Україна має колосальний потенціал для розвитку джерел відновлюваної електроенергії.
Мабуть, небагато країн Європи мають такою площею природних ресурсів (особливо водних, біомасового і значним вітропотенціалом), грамотне використання яких дозволило б істотно скоротити частку екологічно шкідливого виробництва електроенергії в загальній генерації. Разом з тим говорити про активізацію розвитку «зеленої» енергетики в Україні, а особливо вироблення енергії приватними домогосподарствами, у найближчому майбутньому не доводиться, повідомляє facenews.ua.
Почну з того, що виробничі потужності джерел відновлюваної енергії складають в загальній генерації близько 8-10%. Наприклад, в тій же Австрії – приблизно 55%. В Україні енергію вітру і сонця перетворюють в електроенергію в основному великі промислові установки, а частка малих виробників в особі приватних домогосподарств несуттєва. У нас слабо розвинена мала гідроенергетика, тоді як в Австрії значна частка виробництва електроенергії припадає саме на невеликі і середні ГЕС.Установка таких електростанцій в руслі Дунаю і на гірських річках дозволила забезпечити електроенергією невеликі міста, селища, дрібні підприємства Австрії. В результаті не забруднюється навколишнє середовище, немає викидів парникових газів в атмосферу.
Об’єктивною перешкодою на шляху розвитку «зеленої» енергетики в Україні є складна процедура створення бізнесу в цій сфері (наприклад, відсутність «єдиного вікна»), відсутність недорогих кредитних ресурсів, зменшення економічних стимулів (крім «зеленого» тарифу).Альтернативна електроенергія – задоволення дороге. Поставити в своєму дворі вітрову або сонячну станцію під силу лише далеко не бідним українцям. З іншого боку, з кожним роком ці технології стають дешевшими. І в якийсь період вони вирівняються по собівартості з традиційними джерелами виробництва електрики. Однак скільки років пройде до цього моменту – сказати важко. Очевидно, що це буде не скоро. По крайней мере, поки держава не стимулює населення дешевими довгостроковими кредитами, для більшості громадян такі технології будуть економічно непідйомними і невигідними.
Друга проблема полягає в тому, що промислове виробництво альтернативної електроенергії розвивається виключно за рахунок гарантованого Законом «Про електроенергетику» тарифу, який прив’язаний до євро в рамках III енергопакету ЄС, і досить дешевих, проте короткострокових (5-6 років) кредитних ліній міжнародних організацій. З цієї причини після введення в експлуатацію об’єктів відновлюваної енергії повернення вкладених в будівництво електростанцій засобів лягає на плечі кінцевого споживача. І чим більше будується альтернативних електростанцій, що стоїть частка їхньої продукції в загальній генерації, тим дорожче для споживачів електроенергія.
Теоретично, для того щоб в Україні «зелена» енергетика почала розвиватися такими ж темпами, як в Австрії, потрібно або підвищити діючі тарифи в середньому на 20%, або, за прикладом уряду тієї ж Австрії, знайти взаєморозуміння з фінансовими інститутами з приводу дешевого довгострокового (12-18 років) кредитування будівництва об’єктів відновлюваної енергетики, відповідної інфраструктури і так далі.
Однак у практичній площині нежиттєздатні обидва варіанти в силу різкого падіння платоспроможності населення, стрімкої інфляції і відсутності доступного кредитування реальних секторів української економіки.
І останнє. Представники виконавчої та законодавчої влади повинні на законодавчому рівні збалансувати функціонування цієї підгалузі енергетики: визначити чіткий тариф на підключення до енергомереж, виробити чітку формулу кінцевого тарифоутворення, спростити процедуру виділення земельних ділянок під будівництво об’єктів відновлюваної енергетики, мінімізувати орендну плату, перевести распредкомпаніі на модель RAB- регулювання, створити стимули для інвестування в модернізацію мереж за рахунок підвищення прибутковості оп ратора ринку на вкладений капітал.
Поки цього не станеться, розвитку альтернативної енергетики в Україні не буде. Втім, як і поновлення і розвитку традіціонной.Украіна має колосальний потенціал для розвитку джерел відновлюваної електроенергії.
Мабуть, небагато країн Європи мають такою площею природних ресурсів (особливо водних, біомасового і значним вітропотенціалом), грамотне використання яких дозволило б істотно скоротити частку екологічно шкідливого виробництва електроенергії в загальній генерації. Разом з тим говорити про активізацію розвитку «зеленої» енергетики в Україні, а особливо вироблення енергії приватними домогосподарствами, у найближчому майбутньому не доводиться.
Почну з того, що виробничі потужності джерел відновлюваної енергії складають в загальній генерації близько 8-10%. Наприклад, в тій же Австрії – приблизно 55%. В Україні енергію вітру і сонця перетворюють в електроенергію в основному великі промислові установки, а частка малих виробників в особі приватних домогосподарств несуттєва. У нас слабо розвинена мала гідроенергетика, тоді як в Австрії значна частка виробництва електроенергії припадає саме на невеликі і середні ГЕС.Установка таких електростанцій в руслі Дунаю і на гірських річках дозволила забезпечити електроенергією невеликі міста, селища, дрібні підприємства Австрії. В результаті не забруднюється навколишнє середовище, немає викидів парникових газів в атмосферу.
Об’єктивною перешкодою на шляху розвитку «зеленої» енергетики в Україні є складна процедура створення бізнесу в цій сфері (наприклад, відсутність «єдиного вікна»), відсутність недорогих кредитних ресурсів, зменшення економічних стимулів (крім «зеленого» тарифу).Альтернативна електроенергія – задоволення дороге. Поставити в своєму дворі вітрову або сонячну станцію під силу лише далеко не бідним українцям. З іншого боку, з кожним роком ці технології стають дешевшими. І в якийсь період вони вирівняються по собівартості з традиційними джерелами виробництва електрики. Однак скільки років пройде до цього моменту – сказати важко. Очевидно, що це буде не скоро. По крайней мере, поки держава не стимулює населення дешевими довгостроковими кредитами, для більшості громадян такі технології будуть економічно непідйомними і невигідними.
Друга проблема полягає в тому, що промислове виробництво альтернативної електроенергії розвивається виключно за рахунок гарантованого Законом «Про електроенергетику» тарифу, який прив’язаний до євро в рамках III енергопакету ЄС, і досить дешевих, проте короткострокових (5-6 років) кредитних ліній міжнародних організацій. З цієї причини після введення в експлуатацію об’єктів відновлюваної енергії повернення вкладених в будівництво електростанцій засобів лягає на плечі кінцевого споживача. І чим більше будується альтернативних електростанцій, що стоїть частка їхньої продукції в загальній генерації, тим дорожче для споживачів електроенергія.
Теоретично, для того щоб в Україні «зелена» енергетика почала розвиватися такими ж темпами, як в Австрії, потрібно або підвищити діючі тарифи в середньому на 20%, або, за прикладом уряду тієї ж Австрії, знайти взаєморозуміння з фінансовими інститутами з приводу дешевого довгострокового (12-18 років) кредитування будівництва об’єктів відновлюваної енергетики, відповідної інфраструктури і так далі.
Однак у практичній площині нежиттєздатні обидва варіанти в силу різкого падіння платоспроможності населення, стрімкої інфляції і відсутності доступного кредитування реальних секторів української економіки.
І останнє. Представники виконавчої та законодавчої влади повинні на законодавчому рівні збалансувати функціонування цієї підгалузі енергетики: визначити чіткий тариф на підключення до енергомереж, виробити чітку формулу кінцевого тарифоутворення, спростити процедуру виділення земельних ділянок під будівництво об’єктів відновлюваної енергетики, мінімізувати орендну плату, перевести распредкомпаніі на модель RAB- регулювання, створити стимули для інвестування в модернізацію мереж за рахунок підвищення прибутковості оп ратора ринку на вкладений капітал.
Поки цього не станеться, розвитку альтернативної енергетики в Україні не буде. Втім, як і поновлення і розвитку традиційної.
