Російський художник-акціоніст Пьотр Павлєнський покинув Росію, звинувативши владу у спробі «політичної ліквідації через операцію силових структур».
Разом з цивільною дружиною Оксаною Шалигіною та двома доньками він проситиме політичного притулку у Франції. За словами Павлєнського, людина, що удавала близьку подругу, висунула звинувачення у сексуальному насильстві Павлєнському та його дружині за статтею, яка не потребує доказів для затримання. Вони відкидають будь-які звинувачення і називають це наклепом, пише Громадське
Це звинувачення передбачає перебуванням за ґратами до 10 років, а значить передачу двох дітей – 9 і 6 років — до дитячого будинку. Саме загроза дітям, за словами Павлєнського та Шалигіної, і є причиною еміграції. Як розповідає художник, про можливу справу їх попереджали. Серйозність ситуації пара усвідомила, коли їх затримали люди в масках, які назвалися представниками карного розшуку. Водночас, протримавши 8 годин у Слідчому комітеті, відпустили, попередивши, щоб Павлєнський та Шалигіна не залишали країну. Наступного дня 15 грудня 2016 родина виїхала з Росії.
Адвокатка Павлєнського Ольга Дінзе, яка була присутня при свідченнях пояснила Громадському, що слідчі не показали самої заяви, тож вони не можуть знати в чому конкретно їх підозрюють. Триває дослідча перевірка. Поки немає відповіді, чи відкрито провадження. Водночас адвокатка зазначила, що у відкритті таких справ в російській практиці часто відмовляють, бо їх використовують як маніпуляцію. Дінзе пояснила, що у таких випадках слідчі мали б обстежити місце події та провести кримінальну експертизу, чи могла громадянка завдати собі ушкодження сама (йдеться про порізи на руках — ред.) Посилаючись на слідчих, адвокатка сказала, що цього не було зроблено поки що. Заявниця пройшла поліграф, який за російським законодавством не є доказом: однак результатів немає.
За версією захисту, на Павлєнського було скоєно наклеп, а перебування художника не бажане в Росії, щоби запобігти іншим політичним акціям. (Дінзе є також адвокаткою українця Євгена Панова, викраденого РФ за звинуваченнями «диверсії в Криму». Адвокатом Оксани Шалигіної є Світлана Сидоркіна, що займалася справою кримчанина Олександра Кольченка).
Громадське зв’язалось з жінкою, яка пред’явила звинувачення – акторкою Театру.Doc Анастасією Слоніною. Почувши запитання та кинула слухавку та перестала відповідати на дзвінки та не відповіла на онлайн-повідомлення. Цю справу коментує адвокат Слоніної Юрій Лисенко, котрий посилається на те, що доки йде досудова перевірка коментувати справу зарано. “Я можу лише сказати, що розмови переслідування Павлєнського – дурниця. Він утримує у відповідь за те, що творить. Кримінальна справа буде, а розмови про політичний тиск – спосіб захисту”, – пояснив Громадському адвокат, не навівши додаткових даних.
Ми також направили запити і чекаємо на відповіді від Симоновського міжрайоного відділку Слідчого управління в Південному адміністративному окрузі Москви, куди подано заяву, а також Слідчого комітету Російської Федерації.
Громадське зустрілося з родиною і поставило питання щодо цієї справи.
Також художник передав текст Громадському, який ми публікуємо мовою оригіналу.
Пьотр Павлєнський – митець-акціоніст, чиї акції спрямовані на критику поліцейського режиму в Росії. Під час останньої акції «Погроза» Павлєнський підпалив двері ФСБ, в Санкт-Петербурзі, імітувавши події українського Майдану. В одній з найвідоміших акцій, “Фіксація”, 2013-го — прибив мошонку цвяхом до бруківки на Красній площі у Москві.
Суди над собою митець перетворював на перформенс, використовуючи владу на свою користь.
У випадку з останніми звинуваченнями Павлєнський називає вдалим хід влади у спробі його дискредитації і тиску через удар по родині.
Пьотр Павлєнський і Ксенія Шалигіна
«ЛИКВИДАЦИЯ»
Разработка по нашей ликвидации из России длилась с Фиксации на Красной площади.
Сначала это были уголовные дела с ограничением свободы, угрозы ареста и психиатрического преследования. Потом — более тяжелые меры пресечения и крупные денежные штрафы.
Влиять на нас экономически или административно было сложно, так как имущества, работы и связей с образовательной системой у нас не было. На нас нельзя было давить, угрожая что-то отобрать, уволить или исключить детей из школы. Все это время власть искала техничный и аккуратный способ нашей нейтрализации.
И все это время между нами шла борьба за именование. А борьба за именование — это борьба за общественное мнение. Все эти годы режим пытался доказать, что я или преступник или сумасшедший. Неважно кто, главное, не художник, а разрушитель культурных ценностей. До сих пор аппарату это не удавалось, и все их попытки оборачивались против полицейской системы. Система сама разоблачала собственную репрессивную механику.
Однако у режима есть огромный силовой и технический ресурс. За нами непрерывно следили, нас прослушивали и искали способы удаления из общественной и политической жизни страны. С нами встречались агенты, предлагали оружие и просили придумать что-нибудь грандиозное со взрывами и захватом кремля. Повторять судьбу так называемых «крымских террористов» мы не хотели, поэтому отказывались. Но в конце концов режим нашел способ технично ликвидировать нас из России.
Мы всегда открыто говорили о презрении к институту брака, семьи и супружеской верности. Говорили о том, что для нас это одна из разновидностей института собственности.
Что может быть циничней, чем объявить другого человека своей вещью?
С сентября этого года к нам стала подбираться некая девушка. Она была актрисой одного из оппозиционных театров, поэтому подозрений не вызвала. Она искала общения, поддержки и отношений. Мы были открыты к людям и дали ей возможность сблизиться с нами.
Это оказалось фатальным – нашу позицию о свободных отношениях обернули в преступное насилие против личности. Нас попытались сделать жертвами грязной интриги. Актриса оказалась доносчицей, и вечер проведенный у нас в гостях, превратился в заявление о насильственных действиях сексуального характера, совершенных группой лиц, то есть мной и моей самой близкой подругой Оксаной. Чтобы не кормить чьи-то фантазии, необходимо сказать, что никакого насилия не было.
Хороший ход со стороны аппарата: то, что нам инкриминируют, — это тяжкая статья и до десяти лет лишения свободы сразу для двоих человек. По факту удар сразу по четырем. Двое отправляются в лагеря с грязной статьей ближайшие 10 лет рассказывать зэкам, как они стали наивными жертвами оперативной разработки. А еще двое — постигать школу жизни в детские дома. Техничный ответ власти за отрицание института брака и образовательной системы.
После задержания в аэропорту Шереметьево и допроса в Следственном комитете нам неожиданно дали уйти. Старший следователь сказал, что пока нас арестовывать не будет, так как в таком деле торопиться нельзя, главное — объективность, и ему надо собрать все доказательства. Просил не покидать пределы Москвы и являться сразу по звонку. Кто хоть немного знаком с правоохранительной системой, сразу поймет несуразность происходящего – система легкомысленной не бывает. Срыва просто так она не дает. Система базируется на психологии выгоды. По тяжкой статье человек арестовывается сразу, тем более, если у него нет прописки и постоянного места жительства в конкретном регионе.
У нас этого не было. Была только чудовищная 132 статья – оговорить можно каждого, а доказать невиновность практически невозможно. Ведь это даже не изнасилование, по которому нужны хоть какие-то экспертизы. Это единственная статья, по которой судят лишь по одному заявлению. Мы не знаем, насколько долго актриса сотрудничает с полицией. Но теперь мы точно знаем, что в России возродился донос. Безусловно, с 30-х годов произошла значительная эволюция доноса. Сейчас нельзя осудить за контрреволюционную деятельность или антисоветскую агитацию. Ведь «Россия есть демократическое федеративное правовое государство с республиканской формой правления», и «в Российской Федерации признается идеологическое многообразие». Но это только официально.
Мы возвращались из Варшавы. О том, что написано заявление и что мы в розыске, нас предупредили за 5 дней до возвращения. При помощи той же актрисы, через нашего с ней общего знакомого. Мы это предупреждение проигнорировали. Поэтому когда мы вернулись, в аэропорту нас встретили так, чтобы сомнений в серьёзности намерений не возникало. После этого нам показали, что у нас есть только два варианта: или в режимный лагерь, или за пределы границ российского паспортного контроля. Сидеть за то, чего я не делал, и с бараньей покорностью идти на заклание, выгодное государству, я не соглашусь ни при каких обстоятельствах. Тем более, тянуть за собой близких и лишать их свободы. Я признаю, что аппарату удалось исполнить этот ход. Разработка прошла успешно.
Но в этой борьбе не бывает постоянства.
Мы будем аккуратнее, и жизнь покажет, за кем останется последнее слово.
