Останні 3 роки держава не задіяла ефективні механізми цінового регулювання на продукти харчування
Останні часом журналісти і представники політичних , наукових кіл запитують про моє ставлення до планів Уряду щодо відміни державного регулювання цін на деякі види продовольчих товарів. Після консультацій із фахівцями економічного дискусійного клубу, ми прийшли до наступних висновків:
Починаючи з 1996 року місцеві органи виконавчої влади відповідно до повноважень, наданих Кабінетом Міністрів України, мали право здійснювати регулювання цін на продовольчі товари через:
а) встановлення граничних торговельних надбавок;
б) встановлення граничних рівнів рентабельності виробництва;
в) декларування змін оптово-відпускних цін виробниками.
Де-юре, постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548, якою встановлено вищезгадані повноваження не відмінена. Проте, де-факто, з 2014 року вона не працює, оскільки:
по-перше, було запроваджено мораторій на здійснення перевірок суб’єктів господарювання, що діє і на сьогодні;
по-друге, розформовано спеціальний орган (Держцінінспекцію), який контролював правильність формування цін на товари, які підлягали державному регулюванню.
Тобто, запровадження Урядом з 01.10.2016, так званого пілотного проекту щодо тимчасового обмеження державного регулювання цін на продовольчі товари (постанова від 22.09.2016 № 656) носить суто декларативний характер.
Отже, фактично державного регулювання цін в Україні практично не існує вже 3 роки. Які ж цінові тенденції ми спостерігаємо на продовольчому ринку?
У 2014 році індекс споживчих цін на продукти харчування (грудень до грудня попереднього року) склав 124,5%, у 2015 році – 140,1%, у 2016 році – 103,2% (при цьому у минулому році споживчі ціни на хліб зросли на 7,4%, а молочні продукти піднялися в ціні майже на третину). У січні 2017 року ми також спостерігаємо стрімке зростання цін на соціально значущі види продовольства: хліб упродовж місяця зріс в ціні на 4%, яловичина та молочні товари – у межах 5%, овочі – на 8%, картопля – на 16%.
Відразу зазначимо, що таке стрімке зростання цін, яке ми спостерігаємо в останні 3 роки не слід пов’язувати з дефіцитом продовольства. Згідно з балансовими розрахунками, Україна виробляє його достатньо для задоволення внутрішнього платоспроможного попиту і має потенціал до нарощування виробництва.
Що ж ми маємо з платоспроможним попитом?
За даними органів статистики, у період з 2014 року реальні наявні доходи населення стрімко падали: 2014 рік – на 14,9%; 2015 рік – на 22,2%; у 2016 році (за нашими оцінками) індекс реальних наявних доходів не перевищить 100% до попереднього року.
Слід зазначити, що у середньому українці 57% всіх своїх споживчих витрат витрачають на продовольство, а у населення із найнижчими середньодушовими доходами витрати на їжу перевищують 80% усіх сукупних витрат. Тобто, фактично вони знаходяться у продовольчій небезпеці (за міжнародними критеріями продовольча небезпека настає тоді, коли 60% від загальних витрат – це витрати на продовольство).
Довідково: у структурі споживчих витрат країн-членів ЄС-28 витрати на продовольство становлять 12%, у Росії – 32%, у Білорусі – 39%.
З нашої точки зору сучасна соціально-економічна ситуація не може бути аргументом на користь доцільності усунення держави від процесу регулювання цін на основні види продуктів харчування. При цьому це можуть бути не тільки адміністративні методи.
У діючому нині законодавстві закріплені норми, які дозволяють здійснювати цінове регулювання ринковими механізмами (здійснення інтервенційних операцій, застосування норм антимонопольного законодавства). Але за останні 3 роки держава зазначені механізми фактично не задіяла.
Також не на користь доцільності відміни державного регулювання цін може слугувати той аргумент, що як правило, в нестабільній політично-економічній ситуації активізуються недобросовісні підприємці, які намагаються штучно підвищувати ціни.
Крім того, на нашу думку, процес відміни адміністративного регулювання цін на продовольство, навіть в стабільних умовах розвитку країни, повинен супроводжуватися запровадженням адресних програм продовольчої підтримки для найбільш вразливих верств населення.
Практики соціальної продовольчої допомоги існують у багатьох країнах світу незалежно від рівня їх економічного розвитку (Бразилія, ЄС, Великобританія, США). Такі програми, як правило, передбачають надання адресних грошових виплат на придбання продовольства, або безпосереднє забезпечення продуктами харчування.
Богдан Данилишин, професор в Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
