Удари в корпус і голову – один із улюблених аргументів українських парламентаріїв. І навряд чи нова Рада буде відрізнятися від минулої пацифізмом. А чи готовий вінницький «десант» нардепів до брутального мордобою заради свого світлого майбутнього Навряд чи хто має наразі якісь романтичні очікування від нової Верховної Ради. Але в цій країні цікаво тому, що тут всі кассандри облажалися. Тут неможливо щось передбачити… Єдине, що тепер більш-менш вимальовується, це те, що у сьомому скликанні Верховної Ради могла б скластися (якби не політично–економічні розбіжності) окрема бійцівська фракція.
Руки уже сверблять
Наприклад, Анатолій Гриценко, коментуючи свою заяву відносно свого висловлювання, що йому «так і підмиває декому (Яценюку – авт.) дати в морду, за те «переможне» визнання повторних виборів у п’яти округах», сказав: – До рукоприкладства у нас не дійшло, все в порядку… Я не доставлю радості владі і не буду тішити її тими проблемами тактичними й іншими, які можуть виникати в стані опозиції.
Думається, що до таких розборок між опозиціонерами справді не дійде. Може, не буде рукоприкладства і між антагоністичними фракціями, принаймні ті історичні кадри методів «аргументації» депутатів Верховної Ради шостого скликання за допомогою кулаків, затиснутих в руках кастетів, стільців та ін. честі депутатам не роблять.
Хто на що вчився
Тим не менше, бійцівські навики, у депутатів Верховної Ради, принаймні, від Вінниччини є.
Скажімо, президент компанії «Мостобуд» Володимир Продиус не потребує довгого представлення, загальновідомий факт – він боксер. Депутатом став, пройшовши за списком Партії регіонів. От тільки, чи буде за потреби сам у хід кулаки пускати, чи може до сесійної зали з власною охороною проходити, так, про всяк випадок – невідомо. Але якщо раптом доводити любов до виборців доведеться наввипередки із земляком, котрий пройшов за списком партії УДАР, Геннадію Ткачуку. А він на допомогу кликати не стане – сам майстер спорту з боротьби.
Якщо ударівці об’єднуватимуться з принципових питань з «Батьківщиною», то компанію Ткачуку може скласти Микола Катеринчук. Його улюблений вид спорту бокс. А колись займався єдиноборствами. Якось навіть пригадував, що в студентські роки підпрацьовував «вишибалою» в дискоклубі. А тепер у його робочому кабінеті є «таємна кімната», в якій стоять спортивні тренажери. Петро Порошенко з огляду на спортивну юність також може за потреби відійти від звичної для нього дипломатичності та продемонструвати бійцівські навики. Адже в юності він займався дзюдо та самбо, був кандидатом у майстри спорту. Тепер же скаржиться на брак вільного часу, а коли він з’являється, то, каже, що грає в теніс.
Члени його команди від Вінниччини досягненнями у великому спорті не помічені.
Не ділом, так словом
Проте, наприклад, Григорій Заболотний служив в радянській армії, в елітних військах, а ці хлопці апріорі за себе постояти вміють. Олександр Домбровський асоціюється більше із музичним інструментом, наприклад з гітарою, чи за роялем, ніж на спортивному снаряді.
Армійське загартування, можливо, не залишило б осторонь, коли всі словесні аргументи закінчились, і ще одного списочника Партії регіонів, колишнього литвинівця, вінничанина Олега Зарубінського. Загалом, колишнього викладача Вінницького педуніверситету мало хто може уявити зайнятим у бійці. Принаймні фактів у біографії таких немає. А от цікаво, що журналістом він був. У 1994-1995 роках нинішній парламентар працював автором та ведучим інформаційно-аналітичної програми на Вінницькому державному телебаченні. Але і на новомодних у цьому виборчому сезоні бритоголових качків–«журналістів» він також не схожий. Про спортивні забаганки батька і сина Калетніків інформації немає. Але якось старший – Григорій Калетнік сказав, що митниця зробила з його сина Ігоря справжнього мужчину. А оцінити справжність мужчини може сам справжній чоловік. Тому, як відомо, справжні мужчини не пасуть задніх, коли всі слова вичерпались, а позицію відстояти треба.
Колишній мер Жмеринки, нардеп Віктор Жеребнюк спорт вважає просто захопленням. Але вочевидь, серйозним. Інакше не проводив би стільки спортивних свят ні тут на Вінниччині, ні в Києві, де керує Деснянською райдержадміністрацією. Тобто представник у Верховній Раді лобі Фірташа–Льовочкіна також достатньо фізично підготовлений, аби у випадку необхідності також стати в позу, навіть перед своїми, скажімо групою «Сім’ї», чи того ж Клюєва.
Ну і нарешті вінницький губернатор і новоспечений депутат Верховної Ради Микола Джига. Чи може генерал–губернатор Міністерства внутрішніх справ продемонструвати бійцівські навички, напевне, питання риторичне. Він заставив всю Україну говорити про Вінниччину в контексті того, що керівник області виводив усіх своїх підлеглих на ранкову гімнастику. Добре хоч «моржувати» за власним прикладом не примушував.
Щодо плавання, то тут не зайве буде зауважити, що всі, хто пройшов до Верховної Ради, непогані плавці та любителі дайвінгу у водоймах політики. Бо і тут треба вміти розрахувати сили, затримати подих, пірнувши в глибини, аби де треба пропливти непоміченим, щоб зрештою винирнути в потрібному місці, в потрібний час, поряд з потрібними людьми.
