Які сподівання має Китай щодо Тайваню?
Однією із серйозних проблем, яка затьмарює відносини США та КНР, є проблема із Тайванем. В її основі лежить впевненість офіційного Пекіна в тому, що острів Тайвань – це бунтівна провінція з населенням 23 млн осіб, якій зрештою – рано чи пізно – доведеться «возз’єднатися» з рештою Китаю. Хоча лідери Комуністичної партії Китаю продовжують наполягати на тому, що вони називають мирним возз’єднанням, але не виключають й застосування військової сили.
Лідер Китаю, Сі Цзіньпін, в офіційних виступах говорить про возз’єднання як мету «китайської мрії» – «національного відродження».
Пекін розглядає тайванське питання як пережиток національної ганьби, який виник у 1895 році, коли острів був узятий під контроль Японією як колонія.
Наприкінці Громадянської війни в Китаї в 1949 році переможений гомінданівський уряд Китайської Республіки евакуювався на Тайвань, який вони відвоювали наприкінці Другої світової війни.
Фактично для світової спільноти до 1971 року це була Китайська республіка, яка була серед засновників ООН. Тим часом як Комуністична партія Китаю оголосила материкову частину Китаю Китайською Народною Республікою.
Яка роль США у конфлікті?
Сполучені Штати підтримували офіційні дипломатичні відносини з Тайбеєм до 1979 року, після чого де-юре було визнано уряд у Пекіні. Перейшовши до дипломатичного визнання Пекіна, США та Китай погодилися дотримуватись політики «єдиного Китаю».
Для США це було визнанням того, що «китайці по обидва боки Тайванської протоки вважають, що існує лише один Китай». Проте статус Тайваню досі не визначено і, як очікується, у майбутньому буде вирішено мирним шляхом.
Для Пекіна це означає, що Тайвань належить до Єдиного Китаю під головуванням Пекіна.
Такі різні тлумачення політики лягли в основу відносин між США та Китаєм.
Щоб дати оборонні гарантії Тайваню, конгрес США прийняв спеціальний «Закон про відносини з Тайванем», який закликає США підтримувати неофіційні де-факто відносини з Тайбеєм і дозволяє країні постачати Тайваню зброю для самооборони.
Однак цей акт не гарантує, що США будуть втручатися, якщо Пекін атакує або вторгнеться на острів. Це створює «стратегічну двозначність», що дозволяє думати у Вашингтоні, що це стане причиною відмови Пекіну від нападу, а Тайбея – від одностороннього проголошення незалежності.
Як розвивалась ситуація навколо острова протягом останніх 30 років?
Вже у 1990-х роках Пекін почав пропонувати Тайбею варіант «мирного возз’єднання». Коли Гонконг готувався до передання від британців до китайців у 1997 році, Пекін запропонував використовувати принцип «одна країна, дві системи», розроблений для Гонконгу, як модель для повернення Тайваню.
Однак перспектива «Одна країна, дві системи» стала настільки небезпечною для Тайваню після протестів у Гонконгу, що в Тайбеї публічно відкинули її навіть як теоретичну можливість.
Початок ХХІ століття не приніс жодного вирішення проблеми. Мало того, материковий Китай поступово перейшов від спроб дипломатичного рішення до практичного відпрацювання можливості воєнного вирішення «тайванської проблеми».
Цьому сприяло швидке зростання китайських збройних сил – так, з 2016 по 2021 роки у Китаю з’явився на озброєнні новий авіаносець, 23 нових есмінця з керованими ракетами, 29 фрегатів, 60–70 нових винищувачів п’ятого покоління J-20 та 229 нових шахт для запуску міжконтинентальних ракет.
І як результат – за останні кілька років світ уже як мінімум вдруге опиняється на порозі прямого військового протистояння двох ядерних держав.
2020 року китайські військові перейшли до тактики постійної напруги противника (на Тайвані це назвали «війною в сірій зоні»), коли літаки ВПС постійно тримали «в тонусі» ППО противника. Так, лише протягом 2020 року китайські літаки здійснили 380 вторгнень у зону протиповітряної оборони Тайваню, змушуючи Тайбей щоразу піднімати у повітря власну авіацію.
Однак найсерйозніше на сьогодні загострення ситуації навколо острова сталося восени 2021 року. Тоді за короткий час Пекін направив понад 150 військових літаків у зону дії протиповітряної оборони Тайваню у спробі залякати уряд у Тайбеї. Крім того, Народно-визвольна армія Китаю провела великі навчання з організації та висадки морських десантів на материковій стороні Тайванської протоки.
У відповідь США стали відкрито взаємодіяти з Тайванем. Так, держсекретар Майк Помпео зняв усі обмеження на дипломатичні контакти між офіційними особами США і Тайваню в останні дні правління адміністрації Трампа, що розлютило Пекін. Адміністрація наступного президента США пішла далі в заохоченні робочих зв’язків з тайванськими офіційними особами – навіть запросила тайванського посланця на інавгурацію президента Байдена.
Цікаво, що тоді у світових ЗМІ почалися «перегони прогнозів» – так, у США оприлюднили дані розвідки, згідно з якими Китай розпочне військову операцію із захоплення Тайваню до кінця 2022 року. Водночас офіційні особи Тайваню були більш стримані у своїх оцінках – так, міністр оборони Тайваню Чіу Гоченг на початку жовтня 2021 року попередив місцеві законодавчі збори, що Пекін може розпочати повномасштабне вторгнення на острів до 2025 року.
Які події передували візиту Ненсі Пелосі?
І ось напередодні ми стали свідками чергового загострення. У рамках азійського турне спікер Палати представників США Ненсі Пелосі прилетіла до Тайваню. Це перший високопосадовець такого рангу, який з 1997 року побував з офіційним візитом на острові.
Ще раніше, коли було лише оголошено про азійське турне, Пекін виступив категорично проти. Так, 28 липня китайські державні ЗМІ повідомили, що лідер Китаю Сі Цзіньпін у телефонній розмові з Джо Байденом застеріг США від «гри з вогнем».
30 липня в Китаї було проведено раптові навчання з бойовою стріляниною з РСЗВ у найвужчому місці Тайванської протоки. Одночасно на Тайвані відбулися масштабні оборонні навчання, до сценарію яких входили навіть передбачувані повітряні нальоти на великі міста. Мільйони жителів острова змушені були сховатися у сховищах під звуки навчальної тривоги.
Крім того, 27 липня стало відомо, що американський авіаносець «Рональд Рейган» у супроводі ескорту вийшов із Сінгапуру та попрямував на північний схід у напрямку Тайваню.
Чим може закінчитися нинішнє протистояння?
Швидше за все, черговим «струсом повітря». Так, Китай зіткнувся з безпрецедентним внутрішнім дефіцитом електроенергії, банкрутством великого девелопера нерухомості, що загрожує всій економіці дефолтом, що насувається. За наявності перелічених внутрішніх проблем, навряд чи початок бойових дій буде адекватною відповіддю. Швидше, таке рішення може лише розігріти ситуацію всередині самої КНР та призвести до неконтрольованих наслідків у країні.
