очевидно, так і не вдалося відірвати голову корупційній гідрі, що вже надовго засіла в його міністерстві! Здається, сам чорт ногу зламає у тих тіньових схемах ліцензування ліків, державних тендерів та постачання ліків! А в кінцевому рахунку страждають звичайні громадяни!

 

Не менш одіозними виявилися й Генеральні прокурори, призначені новою владою, Олег Махніцький та Віталій Ярема. Обидва виявилися абсолютно неефективними управлінцями та, за повідомленнями у ЗМІ, кришувальниками корупційних схем. Жодного результату розслідування подій на Майдані, жодного покараного, а лише скандали щодо безпідставного збагачення пана Махніцького та довкола нинішнього першого заступника Генерального прокурора, що виявився махровим корупціонером, та сина пана Яреми, котрий, не заважаючи на свій юний вік, досяг «блискучих» успіхів у кар’єрі. Напевно, не без татової допомоги!

 

Поряд з цим дуже дивним та гротескним виглядає «відкриття» справи в ГПУ відносно Святослава Олійника, заступника голови Дніпропетровської ОДА, на підставі посту у Facebook. Запис про «злодіїв на крові» трактується як «погроза працівнику правоохоронних органів». Дивовижно, що Генеральна прокуратура акцентує на цьому увагу замість того, аби розслідувати діяльність потенційних колаборантів і латентних сепаратистів, активно боротись з хабарниками і корупціонерами!

 

Парадоксально: для нашої влади дріб’язкові речі стають чи не загальнодержавними проблемами, скурпульозно розглядаються, наче під мікроскопом, а ті, що сприяли би вирішенню проблем та притягненню до відповідальності злочинців-корупціонерів, залишаються непоміченими.

 

Не вщухають й розмови щодо очільників Національного банку України Степана Кубіва та Валерії Гонтаревої, що просто «дорвалися до корита» та гралися з курсом гривні, що призвело до її катастрофічного падіння та появи тіньових валютників, забутих ще з буремних 90-х. Здавалось, що в засобах масової інформації, на сайтах громадських організацій та на сторінках соцмереж вже зібралось стільки інформації про корупцію цих банкірів, що правоохоронцям вже й розслідування проводити не варто, проте жодних кроків щодо притягнення їх до відповідальності не вчинено!

 

Українські активісти та громадські організації мають й багато питань до міністрів-правоохоронців: Арсена Авакова та Павла Петренка щодо їх діяльності, а також звинувачують їх у протиправній бездіяльності!

 

Процес люстрації, за мовчазної згоди Президента України, фактично блокується починаючи від верхівки і закінчуючи рядовими співробітниками органів судової влади та правоохоронних органів України.

 

З боку влади немає жодної реакції на ці «люстраційні» процеси. Створюється лише видимість реагування, публічності і готовності Президента України, міністрів та Прем’єр-міністра, новобраних депутатів звітувати перед людьми!

 

Невже українська влада здатна реагувати тільки тоді, коли тисячі людей виходять з протестами на вулиці, палять шини і віддають свої життя заради світлого майбутнього своїх нащадків і своєї країни? Так скільки ж ще Майданів судилося нашій багатостраждальній землі, аби ті, хто здійснює державну владу, прислухались до голосу народу?!

 

Невже верхівка української політичної еліти забула, як в радянські часи із-за появи дискредитуючої інформації на чиновника його без роздумів звільняли?! Чому радники сучасних очільників влади виступають її рупором, надають більше коментарів з приводу найбільш актуальних подій в країні, ніж їх господарі, а їх безпосередні начальники виявляються сліпо-глухо-німими до тих викликів суспільства, що виникають щоденно? Невже в державних органах влади не можна забезпечити організацію моніторингу проблем, про які багато пишеться у ЗМІ та соцмережах, задля своєчасного реагування на ці суспільні виклики?

 

Чому теперішня влада не вживає ефективних заходів задля боротьби з корупцією та зловживаннями в органах влади та в правоохоронних і контролюючих органах, аби не повторився Майдан?

 

На жаль, ці питання залишаються поки що без відповіді. В країні, де відбувся черговий Майдан, політики мають вчитися швидше, негайно реагувати на події і вживати рішучих дій, а не лише створювати їх видимість. Відсутність діалогу між народом і владою гальмує розвиток громадянського суспільства та правової держави, фундаментальних основ демократичної, вільної країни.

 

Прикро констатувати, але до сих пір українські чиновники не спромоглися усвідомити, що народ – це джерело влади в Україні, а це проявляється не тільки у безпосередній його участі у виборах, створенні державних органів влади, а й у його праві та можливості брати участь в управлінні державою та прийнятті важливих рішень. Вкрай необхідно враховувати думку народу під час розробки і прийняття рішень, а не реагувати «у свинячий голос» на невдоволення та протести, спалені шини та «сміттєві» люстрації!

 

Саме в цьому й має проявлятися політична культура та зрілість теперішньої політичної еліти!

 

Сьогодні ігнорувати авторитетних громадських діячів та їх об’єднання, що збирають величезну аудиторію в соціальних мережах та на своїх сайтах, можна прирівняти до злочину. Саме вони є зародками майбутніх незалежних засобів масової інформації та політичних партій.

 

Тому хочеться вірити, що влада врешті-решт дослухається до голосу народу!

 

Анна Запорозчук,

юрист Громадської організації «Україна без корупції»

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я