Енергоресурси ніхто не рахує.
Ми, споживачі, платимо за енергоресурси у 5-6 разів більше, ніж треба. Це не теоретичні підрахунки. Експеримент щодо зведення енергетичного балансу в натуральних та фінансових показниках провели ще у 1997 – 1998 роках. Відбувся він у Запорізькій та Луганській областях.
Невідповідність фактично спожитих енергоресурсів і нарахувань за них пояснюється просто. При змінних обсягах поставок газу, опалення, гарячої і холодної води, водовідводу та інших житлово-комунальних послуг за них нараховується оплата без прив’язки до фактичного споживання. Використовуються затверджені норми і тарифи в таких одиницях: літр/людина, кубічний метр/людина, квадратні метри. При цьому не враховується ступінь відповідності (а точніше, невідповідності) енергоресурсів і послуг, що постачаються, вимогам якості та стандартам, прийнятим у розвинутих країнах світу з ринковою економікою.
“Скажімо, є котельня. Вона отримує певну кількість газу, води тощо. І постачає вироблене тепло споживачам. Вони за це платять за певними тарифами. Та якщо вона отримає ресурсів вдвічі менше, і так само менше надасть тепла, споживач про це не знатиме. А платитиме ті ж гроші”, – пояснює схему Анатолій Любаревич, керівник групи розробників Єдиної державної системи моніторингу енергоринку і житлово-комунальних послуг, яка складається із фахівців Інституту науково-практичних розробок комплексних систем та Інституту кібернетики імені Глушкова Національної академії наук.
Простіше кажучи, запропонована система унеможливить отримання від споживача коштів за неспожиту продукцію.
Система забезпечує безперервний нагляд за фактичним станом справ у паливно-енергетичному комплексі та комунальних комплексах, централізує збір інформації. Поки що різні міністерства здійснюють лише моніторинг окремих видів палива, енергії та послуг. Зібрана інформація між собою не узгоджується. Інформаційними базами користуються, відповідно, окремі відомства. А енергетичні баланси у натуральному та вартісному вираженні на усіх рівнях (державний, регіональний, територіальний та галузевий) не формуються.
Від запровадження системи виграють не лише звичайні громадяни, які споживають електроенергію, тепло тощо. Це вигідно і для підприємств. Наприклад, 2004 року алюміній на лондонській біржі коштував $1700 – $1800. Енергоємність собівартості його виробництва в Україні склала 38%. А у Норвегії – 3-4%. Норвезькі виробники вигравали за рахунок продуманої диференціації вартості енергоресурсів на користь тих виробників, які працюють на експорт.
ЄДСМ: навіщо платити більше?
Ідея створення ЄДСМ у науковців народилася досить давно. Фахівці провідних інститутів НАН України, Міністерства освіти та галузевих інститутів і організацій працювали над проектом ще з 1995 року. Академік В. М. Глушков вважав справою життя створення Загальнодержавної автоматизованої системи управління економікою (ЗДАС), розробці якої він присвятив свою діяльність з 1962 року і, практично, до останніх своїх днів. “Якщо не звертати увагу на термінологічні розходження, то відповідно до кінцевої мети і своїх основних положень проект ЄДСМ є розвитком базових положень ЗДАС у сучасних соціально-економічних і технічних умовах”, пояснює провідний науковий співробітник Інституту кібернетики НАН України Володимир Івлічев.
17 травня 2007 року у першому читанні було прийнято проект закону “Про Національну комісію України з контролю за впровадженням, функціонуванням та удосконаленням Єдиної державної системи моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси і житлово-комунальні послуги”. В умовах політичного протистояння був досягнутий консенсус, і авторами законопроекту стали представники всіх фракцій і груп Верховної Ради.
Зокрема, передбачається також створення спеціального незалежного центрального уповноваженого органу по його впровадженню ЄДСМ. Воно не потребує коштів з державного бюджету, оскільки є інвестори, які після прийняття відповідного закону готові профінансувати проект. Розробники системи запевняють, що вкладені гроші окупляться вже за декілька місяців після її впровадження.
Втім, на сьогодні проект зустрічає і супротив певних інстанцій. Через зміну складу ВР Комітет з питань будівництва, містобудування, житлово-комунального господарства та регіональної політики законопроект подав на перереєстрацію – нині він має номер №0954. А 15 лютого цього року – порекомендував ВР законопроект відхилити. Заступник голови Комітету Олександр Попов пояснив, що міністерства житлово-комунального господарства, палива та енергетики, фінансів дійшли висновку, що недоцільно запроваджувати ЄДСМ та створювати відповідний уповноважений орган… “за нинішніх політичних умов”.
Гігієна енерговитрат.
Реформування житлово-комунального господарства передбачає перехід на ринкові механізми в галузі комунальних послуг. Воно неможливе без переведення енергоринку на реально діючі ринкові механізми.
У світі енергоємність внутрішнього валового продукту розраховують та оцінюють у тонах нафтового еквіваленту (т.н.е.) відносно $1000 виробленої продукції. У Німеччині 2004 року цей показник склав 0,16 т.н.е., в Україні – 3,55 т.н.е., тобто, більше у 22 рази. У загальній структурі німецького ВВП зарплатня у вартості продукції складала 35%, енергетичні затрати – 38%. А в Україні, відповідно, 9% та 72%. Постачання та споживання основних видів енергоресурсів (газ, електроенергія та комунальні послуги) в цілому в Україні склали тоді 38 млрд. грн.., а споживачам нарахували 87 млрд. грн. (49 млрд. грн. – населенню).
Фінансова база житлово-комунального господарства на 55% залежить від енергетичної складової, доля якої тільки збільшується. За даними розробників ЄДСМ, сума сплати за комунальні послуги в Україні складає в середньому 57% середньої заробітної платні. Для порівняння, у Європі – 20%. Ця цифра є об’єктивним показником рівня розвитку економіки в цілому та рівня доходів населення зокрема.
#влада #комуналка #енергетика #управління
