Француз Фредерік Денар подав до суду на свого колишнього роботодавця, вважаючи себе жертвою “перенудьгування” – нової альтернативи “перепрацювання”.
За його словами, нудьга на роботі перетворила його на “професійного зомбі”. Тепер він претендує на 360 тисяч євро компенсації за те, що “нудьга вбила у ньому професіонала”, поки він працював начальником відділу у парфумерній компанії, отримуючи за це 80 тисяч євро на рік.
Та чи справді нудьга настільки небезпечна?
“Це було нестерпно нудно. На вихідних мене вже нудило від того, що в понеділок треба знову туди йти”, – каже Стів Костер про свою роботу страховим агентом. “Кожен день був таким же, як попередній. Та сама електричка, ті самі люди, той самий обід. Просто приходиш і відсиджуєш свій час”.
47-річний пан Костер, мешканець містечка Лі-он-Сі, що в Ессексі, шукав безліч способів притупити нудьгу від цієї роботи, за яку отримував 40 тисяч фунтів (близько 53 тисяч доларів) на рік.
“Я подовгу не виходив з кабінки туалету. Коли хтось обмовлявся, що хоче чаю, я перший мчав на кухню його робити. Я сидів перед монітором, розклавши папери, і удавав, що дуже зайнятий, хоча насправді нічого не робив”.
Пану Костеру врешті-решт довелося звернутися до психолога
Він пропрацював у страхуванні 17 років і, за його словами, впав у депресію.
“Пам’ятаю, одного ранку я прокинувся і просто не зміг змусити себе встати з ліжка. Серйозно, не зміг. Я зателефонував начальниці та сказав, що сьогодні не прийду. Вона поцікавилась, чому, і я відповів: “Не можу, та й усе”. Навіть не вигадував жодних причин”.
“Це також впливало на мої особисті стосунки. Я сам псував усе, що починав. І забагато пив. Врешті-решт, я звернувся до психолога”, – розповідає чоловік. За словами фахівця з нудьги д-ра Сенді Менн, ця проблема стає дедалі поширенішою і “спричиняє значний стрес” у житті багатьох людей.
Нудьга може тягнути за собою “важкі” наслідки, включно зі зменшенням тривалості життя, каже вона, посилаючись на дослідження, в якому взяли участь 7 тисяч британських держслужбовців. Воно тривало 24 роки, тож не всі респонденти дожили до його завершення; як виявилось, серед передчасно померлих – більше тих, хто нудьгував на роботі, ніж тих, хто вважав її цікавою.
На її думку, навряд чи нудьга на роботі вбиває когось напряму, та все ж люди, які нудьгують, часто помирають раніше, бо шукають утіхи у шкідливій їжі, алкоголі, наркотиках та “ризиковій поведінці”.
Втім, навіть сама собою нудьга може призвести до стресу й депресії, каже фахівець.
Пані Манн також стверджує, що в деяких випадках нудьга стимулює креативність – цю теорію вона розвиває у своїй книжці “Перевага вільного часу: чому нудьга – це добре”. Втім, сильної та тривалої нудьги це не стосується, уточнює вона.
Справа французького страхувальника, на її думку, важлива, бо може допомогти роботодавцям усвідомити серйозність нудьги, як вони вже усвідомили шкоду від стресу.
Вайнанд ван Тільбург, викладач психології у лондонському Кінгс-коледжі, каже, що психологія наразі не визнає такого розладу, як “перенудьгування”. Але ідея про те, що нудьга може стати причиною сильних страждань, не нова – він цитує німецького психолога Еріха Фромма, який уявляв собі пекло як “місце, де людині постійно нудно”.
Люди, що потерпають від нудьги, часто скаржаться на відчуття безглуздості свого існування; втім, на думку пана ван Тільбурга, це “нормальна емоція”, що має позитивні сторони, наприклад, підштовхує людину щось змінити в житті.
Випускниця Кембриджського університету Люсі Парсонс ще на останньому курсі отримала пропозицію про роботу від керівництва мережі супермаркетів. Але ця робота виявилась настільки нудною та депресивною, що Люсі звільнилась і вирішила отримати іншу кваліфікацію.
За словами Люсі Парсонс, колеги здивувалися, коли вона пішла, адже вона вважалася успішною
“Начальство страшенно недооцінювало мої здібності, і я нестерпно нудьгувала”, – каже вона.
Наприклад, одного понеділка її попросили написати посібник для працівників. Вона впоралася з цим завданням до обіду, але почула від менеджера, що завдання розраховане на тиждень і іншої роботи для неї поки немає.
“Я пропрацювала там три роки, і таке повторювалось весь час”, – каже вона.
Пані Парсонс, мешканка міста Велфорд у Нортгемптонширі, раніше вже виконувала нудну роботу – “передивлялася стоси порожніх конвертів, щоб упевнитись, що вони справді порожні”; та перша нібито “кваліфікована” робота зовсім вибила жінку з колії, скаржиться вона.
“Я постійно плакала і набрала зайву вагу. В мене було не життя, а бозна-що. Якесь жахіття”, – пригадує пані Парсонс.
Врешті-решт вона звільнилась і стала шкільною вчителькою. Зараз вона має власну справу – готує охочих до іспитів.
Вчителювання врятувало пані Парсонс від нудьги, але воно ж виявилося тортурою для Люка Дарракотта, який провів два семестри в Іспанії, навчаючи студентів англійської.
У другому семестрі – коли це вже була не тимчасова робота, а постійна – йому дуже набридло вчити людей “як казати “я пішов” замість “я був ходити”.
“Я ненавидів свою роботу, і все лише погіршувалося, – каже він. – Я почувався настільки пригнічено, що рідні почали за мене хвилюватися”.
Порятунок прийшов із новими заняттями. Ще працюючи викладачем, він написав книжку про свої мандри (Люк характеризує свій стиль як “погана імітація Білла Брайсона”), а згодом кинув викладання і також став приватним підприємцем. Тепер від проводить кулінарні тури, знімає власне телешоу, а також працює перекладачем.
Наташа Стенлі, старший тренер лондонської компанії Careershifters, переконана: нудьга підкрадається непомітно і поступово навіює працівникам сумніви щодо того, чи їхнє життя має сенс.
“Моя мама любить повторювати прислів’я про жабу: якщо вкинути її в окріп, вона вискочить, а якщо посадити в холодну воду і нагрівати поступово, то так і звариться”, – каже вона.
“Думаю, це стосується багатьох людей – вони просиджують на роботі роками, поки не впадають в заціпеніння”.
Як наслідок, нудьга “вражає і інші сторони їхнього життя – стосунки з сім’єю, коханими, друзями”.
“Щоб “вилікуватись”, треба витратити час і зробити бодай щось цікаве, хоча би урок гончарства, а потім вловити нитку того, що вам подобається, що повертає вас до життя, – і йти за цією ниткою”, – додає пані Стенлі.
Саме це і зробив Стів Костер – знуджений страховий агент, який відмовлявся вставати зранку.
Коли на нього зійшло прозріння, він записався на курси акупунктури і тепер працює в цій галузі.
“Ясна річ, зараз я заробляю набагато менше, але мені не треба багато грошей. До цього можна пристосуватися”, – каже він.
“За цей час я познайомився з дівчиною, з якою хочу провести решту життя. У мене ще ніколи не було таких почуттів. Щоранку я прокидаюсь і дякую вищим силам за моє прекрасне життя. Ніколи не думав, що зможу таке сказати”.
