Керівництво Вінницького державного педагогічного університета в особі ректора та його заступників намагаються позбавити житла громадянку Мазур Лесю Василівну, яка більше 15 років пропрацювала в данному учбовому закладі.
Лесю Василівна сама виростила сина, бо чоловік, який теж там працював – був заступником проректора з АХЧ унівеситету, тоді ще інститута, помер від страшної хвороби. Єдиною допомогою жінці яка після смерті чоловіка залишилась сама з маленьким сином, від учбового закладу було виділення 2-х кімнат у студентському гуртожитку, де вона має постійну прописку та вже мешкає 19 років.
Чотири роки по тому Леся знайшла своє щастя та стала дружиною офіцера Збройних Сил України. Який на даний час продовжує службу, є учасником АТО. Але все це не є перепоною до злочинних дій керівництва університету з точки зору людяності, порядності та елементарної справедливості. Бо коли для співробітників університету виділялось постійне житло в новобудовах, Мазур Лесі говорили: в тебе вже є житло, тобі хватить. А тепер у дружини офіцера, у дочки, яка допомагає старенькій мамі доглядати батька інваліда 1-ї групи( батько 15 років без обох ніг мешкає в Шаргороді) цинічно хочуть відібрати останнє житло, лякають судом, куди вже готують позов, пропонують “добровільно забиратися геть”, бо вірять у свою безкарність, бо все це роблять тишком-нишком, без розголосу, щоб заселити своїх знайомих не у піврозвалених, занедбаних кімнатах, де мешкали студенти, а у звільнене, відремонтоване власними коштами Лесі, за 19 років гарно облаштоване приміщення.
З повагою, підполковник Соловейчик Андрій
