Якщо розцінювати недавню появу експрем’єра на форумі YES Віктора Пінчука як анонс, вимальовується досить цікава ситуація. Перш за все, в контексті самих Пінчука і Гройсмана – перший не має якогось серйозного політичного представництва, а другий не має жодної політичної ваги. Ті ж негаразди є в Арсенія Яценюка та Арсена Авакова, селфі яких з Володимиром Гройсманом хоч і викликало деякі обговорення, однак, швидше знічев’я, аніж внаслідок зацікавленості суспільства в поверненні цього тріо.

Подібний формат змушує пригадати одну публікацію у поважному виданні The Wall Street Journal, у якій не менш поважний автор на ім’я Victor Pinchuk (титрований виданням як “український підприємець і філантроп”) закликав визнати, що Україна змушена погодитись на “болючий компроміс” заради миру з Росією. Компроміс, на думку автора, мав включати “тимчасову” відмову від членства в ЄС як цілі у близькому майбутньому, виключити окупований Росією Крим з рівняння щодо досягнення миру на сході України (мовляв, жителі Криму через 15-20 років самі захочуть бути частиною квітучої України), провести на Донбасі місцеві вибори та визнати, що ні найближчим часом, ні в середньостроковій перспективі Україна не стане членом НАТО. Тези, які українці зазвичай чують з боку проросійськи налаштованих публічних осіб, і аж ніяк не прозахідних. Втім, поясненням цьому може стати той факт, що в Росії продовжувала працювати компанія під назвою “Інтерпайп-М”, засновницею якої є кіпрська “Інтерпайп Лімітед”. “Інтерпайп-М” показала дуже гарні результати у 2016-2018 роках, виторгувавши відповідно 6.8, 10.5 та 9.2 мільярди рублів, а уже у 2019-2020 роках показники виручки від продажу труб та металопрокату стали просто катастрофічними – 249 та 132 мільйони рублів. Показники дійсно болючі, що дає підстави вважати, що просування теми “необхідності болючого компромісу” з Росією продовжиться, можливо вже через “нових” спікерів та публічних осіб, як варіант – “заради порятунку української економіки”.

На самому початку своєї каденції Олег Гончарук просив у Кабміну скасувати мораторій щодо вирубування лісів на високогір’ях з травня по вересень – аргументуючи це тим, що подібна заборона дуже заважає лісорубам, які здійснюють заготівлю та продаж дров. Втім, ініціатива голови Івано-Франківської ОДА викликала занепокоєння в експертів, які передрікали що знищення високогірних насаджень призведе до руйнівних повеней. Мораторій так і не скасували, що, втім не завадило розгорнутись гучному скандалу з обшуками щодо вирубок лісів на Івано-Франківщині, як і не завадило повеням затопити область, щоправда, уже по завершенні каденції Гончарука.

Втім, про діяльність та здобутки Гройсмана в Києві #Букви уже писали. Значно менше уваги приділяється вінницькому етапу його кар’єри, з яким пов’язано цікавих подій не менше, ніж з київським. Наприклад, скандал з передачею землі Вінницького обласного центру дитячого туризму приватним компаніям. У 2009 році виконком Вінницької міської ради надав дозвіл ПП “Вінтурпроектгруп” на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Маяковського, 9 для розміщення комерційної та житлової забудови, за рахунок земель Вінницького обласного центру дитячого і юнацького туризму та екскурсій (на що Центр, начебто, надав свою згоду).

Цьому рішенню передувало інше, Вінницької обласної ради, яким у 2008 році було надано дозвіл на приватизацію будівлі Вінницького обласного центру дитячого та юнацького туризму, розташованого на вулиці Маяковського, 9. Дозвіл на приватизацію, після втручання прокуратури, було скасовано судами всіх трьох інстанцій, крапку у питанні поставив Вищий адмінсуд України (ПП “Вінтурпроектгруп” було учасником цієї справи як третя особа на боці Вінницької облради). Однак скасування дозволу на приватизацію будівлі Центру не вирішило проблеми з ділянкою під ним. Звучить як банальний каламбур, однак Вінницький обласний центр дитячого і юнацького туризму та екскурсій після цього всього “завис у повітрі”.

Якщо з землями Центру дитячого туризму все пішло трохи “не за планом”, то в інших питаннях перерозподілу вінницької землі жодних ексцесів не відбувалось. Наприклад, з передачею ділянок компанії чинного міського голову Вінниці Сергія Моргунова.

На місцевих виборах восени 2020 року він балотувався першим номером від партії “Українська стратегія Гройсмана” і був переобраний на посаду міського голови, набравши майже 66% голосів виборців. У свою першу каденцію Сергій Моргунов також балотувався від партії Гройсмана, тоді ще “Вінницької європейської стратегії”, яка згодом перестала бути “вінницькою” і “європейською”, натомість стала “українською” і “Гройсмана”. Як зміна назви позначилась на ідеології партії – неясно, однак на виборах 2020 року у рідному для експрем’єра регіоні його партія змогла посісти лише друге місце з 15% голосів. Перше забрала собі “Слуга народу” (майже 38%).

Проте Моргунов працює з Гройсманом значно довше, ще з 2006 року, коли став секретарем Вінницької міськради, яку тоді очолив Володимир Гройсман. На цій посаді пан Моргунов пробув аж до 2015, коли уже сам очолив Вінницю. Ще майже рік до цього Сергій Моргунов був в.о. міського голови – після призначення Гройсмана в Кабмін Арсенія Яценюка.

Муніципальний службовець з 2006 року, пан Моргунов зібрав непоганий статок. Йому належить земельна ділянка площею 928 квадратних метри і будинок на 352 квадрати у Вінниці, годинник Breguet та два – Vacheron Constantin. Дружина вінницького мера орендує торговий комплекс (трохи менший за їх будинок, всього 300 квадратів) та володіє Mercedes GLE 400 2016 року вартістю 55 тисяч доларів.

Зарплата вінницького мера за 2020 рік склала всього півмільйона гривень – приблизно третина вартості авто його дружини, яка, традиційно, є успішною в бізнесі і заробляє втричі більше за чоловіка (дохід від підприємницької діяльності у 2020 році склав понад 1 мільйон 800 тисяч гривень). Заощадити Наталія Моргунова змогла також більше, ніж її чоловік – 92 тисячі євро та 14 мільйонів гривень (готівкою). Крім цього, їй заборгували 5 мільйонів гривень “за договором купівлі-продажу корпоративних прав”. На цьому фоні 167 тисяч доларів готівки, 20 тисяч євро та майже 200 тисяч гривень на рахунках у її чоловіка виглядають досить скромно (якщо, звісно, не згадувати, що пан Моргунов щонайменше 15 років працює за невисоку зарплату українського чиновника).

Донедавна Наталія Моргунова володіла і очолювала ТОВ “Вітеком”, яке в червні цього року переоформили на ТОВ “Старий баркас”, власницею якого вказана Христинченко Надія Петрівна. Ще за часів перебування Володимира Гройсмана на посаді міського голови Вінниці вже згаданій компанії “Вітеком” Вінницька міськрада продала земельну ділянку площею 2175 квадратних метрів всього за 883 тисячі гривень (по 406 гривень за “квадрат”), ще й з розстроченням платежу на рік. Цим же рішенням міськрада продала ТОВ “Вітеком” ще одну, сусідню, ділянку, площею 2307 квадратних метрів, за 937 тисяч гривень (ті самі 406 гривень за метр) і також з розстроченням платежу на рік. Обидві ділянки розташовані на території Центрального ринку Вінниці, з відповідним цільовим призначенням – “для будівництва та обслуговування будівель торгівлі”.

#Букви звернулись за коментарем до Сергія Моргунова щодо поточного статусу його відносин з Володимиром Гройсманом, однак відповіді на запит так і не отримали.

З торгівлею у пана Гройсмана пов’язано багато чого, зокрема, один з найбільших у його біографії скандалів. Після обрання Володимира Борисовича головою Вінницької міськради, він розпочав боротьбу з стихійною торгівлею в місті. На перший погляд – цілком позитивна ідея з точки зору благоустрою. Однак, з урахуванням того, що значні площі на території “централізованих” ринків рішеннями міськради передали спочатку в оренду, а тоді у власність партнерам Гройсмана, ситуація виглядає трохи інакше.

Сам пан Гройсман теж не цурався ринків, особливо ринку “Юність”, комерційним директором якого він був ще в 90-х (що вказано навіть в тій самій компліментарній статті у Вікіпедії). Зрештою, далеко не кожен стає комерційним директором підприємства у 16 років. Щоправда, такий кар’єрний успіх може бути пов’язаний з тим, що ринок “Юність” належав його батьку, Борису Гройсману.

Як би там не було, у 2006, коли Володимира Борисовича обрали міським головою, справи у ринку пішли краще. Директор підприємства тоді розповідала місцевим ЗМІ, що боротьба міського голови проти стихійної торгівлі не зачепить тих продавців, які орендують місця на “Юності”, оскільки компанія викупила відповідні земельні ділянки під ринком у міста, які до того лише орендувала. За цікавим збігом обставин – у той же рік, коли Гройсман очолив міськраду.

Однак, ринки – це минуле, наступала ера торгових центрів і родина Гройсманів долучилась до поступу прогресу. Долучилась у вигляд побудови ТЦ “Магігранд”, і з ним пов’язані вже не банальні передачі комунальних земельних ділянок “потрібним” людям, а набагато масштабніша історія з неповерненням десятимільйонного кредиту (в доларах). Наразі існує однойменне ТОВ, власниками якого є Олена (70%) та Крістіна (10%) Гройсман, а також Дмитро Немерський (20%), він же є його директором. Власне, ТЦ “Магігранд” належить однойменному ТОВ, однак, так було далеко не відразу.

Почалось все з ТОВ “Фірма Юність”, заснованої ще батьком Володимира Гройсмана. Саме ця компанія будувала “Магігранд”, на що отримала кредит розміром трохи більш як 10 мільйонів доларів у “Кредитпромбанку”. Це було у 2007, а вже у 2009 “Юність” раптово оголосила себе банкрутом, хоча торговий центр був успішно збудований і починав приносити прибуток. Банкрутство – справа довга і доки вона тривала, у 2013 році кредит “Юності” у “Кредитпромбанку” викупив “Дельта Банк”. А невдовзі – продав його ТОВ “Факторинг фінанс”. Там цей кредит перепродали, потім ще кілька разів, доки черга не дійшла до ТОВ “ІК Поділля-Капітал”, після чого “Юність” таки ліквідували.

Але шоу лише починалось. По-перше, через продаж чудово забезпеченого активу “Дельта Банком” (який невдовзі були визнано неплатоспроможним) схемою з кредитом “Юності” зацікавилась прокуратура. Окремого шарму ситуації додавало те, що з ТОВ “Факторинг фінанс” (а відповідно з кредитом на ТЦ родини Гройсманів) слідство пов’язувало Андрія Оністрата, якого звинувачують у розкраданні коштів банку “Національний кредит”. У 2016 “Дельта Банк”, у який уже була введена тимчасова адміністрація Фонду гарантування вкладів, намагався оскаржити відступлення права вимоги за кредитом “Юності”, але Вінницький господарський суд відмовив змінювати перелік та черговість кредиторів “збанкрутілої” “Юності”.

По-друге, після ліквідації “Юності” залишився той самий торговий центр, який мали продати для виплат боргів кредиторам. Так і сталось, ТОВ “Магігранд” придбало ТЦ “Магігранд” у 2015 році за 25 мільйонів гривень (трохи більше 1 мільйона доларів). Сума є цікавою сама по собі, оскільки в матеріалах справи щодо банкрутства “Юності” вказано, що навіть залишкова, не ринкова, вартість будівлі ТЦ становить майже вдвічі більше – 45 мільйонів гривень.

Ось так кредит на 10 мільйонів доларів перетворився в придбання застави по цьому ж кредиту за мільйон. Деяким фігурантам розслідувань #Букв мабуть варто “повчитись”, як позбуваються небажаних кредитів професіонали.

До слова, ТЦ “Магігранд” розташований за адресою: проспект Юності, 43-А. Ця ж адреса була вказана як місцезнаходження і ТОВ “Фірма Юність”. А неподалік на цьому ж проспекті, в будинку під номером 44, можна знайти ТОВ “Фірма Юність Плюс”, засновником і єдиним власником якої є Борис Гройсман. Очевидно, в родині Гройсманів майстерність в неймінгу дещо програє майстерності в кредитно-фінансових операціях. Щоправда ця майстерність фінансується коштом виборців, оскільки ті 10 мільйонів доларів, як “Дельта Банк” міг отримати за рахунок заставного майна за кредитом (торгового центру та ділянки під ним), вкладникам збанкрутілого банку сплатив Фонд гарантування вкладів фізичних осіб коштом державного бюджету – тобто коштом платників податків і, цілком можливо, майбутніх виборців пана Гройсмана.

#Букви звернулись за коментарем щодо справи ТЦ “Магігранд” до прессекретаря Володимира Гроймана, однак відповіді так і не отримали. Крім того, на запит #Букв стосовно поточного статусу кримінального провадження, яке стосувалось обставин неповернення кредитних коштів “Кредитпромбанку”, 1 вересня надійшла відповідь Офісу генерального прокурора про те, що запит переадресовано до Печерської окружної прокуратури міста Києва. Проте, станом на час публікації цього матеріалу, жодної відповіді від Печерської окружної прокуратури на адресу #Букв не надійшло.

Джерело

#влада #гройсман #корупція