Чому українські урядовці втікають від китайців

Вимога Піднебесної повернути зерновий кредит може серйозно підірвати платоспроможність Києва

Скандал довкола невиконання Україною зернового контракту з Китаєм продовжує набирати обертів. І загрожує як діловій репутації нашої країни, так і соціально-економічній стабільності, адже вимога Піднебесної повернути наданий у рамках цього проекту кредит може серйозно підірвати платоспроможність Києва.

 Поглибленню конфлікту, вочевидь, посприяло й те, що після Революції гідності відповідальна за контракт з нашого боку Державна продовольчо-зернова корпорація України (ДПЗКУ) так і не отримала повноправного керівництва, а в ролі в.о. голови нею встигло покерувати вже аж четверо чиновників: Петро Вовчук (березень-грудень 2014 року), Валерій Томіленко (грудень 2014-го – квітень 2015 року), Борис Приходько (травень 2015-го – жовтень 2016 року) та Олександр Григорович, призначений на посаду 5 жовтня.

Історія конфлікту

У грудні 2012 року Україна та Китай підписали генеральну угоду, згідно з якою Україні виділявся кредит у $3 млрд. Половина цієї суми мала йти на закупівлю в українських аграріїв зерна для поставок у Китай протягом 15 років (близько 5 млн тонн на рік), друга половина – на інфраструктурні проекти в агрогалузі. Однак уже за результатами співпраці у 2013 році у партнера з боку КНР – Китайської національної корпорації машинної індустрії та генеральних підрядів (ССЕС) – виникла низка серйозних претензій до української сторони – голови правління ДПЗКУ Якубовича й міністра агрополітики і продовольства Присяжнюка. Вони, за версією «Економічної правди», серйозно поживились на експорті закупленого за китайський кредит зерна «третім країнам». Але і після Євромайдану кількість проблем із цим контрактом не зменшувалась.

Вимога Піднебесної повернути зерновий кредит може серйозно підірвати платоспроможність Києва

Скандал довкола невиконання Україною зернового контракту з Китаєм продовжує набирати обертів. І загрожує як діловій репутації нашої країни, так і соціально-економічній стабільності, адже вимога Піднебесної повернути наданий у рамках цього проекту кредит може серйозно підірвати платоспроможність Києва.

 Поглибленню конфлікту, вочевидь, посприяло й те, що після Революції гідності відповідальна за контракт з нашого боку Державна продовольчо-зернова корпорація України (ДПЗКУ) так і не отримала повноправного керівництва, а в ролі в.о. голови нею встигло покерувати вже аж четверо чиновників: Петро Вовчук (березень-грудень 2014 року), Валерій Томіленко (грудень 2014-го – квітень 2015 року), Борис Приходько (травень 2015-го – жовтень 2016 року) та Олександр Григорович, призначений на посаду 5 жовтня.

Історія конфлікту

У грудні 2012 року Україна та Китай підписали генеральну угоду, згідно з якою Україні виділявся кредит у $3 млрд. Половина цієї суми мала йти на закупівлю в українських аграріїв зерна для поставок у Китай протягом 15 років (близько 5 млн тонн на рік), друга половина – на інфраструктурні проекти в агрогалузі. Однак уже за результатами співпраці у 2013 році у партнера з боку КНР – Китайської національної корпорації машинної індустрії та генеральних підрядів (ССЕС) – виникла низка серйозних претензій до української сторони – голови правління ДПЗКУ Якубовича й міністра агрополітики і продовольства Присяжнюка. Вони, за версією «Економічної правди», серйозно поживились на експорті закупленого за китайський кредит зерна «третім країнам». Але і після Євромайдану кількість проблем із цим контрактом не зменшувалась.

 Позиції сторін

ЗМІ найчастіше згадують такі претензії Китаю щодо стану виконання українською стороною своїх зобов’язань:

1. Недовиконання ДПЗКУ планових обсягів поставок зерна китайській ССЕС. Ще у жовтні 2013 року китайська компанія надіслала листа міністру Присяжнюку, в якому поскаржилася: «Після того, як Україна одержала перший транш кредиту у розмірі 1,5 млрд дол., ми зіткнулися з багатьма проблемами. Умови контракту передбачають експорт 4 млн тонн зерна. Враховуючи перший рік виконання контракту, ми пішли на поступки і підписали угоду про те, що експорт зерна у 2013 році становитиме 2 млн тонн. Однак досі обсяг поставок становив лише 180 тис. тонн». Загалом у 2013 р. ДПЗКУ до Китаю було поставлено лише 530 тис. тонн. У 2014-му – 1,48 млн тонн з необхідних 4,25 млн тонн, у 2015-му – 1,22 млн тонн при контракті 5,17 млн тонн. Таким чином, фактичний обсяг поставок коливався близько 20% від законтрактованого.

2. Китайці звинувачують ДПЗКУ в торгівлі закупленим за китайський кредит зерном із третіми країнами в обхід ССЕС. Вони вважають це порушенням прописаного в додатковій угоді №2 до генерального договору принципу «ексклюзивного партнерства». Окрім того, вважають українського партнера винним у несплаті китайцям прописаної в тій самій угоді обов’язкової маржі у $5 за тонну зерна, яке ДПЗКУ закупить за кошти китайського кредиту, але продасть не ССЕС. Перше обурення з цього приводу було висловлено ще у листопаді 2013 року, коли МЗС Китаю надіслало ноту посольству України у КНР. У ній стверджувалося, що ДПЗКУ порушила положення угоди й одноосібно торгувала зерном з третіми країнами в обхід компанії ССЕС, а також «вела перемовини з іншими китайськими фірмами щодо кредиту 3 млрд дол.». Це, на думку авторів ноти, поставило під загрозу виконання стратегічних проектів, схвалених урядами двох країн.

3. Простій суден через регулярні затримки поставок, які призводять до втрат китайської сторони та штрафів, які, на думку ССЕС, підлягають компенсації з боку ДПЗКУ.

4. Недовантаження зерна у відправлені судна. Це питання порушувалося на зборах між ССЕС та ДПЗКУ 5 серпня минулого року, протокол яких публікує «РБК-Україна».

5. Дезінформація ЗМІ керівництвом ДПЗКУ щодо обсягів поставок, ходу виконання генеральної угоди та можливостей внесення змін до неї. Приводом до цих звинувачень стала червнева прес-конференція в.о. голови правління ДПЗКУ Бориса Приходька, на якій він заявив журналістам про досить успішне виконання його компанією зернового контракту і про нібито плідні результати переговорів із ССЕС щодо трансформації преференційної 5-доларової маржі ССЕС з кожної проданої тонни зерна у півторавідсоткову від ціни поставки. У листі віце-президента китайської корпорації, пані Ян Цзінь, міністру агрополітики України Тарасу Кутовому і посольству України в КНР від 21.06.2016 року озвучено, м’яко кажучи, подив та невдоволення з приводу як заяв, так і виконання ДПЗКУ своїх зобов’язань. Зокрема, було сказано, що українська компанія поставила не 0,66 млн тонн, як заявив Приходько на прес-конференції, а лише 0,47 млн тонн.

6. Неякісне зерно (вражене шкідниками та хворобами), про відмову закуповувати яке Китаєм стало відомо нещодавно – у серпні-вересні.

7. Неувага керівництва України, а саме аграрного міністерства та уряду в цілому до ситуації, що склалася навколо зернового контракту. У серпні минулого року ЗМІ описували деякі деталі скандалу так: «Жодної реакції на претензії до ДПЗКУ не надійшло з боку міністра агрополітики Павленка. Зокрема, на лист, відправлений 11 травня, відповіді так і не отримано. Крім того, звернення президента ССЕС Сун Бая до прем’єра Арсенія Яценюка від 24 червня 2015 року лише 28 липня було розписано на заступника міністра Кабміну під №316747/0/1-15. А інформації про результати цього розгляду та про вирішення проблеми, що виникла, немає досі. Все це може створити у китайської сторони враження про зацікавленість як мінімум прем’єра і профільного міністра у зриві подальшої співпраці між країнами, у тому числі в рамках великого зернового кредитного контракту». Не дивно, що в деяких китайських заявах та експертних оцінках почали з’являтися натяки про політичну відповідальність Києва перед Пекіном через постійні скандали із зерновим контрактом.

Позиція України

Віднайти відповіді української сторони на всі китайські претензії досить важко, оскільки більш-менш системно МінАПК та ДПЗКУ відповідають тільки на два перших пункти звинувачень. Проте деяка інформація все-таки є у ЗМІ.

1. Відповідаючи на закиди китайської сторони щодо нинішніх недопоставок зерна, українські чиновники концентруються на двох основних темах. Першою є недостатня потужність української інфраструктури: за словами Бориса Приходька, потужності, якими володіє ДПЗКУ, «у змозі перевалити 2,8-3,2 млн тонн зернових і олійних протягом маркетингового року при інтенсивній роботі». Тобто прямих звинувачень на адресу «папєрєдніков» керівники ДПЗКУ поки що не озвучують, але натякають, що ті або взяли на себе (і поклали на Україну) завищені зобов’язання, або ж не створили умов для початку освоєння тієї частини трьохмільярдного китайського кредиту, яка мала піти на розбудову інфраструктури. Перший «постмайданний» керівник ДПЗКУ Петро Вовчук, щоправда, назвав ще одну – російську – причину браку потужностей: у Криму й на Донбасі в компанії вісім елеваторів. Але, за його ж словами, «обсяг зберігання наших підприємств у Криму та Донецькій області – 550 000 тонн», тобто близько чверті від 2 млн тонн, яких не вистачає для виходу на обумовлені в китайському зерновому контракті більш ніж п’ятимільйонні поставки.Другою причиною недопоставок зерна ССЕС відповідальні українськи чиновники називають те, що сама ця китайська компанія не вибирає запропоновані їй ДПЗКУ обсяги. «Корпорація ДПЗКУ зробила понад 160 пропозицій на обсяг 5 млн тонн зернових на корпорацію ССЕС… і вони відреагували тільки на 13 пропозицій, які були реалізовані через контракт. Тобто ми вважаємо, що виконуємо свої зобов’язання в повному обсязі», – стверджує Приходько. Однією з причин «невибирання» китайцями запропонованого ДПЗКУ зерна він вважає відсутність у ССЕС квот на поставки до Китаю пшениці, а без неї українській компанії важко вийти на обумовлені поставки (також він пропонував китайцям розширити номенклатуру поставок і на інші товари, зокрема на борошно й соєві боби). Ще однією причиною, за його словами, є те, що, згідно з договором, у ДПЗКУ «є зобов’язання поставити, а у китайської сторони зобов’язань прийняти товар – немає».

2. ДПЗКУ та МінАПК вважають несправедливою вимогу сплати 5 доларів комісії з кожної тони, тим більше за зерно, яке ССЕС відмовилась викупити для реалізації на китайському ринку, внаслідок чого його було експортовано до «третіх країн». І тим більше зараз, коли ціна на продовольство впала і така маржа завдає збитків українській компанії. Тому вони пропонують встановити комісію на рівні 1,5%, які на момент підписання договору становили ті ж $5 з тони. Зокрема, про те, що «треба відсотково прив’язуватися до ціни», говорив у своєму інтерв’ю «Главкому» міністр АПК Тарас Кутовий. А Борис Приходько у своємувересневому інтерв’ю стверджував, що цю позицію поділяють не лише українські учасники процесу: «У серпні цього року ми виграли арбітраж ГАФТА (Асоціації з торгівлі зерном і кормами) з питання відшкодування ССЕС збитків, пов’язаних із неотриманням нею преференційної маржі при поставках зерна в 2013 році. Так, арбітраж ГАФТА в першій інстанції прийняв рішення, що ми не повинні платити $5 комісійної винагороди на користь компанії ССЕС». Китайська сторона, яка і звернулась до суду, за його словами, подаватиме на це рішення апеляцію.

3. Є певна реакція і на звинувачення ДПЗКУ у простоях суден. «РБК-Україна» пише про лист Приходька китайським партнерам, у якому він повідомляє «про виплачений борг за штрафами в розмірі близько 40 тис. дол., а також посилається на неможливість провести інші платежі через обмеження НБУ, пропонуючи знайти альтернативні способи розрахунків». До слова, китайці вважають, що українська компанія має виплатити 1,6 млн доларів.

4. Щоб запобігти «усушці» та іншим причинам недовантаження зерна у судна, в майбутньому Україна під тиском китайців згодилася провести розслідування, а також посилити контроль у портах завантаження та вивантаження. Це видно з вищезгаданого протоколу засідання українських та китайських учасників процесу від 5 серпня 2015 року.

5. Розбіжність в оцінках обсягів поставок Борис Приходько пояснив тим, що дані української сторони даються за маркетинговий рік (з липня 2015 року по червень 2016-го), а китайці оперують даними за календарний (тобто за першу половину 2016 р.).

6. На закид китайців щодо неякісного зерна є реакціяДержпродспоживслужби України: «Усі господарства, на полях яких виявлено шкідливі організми кукурудзи, сої і ячменю, було повідомлено про результати перевірок і експертиз, їм було відмовлено в майбутньому експорті зерна з заражених площ (як таким, що не відповідають протоколам фітосанітарних та інспекційних вимог КНР щодо кукурудзи, ячменю і сої)».

7. Про реагування на ситуацію з боку керівництва України можна судити з інтерв’ю «Главкому» міністра АПК Тараса Кутового, який, назвавши «ключовим моментом» наслідки викраденння в ДПЗКУ валютної виручки, стверджує: «Уряд розуміє, що повинна відбутися дискусія. Ми бачимо, що є напружена ситуація, перш за все навколо ДПЗКУ. На жаль, сьогодні комунікацій і переговорного процесу існуючого керівництва компанії з китайською стороною не виходить. Я маю чітку позицію китайської сторони: вона вважає весь переговорний процес останніх півтора року з українською компанією неефективним… Я відправив листа китайській стороні з проханням, щоб вони висловили своє бачення, чи готові вони розглядати приватизацію цієї компанії. Відповідь була такою: принципово так, але нам потрібна ефективна компанія. Та в рамках умов договору і ситуації, яка склалася навколо компанії, її ефективність викликає сумніви. Компанія сьогодні платить відсотки по всьому боргу, який на неї повішено, а держава є гарантом. У нинішній ситуації вона буде завжди на межі точки беззбитковості. Вирватися вверх вона зможе тільки за рахунок додаткових інвестицій, будівництва додаткового портового елеватора. У ДПЗКУ багато лінійних елеваторів, але якість їх, чесно кажучи, сумнівна. Треба бути в діалозі. Бо сума коштів у рамках цього кредиту дуже значна. Вона співмірна з обсягами підтримки МВФ». Вочевидь, кроком України до такого діалогу з Китаєм стала недавня зміна керівника ДПЗКУ, адже, як видно з публікації видання «БізнесЦензор», ССЕС більше не бажала мати справу з Приходьком.

Щодо причин того, чому конфлікт не вирішується, а лише поглиблюється, існує три найпопулярніші версії:

1. «На старі схеми сіли нові люди» – найпоширеніше в українських ЗМІ пояснення багатьох нинішніх негараздів. У контексті зернового контракту воно найчастіше застосовувалося ЗМІ до періоду керівництва ДПЗКУ Петром Вовчуком, якого СБУ заарештовувала восени 2014 року, та його наступником Валерієм Томіленком. «Главком» уже писав про укладені останнім у грудні 2014 року контракти, за якими корпорація закуповувала зерно для перепродажу ССЕС зі збитком у 852 тис. доларів. А також про підписану ним додаткову угоду №3 до генерального договору, відповідно до якої закупівельна ціна зерна в Україні зменшилась приблизно на 100 доларів за тонну (протягом часу, який залишився до закінчення строку контракту, це може призвести до збитків ДПЗКУ у розмірі 4-5 млрд доларів). Варто додати, що в серпні поточного року суд заарештував Томіленка на два місяці, щоправда за звинуваченням в участі в іншій корупційній справі. І нікого не здивує, звичайно ж, що внесення застави у розмірі 365 тисяч та 5 млн грн відповідно дозволило обом екс-керівникам ДПЗКУ вийти на волю.

2. Витіснення з ринку ССЕС та ДПЗКУ. Згідно з цією версією, «зв’язку» цих двох компаній у виконанні китайського зернового контракту мають замінити компанія COFCO з китайського боку та структури, близькі до народного депутата Івана Мірошниченка, – з українського. Ця версія присутня у вищезгаданій та дещо пізнішій аналітичних статтях «Главкома», у також цитованому тут матеріалі «РБК-Україна» й у публікаціях інших ЗМІ. Певним підтвердженням цієї версії можна вважати дані про серйозний вплив нардепа на ДПЗКУ в публікаціях УНІАНу та «Економічної правди». Сам пан Мірошниченко подібні звинувачення відкидає.

3. Майбутня приватизація ДПЗКУ. За цією версію, найбільша інтрига полягає в тому, що для здешевлення держкорпорації використовують її найліквідніший актив – китайський зерновий контракт. Точніше, тимчасово роблять його найбільшим «пасивом» компанії.

Неважко помітити, що прихильники цих найпоширеніших у ЗМІ версій цілком можуть погодитись із висновком нещодавно оприлюдненої доповіді Інституту світової політики: «виконання українсько-китайського зернового контракту зіткнулося з корупційною складовою з українського боку, що призвело до серйозних негативних наслідків». І хоча започатковано все ще людьми з команди Януковича, даних, які б підтвердили, що теперішня українська влада робить усе необхідне для її усунення, зовсім мало. Це видно хоча б з того, що двох з «постреволюційних» керівників ДПЗКУ вже звинувачено в серйозних злочинах. І не виключена така сама перспектива щодо третього, який тільки менше місяця тому перестав керувати корпорацією (залишившись у ній, щоправда, першим заступником голови правління).