Історія проста та зрозуміла. Влітку минулого року про неї писали вінницькі видання. Відверто, ми вважали історію про можливість розміщення сміттєзвалище в лісі біля села Людавка Жмеринського району під виглядом сміттєпереробного заводу, завершеною. Але несподівано виявилось, що чиновники від влади діють так – ніби не було публікацій в пресі, не було протестів та звернень до Президента, Прем’єра, Голови обл- та райдержадміністрації, до Рад депутатів різних рівнів.
Чарівна та неповторна українська мова. Різноманітність та змістовність багатьох слів не зустрінеш в мовах інших народів. Українське слово ллється з почуття. Інколи важко його пояснити або перекласти. Наприклад, слово «дивина». Влітку випав сніг? Можливо, але для нашої місцевості – дивно. А коли білу стіну перед очима називають чорною, чи це не дивина?
А хіба не дивина, коли відповідальний владний посадовець говорить одне, робить інше, а має на увазі, що тільки йому відомо.
Історія проста та зрозуміла. Влітку минулого року про неї писали вінницькі видання. Відверто, ми вважали історію про можливість розміщення сміттєзвалище в лісі біля села Людавка Жмеринського району під виглядом сміттєпереробного заводу, завершеною. Але несподівано виявилось, що чиновники від влади діють так – ніби не було публікацій в пресі, не було протестів та звернень до Президента, Прем’єра, Голови обл- та райдержадміністрації, до Рад депутатів різних рівнів.
Нагадаю, що було і що відбувається тепер.
У липні 2009 року Розпорядженням КМУ № 797 Прем’єр Міністр Ю.Тимошенко прийняла пропозицію Міноборони та Вінницької міської ради про передачу майнового комплексу військового містечка №82 на території Людавської сільської ради Жмеринського району у власність територіальної громади м. Вінниці.
18 лютого 2010 року Головою Вінницької облдержадміністрації О.Домбровським підписане Розпорядження №70, на підставі вищезазначеного документу КабМіну (в якому, до речі, про землю не йдеться), припиняється право користування земельною ділянкою площею 148,8 га на території Людавської сільради військовою частиною та вищезазначена ділянка передається в постійне користування управлінню комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради. Майновий комплекс військового містечка займає близько 8 га, чому ж передається ділянка лісу 148,8 га – дивина.
Наступного дня, 19 лютого, Голова Жмеринської РДА Л.Мельник підписує розпорядження – видати Державний акт на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою для використання в промислових цілях. І через чотири робочих такий Державний акт видається з цільовим призначенням «для іншого використання». Причому, без будь-якої технічної документації на відведення землі, зміни призначення земельної ділянки, погодження та експертних висновків. Дивина. М’яко скаже той, хто хоч раз оформлював земельну ділянку, згадуючи довгі місяці, а може й роки бюрократичного пін-понгу.
Тобто, за лічені дні, розчерком пера чиновника відбирають земельну ділянку 148,8 гектарів у Міноборони і надають її управлінню Вінницької міськради. І от дивина, Міноборони про це нічого не знає. У травні 2010 року начальник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці МО України підполковник В.Гармідер письмово просить «не приймати дій щодо оформлення Державного акту на земельну ділянку військового містечка с.Людавка, поки не буде прийняте рішення МО України щодо цієї землі». Дивина. Державний Акт уже три місяці як гуляє по світу, а землекористувач про це не знає. Більш того, ще й на сьогодні вищезазначена земельна ділянка знаходиться на обліку в Міноборони. І не тільки земельна ділянка, а й ліс, що на ній росте, обліковується та обслуговується Шепетівським військовим лісництвом. І знову – дивина, охороняє цю «свою – чужу» землю, не допускаючи ні журналістів, ні народних депутатів, ні представників зацікавлених органів, підприємство «Ековін», комерційна структура, готова вже сьогодні вивозити сміття до лісу, засадженого цінними породами дерев. Для чиновників існуючий ліс на земельній ділянці 148, 8 га – примара. Та не примара вартість ділової деревини по 210 кубів з гектара на цій ділянці лісу.
І знову – дивина – з’являється на столах депутатів Вінницької облради пакет документів з довгою та затійливою назвою – «Містобудівне обґрунтування побудови сміттєпереробного заводу та створення комплексу по знешкодженню побутових відходів» на території Людавської сільради. Без громадського обговорення, без державних фахових експертиз, як того вимагає закон – уже готовий висновок. Цей дивний документ потребує особливої уваги з боку читача. І не тільки читача. За один день, папка документів, карт, розрахунків та висновків на 50 сторінках, була погоджена у п’яти відповідальних інстанціях – у Жмеринці та в Вінниці. Що погоджували чиновники – невідомо. Тому що деякі вихідні дані для розрахунків надані пізніше, ніж цей пакет документів був погоджений керівниками Жмеринської СЕС, Відділом містобудування Жмеринської РДА, Відділом Держкомзему Жмеринського району, Управлінням охорони навколишнього середовища Вінницької області та іншими.
Та й навряд ці чиновники хоча б пролистували надані для погодження документи. А якби полистали – помітили б, що надані ними ж довідки суттєво відрізняються від Висновків Розробника документації – Вінницького філіалу ДН ДПВ інституту «НДІ проектреконструкція».
Дивно, як міг не помітити Головний державний лікар Жмеринського району, що в його довідці село Людавка знаходиться на відстані 1,2 км, дачний кооператив – 500 м. від полігону ТПВ, тобто від світтєзвалища. У погоджених висновках поважного НДІ – найближчий населений пункт – на відстані 3 – 5 км.
Як Управляння екології Вінницької області могло не помітити явне порушення екологічних норм – розміщення полігонів ТПВ не допускається на лісових ділянка 1 і 2 груп лісів – червоний дуб, ясен, хвойні породи дерев. Дивина. Невже розчерком пера знівечений не тільки закон, але й здоровий глузд.
Як представник ДП Жмеринського лісництва П. Бендера , не зважаючи на довідку керівника Управління лісгоспу області про якість лісу на цій ділянці, в порушення Лісового Кодексу, погоджує розміщення сміттєзвалища у лісі. Дивно.
Таке чиновниче свавілля, природно, викликає обурення мешканців території, на якій або зовсім поряд з нею, має розміщуватись полігон твердо-побутових відходів під виглядом сучасного заводу. Громада обговорює події, збирає підписи, звертається до обраних громадою депутатів – влада міста Вінниці ніби не помічає. Але не так все погано в рідній Україні. Подіями стали цікавитись провідні центральні телеканали. Влада згадала про свої очевидні прорахунки. Були призначені громадські обговорення вищезгаданих документів, хоча й заднім числом. Замість висновків, що мають публічно обговорюватись, на стендах в Жмеринській РДА розмістили малюночки казково екологічного заводу в Німеччині, його привабливі параметри. Але не вказано, яке відношення цей завод має до нас.
Легко ввести в оману одну людину, але півтори тисячі людей – навряд. І це показали громадські слухання, ініційовані владою. Тільки кого чиновники хотіли побачити на громадських слуханнях, якщо призначили їх в понеділок темного морозного вечора в Жмеринці. Навіть вдень з Почапинець, Курилівців, Людовки та інших невеликих сіл до райцентру транспорт не ходить. И от здивувались чиновники, як побачили повний зал Будинку культури, та ще й камери чотирьох телеканалів. Дивний вигляд мали доповідачі про сміттєвий диво-завод, який можливо буде збудований через п’ять років, тому що не було відповіді на жодне запитання громади. Коли мають знайти кошти на побудову – невідомо, а поки що народ має труїтись сміттям, яке, згідно документації, будуть згортати у бурти висотою 20 метрів.
Дуже здивував голова Жмеринської райради В.Малярчук мешканців сіл, що зібрались на громадські слухання, коли визначив, що головувати за розміщення полігону ТПВ в лісі буде трійка чиновників – управління будівництва Вінницької міськради, Жмеринський лісгосп та Вінницький облавтодор. А де ж голос громади, де півтори тисячі підписів жителів сіл проти полігону сміття та забруднення лісу?
Дивно, що викладена історія до цього часу не зацікавила компетентні органи, в яких не повинні м’якнути кінцівки від призвіщ посадових осіб?
А може й не треба дивуватись, якщо з самого початку цих подій влада ігнорувала позицію громади.
Так до яких же пір нас будуть дивувати посадовці, яких ми обираємо для служіння громаді. Чи може варто і їх здивувати, відстоюючи свою громадянську позицію та висловивши недовіру такій владі.
