Після Революції гідності Віктору Медведчуку довелося відновлювати свій вплив на процеси в державі та шукати способи повертатись у публічну політику. На тлі Євромайдану взятий Україною європейський курс змусив проросійські сили максимально мобілізуватись. Спершу непевно, перевіряючи суспільні настрої, але крок за кроком, телеканал за телеканалом – і Медведчуку вдалося відновитись в політиці, та навіть завести політсилу в парламент.
Відстеження цих процесів, великою мірою непублічних, ці роки систематично було у фокусі уваги «Схем». Як постмайданна влада їм не завадила, як Петро Порошенко приймав Віктора Медведчука на Банковій та навіть у себе вдома, як оточення кума Володимира Путіна отримувало сприятливі умови для ведення свого бізнесу в Україні та через підставних осіб скуповувало медіа. Зрештою саме з журналістських розслідувань «Схем» стало відомо, що через низку офшорів родина Віктора Медведчука має крупний нафтопереробний бізнес у Російській Федерації та отримала у розробку велике нафтове родовище.
Нині журналісти у співпраці з міжнародним Проєктом розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP) встановили: джерело безперебійного фінансування дісталось Медведчуку та його соратнику Тарасу Козаку одразу після Майдану, угода підписана у день початку силової окупації Криму. І судячи з офіційних кіпрських документів, цей бізнес у Росії, який тепер приносить мільйони доларів прибутку, вони отримали за символічну суму, майже за безцінь.
27 лютого 2014 року. За п’ять днів до того тодішній президент України Віктор Янукович покинув «Межигір’я».
Того ж дня у ЗМІ розповсюдили заяву, в якій Віктор Янукович просить захисту у Володимира Путіна. Білий дім заявив, що більше не вважає Януковича президентом України, і закликав Росію утриматися від провокативних дій. А в Сімферополі озброєні люди захопили парламент Криму: в будівлі провели позачергову сесію, де за зачиненими дверима звільнили главу уряду Криму й призначили так званий «референдум» про розширення повноважень автономії.
Проте, крім всіх цих потрясінь, які пережила Україна 27 лютого 2014 року, в той же день сталася ще одна важлива подія, яка значною мірою посприяла поверненню у велику політику кума Володимира Путіна Віктора Медведчука та його соратників.
Тоді багато проросійських політиків залишило країну вслід за Януковичем. Як виявилося згодом, варіант еміграції розглядала і дружина Медведчука – телеведуча Оксана Марченко.
«Я просила Віктора: давай поїдемо. А Віктор сказав: куди ми поїдемо? Це моя батьківщина. Ми залишаємось», – розповідала вона у суперечливому фільмі Олівера Стоуна та Ігоря Лопатьонка про Віктора Медведчука.
Що ж це за подія?
Вже на п’ятий день після завершення Революції гідності Віктор Медведчук отримав потужне джерело фінансування своєї політичної діяльності, таку собі «російську годівницю», яка щороку забезпечувала його мільйонами доларів. Причому, обійшлася вона Медведчуку і його соратникам у символічну суму. Навіть дешевше, ніж задекларований сервіз Faberge його дружини.
Втім, почалася ця історія задовго до лютого 2014-го.
Половина нафтового заводу для Медведчука-Козака за безцінь
16 жовтня 2009 року. Росія.
Того дня поважні посадовці Ростовської області прибули на свято – урочистий запуск роботи «Новошахтинського заводу нафтопродуктів». Серед них і губернатор Ростовської області Володимир Чуб, і гендиректор холдингу «Юг Русі» Сергій Кислов.
Для бізнесмена Кислова відкриття Новошахтинського заводу – це був новий напрямок роботи його холдингу. До цього він успішно займався переважно вирощуванням соняшника і виробництвом олії.
Нафтопереробний завод зводили п’ять років, на його будівництво витратили 15 мільярдів рублів – за тодішнім курсом це близько пів мільярда доларів США. Сам Кислов під час відкриття заводу зазначив: «Проєкт був складним, проєкт був незвичним для регіону, незвичним для нашої компанії».
Проте далі у цьому нафтопереробному бізнесі відбудуться нелогічні зміни. Вже у 2014 році Кислов продасть 42% акцій заводу, в який вклав пів мільярда доларів, за близько 40 тисяч доларів.
Одна з них – добре відома українським телеглядачам ще з початку двохтисячних Оксана Марченко, дружина Віктора Медведчука.
Яким чином це відбулося? Спершу варто звернутися до структури власності російського Новошахтинського нафтопереробного заводу, який урочисто запустив бізнесмен Сергій Кислов.
«НЗНП» – це акціонерне товариство. Ста відсотками його акцій з моменту запуску заводу володіла російська компанія «Юг Энерго». Вона контролювалася Кисловим через кіпрську фірму Erysiman Investments, у якої було майже 99% компанії. Один відсоток розподілився між російськими структурами умовної групи «Юг Русі».
Однак у січні 2014 року структура власності виглядала вже інакше: частка Кислова розподілилася по трьох компаніях – вже згаданій Erysiman Investments, Fragance Business Company та Rangeside Investments.
Решту розподілили компанії Ventolor Investment та Teteos Global, підконтрольні дружині Віктора Медведчука Оксані Марченко та цивільній дружині Тараса Козака Наталії Лавренюк.
Відповідно до офіційної фінансової звітності, Кислов віддав майже половину нафтопереробного бізнесу (42%) за безцінь: частка Наталії Лавренюк – 12,25% – обійшлася приблизно у 13 тисяч доларів, частка Оксани Марченко – 29,75% – у понад 27 тисячі доларів.
«Схеми» намагалися запитати про це в самого Віктора Медведчука.
– Як вам вдалося купити 30% акцій «Новошахтинського заводу» за 27 тисяч?
– …
Окреме питання – до російського бізнесмена Сергія Кислова. Чому він погодився на таку невигідну для себе угоду? Мали місце якісь додаткові домовленості чи його хтось змусив?
Неодноразові запити «Схем» до нього теж залишилися без розгляду.
Менше з тим, придбавши «Новошахтинський нафтопереробний завод» у 2014 році за копійки, родини Медведчука та Козака забезпечили собі непогані дивіденди на роки вперед: лише в тому ж 2014 році сумарно для компаній Teteos і Ventolor вони склали майже 45 мільйонів доларів.
Постреволюційні можливості для Медведчука
Поки дружини Віктора Медведчука і Тараса Козака продовжували поглинати нафтопереробний бізнес у Росії, українська післяреволюційна влада залучила і самого Медведчука.
У телефонних розмовах, опублікованих виданням «Цензор.нет», голос, схожий на голос Віктора Медведчука, розповідає тодішньому помічнику Путіна Владиславу Суркову, що новообраний президент України Петро Порошенко пропонує йому взяти участь у звільненні полонених.
– Дивись, запропонував наш шановний Петро Олексійович, і це було підтримано Володимиром Володимировичем, взяти участь у звільненні полонених. Мені.
– Ну?
– Тобто він готовий надати мені мандат. А ти знаєш?
– Ну я знаю, що ти там…
– А, знаєш це?
– Я знаю, що ти можеш там грати… І що у підсумку?
– Ну нічого. Я чекаю на мандат.
– Ну чого, давай, забирай. Забирай.
Після їхньої публікації Віктор Медведчук назвав ці плівки «маячнею», а «Європейська солідарність» – брудною кампанією проти Порошенка.
А в 2018-му Петро Порошенко так пояснював причини, чому Віктор Медведчук став головним переговірником від України про обмін полоненими та увійшов до гуманітарної підгрупи Тристоронньої контактної групи: «Ми намагалися застосовувати різні канали комунікації. Починаючи від військових і закінчуючи церквою. Я маю визнати, що найбільш ефективним виявився Віктор Медведчук. Знаєте, чому? Тому що рішення про звільнення приймає безпосередньо Путін».
Виняткове право для Медведчука
Ще 25 жовтня 2015 року Україна припинила пряме авіасполучення з Російською Федерацією. Однак уже за рік журналісти програми «Схеми» виявили, що це правило не застосовується до одного борту – приватного літака Falcon-900. 14 листопада 2016 року цей літак вилетів із московського аеропорту «Внуково» і перетнув український кордон зі сторони Брянської області Росії.
Знімальна група «Схем» тоді вирушила в аеропорт «Київ», аби зафільмувати пасажирів борту – тих, на кого не поширюються обмеження Державіаслужби. Але на місці журналісти опинилися в оточенні приватної охорони.
Втім, незважаючи на протидію, «Схемам» все ж вдалося зафільмувати, як у холі VIP-терміналу з’явився Віктор Медведчук у компанії кількох людей.
Від громадської організації «Український вибір» Віктора Медведчука редакція отримала таке пояснення: перельоти погоджені українською та російською сторонами.
«Візити Віктора Медведчука до Російської Федерації є робочими і носять офіційний характер… З огляду на діловий і гуманітарний порядок поїздок, спрямований на реалізацію інтересів України, такі дозволи на перельоти надаються компетентними органами регулювання авіаційного руху російською та українською сторін», – відзначили в організації.
Згодом це підтвердив і тодішній очільник Служби безпеки України Василь Грицак: «Він (Медведчук – ред.) входить до Тристоронньої мінської контактної групи, зокрема гуманітарної підгрупи, і, відповідно до своїх повноважень, наданих йому керівництвом держави, включений у переговорний процес. В зв’язку з тим він дійсно періодично літає до Москви».
Але зйомки «Схем» того вечора в аеропорту «Київ» дозволили не лише встановити факт виняткового права Медведчука літати між Росією та Україною напряму, а й стали частиною іншої історії. Про те, хто контролює автозаправки російської «Роснєфті» в Україні після анексії Криму та під кого штучно зачистили ринок скрапленого газу.
Медведчук і зачищений ринок скрапленого газу
Одним із чоловіків, який поцілував Медведчука на прощання в аеропорту, виявився Нісан Моісеєв.
Ще наприкінці 2017-го директор консалтингової групи «А-95» Сергій Куюн давав бізнесу Моісеєва таку оцінку: «У 2015 році його компанія стала найбільшим постачальником нафтопродуктів морем. На сьогодні (станом на 2017 рік – ред.) за нею близько 30 відсотків поставок дизельного палива».
Низка журналістських розслідувань вказувала, що за Моісеєвим насправді може стояти Віктор Медведчук – і зрештою «Схеми» наочно показали, що Медведчук і Моісеєв – справді не чужі один для одного люди.
«Від якої людини могли були бути такі синхронні дії з тієї і цієї сторони? Крім, як Медведчук, у мене ніяких асоціацій немає»,– відзначав тоді у розмові зі «Схемами» експрезидент «Об’єднання операторів ринку нафтопродуктів України» Леонід Косянчук.
Тоді ринок зачистили під чотири фірми, одна з яких – «Глуско Україна» Нісана Моісеєва, а решта три – пов’язані з нею через менеджерів. Усі вони почали безперебійно у великих обсягах ввозити до України з Росії газ «Роснєфті», тоді як іншим імпортерам СБУ показала червоне світло.
«Митна служба разом із СБУ почала тут різко розчищати територію, тобто почала тиснути на наших потужних імпортерів зрідженого газу, – пригадував Леонід Косянчук. – А там Федеральна служба експортного контролю визначила Proton, дочірню структуру Glusco, як єдиного експортера ресурсу «Роснєфті».
Більше того, «Схеми» тоді встановили: компанії, що виграли від дій СБУ, ведуть не лише до Медведчука, а й опосередковано до корпорації тодішнього президента Петра Порошенка Roshen. Наприклад, британська Wexler Global LP мала в засновниках дві фірми з Белізу та Панами, які водночас були в засновниках британської фірми Foreway Sales LLP. Через неї Roshen у 2015 році продавав свою продукцію до Туркменистану.
У Roshen заперечували причетність до торгівлі газом, але жодним чином не пояснили спільних засновників у компаніях. Пізніше Петро Порошенко визнав, що СБУ вчиняло дії, про які йшлося в журналістських розслідуваннях, але вкотре запевнив, що не має власних інтересів на ринку скрапленого газу.
(Продовження слідує)
#влада #медведчук #порошенко #корупція
