Віктор Трепак став знаменитим у 2016 році, коли передав до НАБУ так звану “амбарну книгу” Партії регіонів. В якій навіть згодом спливло ім’я Пола Манафорта, тодішнього головного піарника кандидата в президенти США Дональда Трампа…
Чорна бухгалтерія” ПР була передана Трепаком до Антикорупційного бюро у травні 2016-го.
За кілька днів частина розписок про отримання коштів з прізвищами особи, підписами, сумою та вказівкою мети платежів з’явилася у відкритому доступі, а тодішній нардеп Сергій Лещенко зібрав брифінг, під час якого повідомив окремі деталі з “амбарної книги”… Переважно вони стосувалися українських політиків та високопосадовців, членів ЦВК та рядових громадян і підприємців, які надавали послуги “регіоналам”, однак серед отримувачів коштів з “чорної каси” спливло прізвище Пола Манафорта, який саме у той час очолював передвиборчий штаб Дональда Трампа.
У серпні того ж року після гучного скандалу він пішов з посади, проти нього почалося розслідування, яке зрештою привело піарника на лаву підсудних, а звідти – до тюремної камери.
В Україні ж справа “амбарної книги” ЧОМУСЬ розслідувалася без успіхів, трохи взялися хіба за тогочасного голову ЦВК Михайла Охендовського, та і йому зрештою ЧОМУСЬ все минулося. До Манафорта ж особливого інтересу НАБУ не виявляло…
Нагадаємо, справа про “чорну бухгалтерію” була передана НАБУ до Генпрокуратури, проти чого у згаданому дописі виступив вже нинішній заступник Рябошапки. Тепер же у нього з’явиться чудова нагода підняти цю справу з анналів ГПУ і дати їй хід. Якщо, звісно, на те буде політична воля, адже оминути Манафорта не вдасться. А будь-яка нова згадка про нього шкодитиме Трампу, який боротиметься за переобрання президентом США.
Та окрім цієї гучної історії Трепак фігурував і в інших. У грудні 2008 року він був безпосереднім керівником операції з документування злочинних дій та затримання голови Львівського апеляційного адміністративного суду Ігоря Зварича, відомого як “суддя-колядник”. Це була дуже гучна історія, яка завершилася посадкою судді, що сприйнялося суспільством досить позитивно, адже в нашій країні служителі Феміди – недоторканна каста, і засудження хоча б когось із них – велика рідкість.
21 липня 2009 року Трепак брав особисту участь у затриманні на Житомирщині генерала Олексія Пукача, підозрюваного на той час в убивстві журналіста Георгія Гонгадзе. Генерал був засуджений у 2013 році до довічного ув’язнення.
А в липні 2015 року під керівництвом тодішнього заступника Генпрокурора Давида Сакварелідзе і за сприяння СБУ були проведені обшуки в екс-заступника начальника Головного слідчого управління ГПУ Володимира Шапакіна та екс-заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця, яких після цього назвали “діамантовими”.
Ця справа викликала значний резонанс у суспільстві, однак зрештою призвела до звільнення Сакварелідзе, а в листопаді 2015-го заяву про відставку з посади першого заступника голови СБУ — начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю написав і Трепак. Мотивував це неможливістю виконання очолюваним ним спеціальним підрозділом визначених законом завдань через перебування на посаді генерального прокурора Віктора Шокіна. На позитивний образ якого, нагадаємо, натякав у розмові із Зеленським Дональд Трамп.
Відтоді Трепак працював спочатку професором в Академії СБУ, потім доцентом у Львівському національному університеті імені Івана Франка. І ось зараз у нього з’явилася нагода довести до логічного кінця і ті справи, до яких він мав стосунок, і наглядати за розслідуванням справ, в яких фігурують колишні можновладці. Утім, деякі експерти вважають, що у появі Трепака в ГПУ можуть бути зацікавлені певні кола американської політики, аби забезпечити рівновагу в “українському питанні”: якщо буде розслідування по Байдену, про необхідність якого Зеленському прозоро натякає Трамп, то паралельно має бути розслідування і по Манафорту. Хоча, знову ж таки, це лише припущення.
Окрім того, Трепак має доволі “білу” біографію. І його репутація може знадобитися ГПУ Рябошапки в майбутніх гучних справах, зокрема і проти Порошенка. Мовляв, “нові обличчя” не займаються політичними переслідуваннями, а карають по закону. І таким чином довіра до рішень ГПУ теоретично може бути вища…
Втім, поживемо – побачимо…
