«Прозорий офіс» виявився міфом?
Влада кожного українського міста має власний предмет для гордості. В одних містах пишаються рівнем зарплат, в інших – рішуче створюють нові робочі місця, а у Вінниці чиновники заповзято вихваляються «прозорими офісами», що множаться немов гриби після рясного дощу.
Їх створення та утримання вже коштували місту десятки мільйонів гривень. За даними авторитетного порталу Наші Гроші лише вартість реконструкції трьох центрів адмінпослуг в 2012 р. обійшлася Вінниці у 23,4 млн. грн. Чи не занадто дорого для невеликого міста, запитаєте ви?
Центр адміністративних послуг «Прозорий офіс» відділення «Замостя»
Мабуть, занадто. Створення схожого Центру надання адміністративних послуг в Черкасах вартувало значно дешевше. «На будівництво нового суперсучасного Центру із надання адміністративних послуг міська влада Черкас «бухнула» понад 2 мільйона гривень бюджетних коштів», – критично зауважує черкаська преса . І хоча офіс виглядає цілком по-європейськи, обладнаний системою електронної черги та потужним кондиціонуванням, а при його будівництві застосовувались новітні енергозберігаючі технології, коштує він в рази дешевше від своїх вінницьких аналогів.
То чому ж такою дорогою є «прозорість» саме вінницьких чиновників? Самі посадовці запевняють в особливості та унікальності досвіду Вінниці і посилаються на високу благородність власної ідеї. Адже центри адмінпослуг нібито покликані зменшити бюрократичні проблеми громадян, максимально скоротити візити до чиновників, спростити процедури отримання необхідних документів та упередити зловживання з боку самих можновладців. Та як відбувається на практиці?
Прозорий офіс як «розплідник» бюрократії
Виявляється, система далека від досконалості. До такого невтішного висновку мене підштовхнули власні спостереження у кількаденних чергах в одному з таких Центрів (Центру адміністративних послуг «Прозорий офіс» відділення «Замостя»). Але все по порядку.
До кінця черги ще 158
Маючи на руках цілий стос зібраних паперів, мені було необхідно отримати один реєстраційний документ. Зробити це в «прозорому офісі» виявилось зовсім не просто. Для того, щоб потрапити в чергу до чиновницького кабінету у Вінниці спершу необхідно отримати спеціальний талончик, який дає «право на чергу». Це ще дрібниці. Здобувши в реєстратора «талончик» за номером 358, мало не з жахом зрозумів, що зараз триває прийом громадянина за №200. Тобто черга обіцяла розтягнутися на цілий день!
Щоб якось виправити це неподобство, звернувся безпосередньо до керівництва Центру. Спілкування з заступником директора департаменту та керівником Центру Іриною Копчук позитивного ефекту не принесло. За її словами, черги для прозорого офісу «Замостя» це нормальне явище, яке влаштовує мало не всіх. Також, пані Копчук запевнила у відсутності книги скарг та пропозиції, до якої я хотів внести свої рекомендації з роботи цього офісу. «Ми працюємо в тестовому режимі та поки не маємо такої книги для скарг та пропозицій», – запевнила чиновниця.
Ірина Копчук. Заступник директора департаменту
Тим часом о 16-30 час прийому громадян завершився, і потрапити в потрібний кабінет я так і не зміг. Виявилось, що талончики обнуляються кожного дня і всю тяганину потрібно починати з початку!
Натомість, від пані Копчук я все ж отримав одну корисну пораду. Виявляється, аби успішно достоятись в черзі місце потрібно займати зранку, перед початком робочого дня. Саме це мені і довелося зробити наступного дня. В підсумку, я все ж отримав мало не щасливий «талончик» з номером 28. Тобто лише якихось 3-4 години черги, і я потраплю на довгоочікуваний прийом!
Черга за «талонами» в прозорому офісі
Так і сталося. Надавши наявні в мене документи, численні ксерокопії та квитанції, суворий чиновник «милостиво» дозволив мені прийти згодом за отриманням потрібного мені папірця. Ось тільки маленька халепа. В черзі довелося стояти наново. Та хіба це важливо? Головне, що втративши три робочих дня та безліч нервів, я все ж отримав потрібну мені довідку.
Кому потрібна уявна «прозорість?»
Єдине, що втішало в багатогодинній черзі, – це спілкування з людьми, які покірно очікували на «талончики» та розмірковували про «переваги» прозорих офісів. «Тут стільки народу, що ніхто хабара не візьме. Та й скрізь таблички стоять, що тут гроші не вимагають», – розмірковував пенсіонер з Вінницького району. Воно й правда, адже в прозорому офісі дійсно скляні двері та не зашторені вікна.
Ось тільки не все так оптимістично. Простих людей далі першого поверху не пускають, а отже, що робиться «вище» ніхто з них достеменно не знає. І брати хабарі там потенційно не заважають ані допитливі громадяни, ані інші «небажані» гості, що можуть раптово заглянути в поважний чиновницький кабінет.
То хто ж виграє від такої організації роботи цих Центрів? Можливо, самі посадовці. Величезні гроші з бюджету витрачені, від докучливих громадян чиновники відгородилися спеціальними турнікетами, та ще й ілюзію «прозорості» досягли! Ось і виходить, що чергова ініціативна чиновників все більше нагадує звичайну мильну бульбашку, гарну зовні та цілком ефемерну з середини.
