У своїй статті «Чи потрібна еліта Україні» Сергій Дацюк вкотре підняв питання про еліти, їх відношення між принципами та інтересами, а також цивілізаційну роль. Сергій Дацюк оперує поняттями «еліта» та «правлячий клас». Мені хотілося би розширити поле гравців, ввівши у поле дискусії поняття «метагра» та «контрвлада», якими оперує суспільствознавець Ульріх Бек.
«Метагра»: капітал, а не національна держава
«Човен гойдати щонайменше, але щурів у ньому викинути за борт», — резюмує свою позицію Сергій Дацюк. Проблема у тому, що «щурі» лише мріють втекти за борт одразу, коли настане загроза їх безпеці.
«Методологічний націоналізм» наполягає на тому, що всесвітня гра залишається національною. Однак з розвитком глобальних ринків усе склалося інакше. У тому числі в Україні. Переломним етапом у цьому випадку був 2004 рік. Перемога Ющенка влаштовувала олігархів, які хотіли зменшення ролі держави та транснаціональні групи, які не були зацікавлені в протекціоністській політиці Кучми. Детальніше про це ще в 2013 році писав Юрій Романенко у статті «Вторая украинская революция: от заката до рассвета». Станом на кінець 2016 року ми маємо фактичне розуміння того, що «угода 2004 року» набула логічного завершення.
Іншими словами, те, що Україна мало цікавиться міжнародною політикою не означає, що міжнародна політика не цікавиться Україною. Сучасний «правлячий клас» більшою мірою, ніж панівна верхівка часів Януковича інтегрована в глобальний процес. Наприклад, співпраця Петра Порошенка з «Rothschild Trust», його робота з офшорами – лише верхівка айсберга того, що це «правлячий клас» нового типу. «Ні революція, ні війна, ні погіршення економічної ситуації не справили враження на український правлячий клас і не призвели до катарсису, бо здирництво і мародерство в Україні продовжується», — пише Дацюк і я з ним погоджуюся.
Відірваність правлячого класу від суспільства базується на мобільності капіталу та ресурсів першого і відсталості останнього. Ульріх Бек називає це метафорично: «у новій метагрі капітал матиме дві шашки та два ходи. Натомість, усі інші гравці, як і раніше, матимуть по одній шашці і по одному ходу».
Звідси виникає питання: хто може впливати на цей політичний клас?
Глобальному правлячому класу може протистояти лише глобальне громадянське суспільство
Я згодний із Дацюковим «Еліта є результат тривалої роботи громадянського суспільства — позачергових переборів, змін законодавства та Конституції, громадянської люстрації, конфіскації нелегітимних багатств». Однак тут має бути продовження – за якою логікою визначати «гравців»?
Ульріх Бек змальовує різні типи «контрвлади». Однак основний меседж звучить так: як владні, так і владні стратегії мають зрозуміти, що «Вороття немає!». Прикладом країни, яка хоче «повернутися» є Російська Федерація, яка все більше нагадує втілення фантазій письменника Сорокіна про археомодерні суспільства, описані в «Телурії» та «Цукровому Кремлі».
Гравцями нової метагри, членами глобального громадянського суспільства можуть стати лише ті структури (їх важко назвати організаціями), які можуть діяти на рівні, який дозволяє грати «двома шашками».
По-перше, це інтелектуальні мережі. Саме ці люди мають найбільше шансів стати «елітою, яка має багато благородства». У той же час, на відміну від Дацюка, я схильний вважати «елітою» з якою рахуються лише ті суб’єкти, які можуть організаційно та ресурсно боротися за втілення своєї картини світу. На жаль, без можливостей і платоспроможності така «еліта» перетвориться в секту, яка стоятиме поза процесом і деградуватиме.
По-друге, це міжнародні терористичні та кримінальні структури. Ісламська держава – зразок негативного втілення ідеї про правлячий клас, який має принципи. Попри певну ефективність, такий шлях я вважаю загрозливим для розгляду в сучасних реаліях.
Правлячий клас відчуває загрозу і намагається зробити свій хід
Висловлюю гіпотезу, що агентом змін в Україні має бути об’єднання людей, включених у глобальні інтелектуальні процеси. Мовай йде про симбіоз гуманітаріїв і ІT-шників. Не хочеться вимагати багато від IT-шників, однак не хочеться дозволити інтелектуалам просто залишатися осторонь і виборювати собі по кілька публікацій на місяць замість політичної гри.
Кілька місяців я був у Дніпрі, де мав зустріч з власником успішної ІТ-компанії, він задоволений власним бізнесом, однак не планує виїздити за кордон, ба навіть за межі свого регіону. Він хоче змін на своєму місці. Саме таким людям потрібні рішення від інтелектуалів. Однак ці рішення мають бути ефективними та вимірюваними в часі. «Щуроловів» багато, а що робити – ще не знають.
Очевидно, правлячому класу така конкуренція не з руки. Однак саме інтелектуальний ринок стає розмінною монетою в транснаціональній грі, а також допомагає «щурам» закривати дірки в бюджеті – передусім, власному.
Закриття кіберполіцією fs.to я вважаю логічним «випадом» перед США, які традиційно невдоволені тим, що Україна стає центром світового піратства. Водночас, обшуки та вилучення серверів – приклад того, що «правлячий клас» робить свій хід, інтуїтивно відчуваючи загрозу. Припускаю, що вилучення обладнання «ІнтерТелекому» зараз, обшуки в офісах ‘Lucky Labs’ (про які вже другий тиждень пише ‘Huffington Post’ і французькі ЗМІ, описуючи корпоративний конфлікт і як наслідок санкції) і ‘KM Core’ раніше – ланки одного ланцюга. Бізнесу, що розвивається в Україні не вдасться бути за політикою. «Самоліквідацію» ex.ua варто розглядати теж у контексті символічного протесту – файлообмінник закрився майже рівно через три роки після того, як його спробував закрити Віктор Янукович.
Чи буде наступний хід контрвлади?
Висновки з цієї статті наступні: «еліта», яка не хоче стати «правлячим класом» із цінностями приречена на маргінес.
Наразі в Україні існують успішні підприємства в галузі ІТ, які на своїй шкірі відчувають тиск від жадібності панівної верхівки «Другої української республіки». Вони можуть стати джерелом ресурсу для сили, що запропонує зміни.
Негативним виходом «еліти» (за Дацюком) є пропагування громадянської війни та перетворення на контрвладу терористичного типу. Позитивного – пошук діалогу та політична боротьба.
Гуманітарії мають збити гонор і пропонувати чіткі рішення. На дискусії немає часу. Наступним кроком контрвлади має бути вироблення нового суспільного договору (проект перезаснування країни) з врахуванням глобальної метагри, часу та KPI.
Петро Охотін, для “Хвилі“
