На голову Економіка Україна – рай для росіян

Україна – рай для росіян

65
0

 У світі немає жодної держави окрім України, в якій були б створені найкращі культурні та політичні умови для комфортного проживання росіян. Україна є справжнім раєм для росіян та російськомовних, адже жодній іншій країні, у тому числі і в Російській Федерації, немає такої толерантності й свободи для вживання російської мови, розвитку російської культури та вільного волевиявлення будь-якої політичної позиції, – пише «Вголос».

 У світі немає жодної держави окрім України, в якій були б створені найкращі культурні та політичні умови для комфортного проживання росіян. Україна є справжнім раєм для росіян та російськомовних, адже жодній іншій країні, у тому числі і в Російській Федерації, немає такої толерантності й свободи для вживання російської мови, розвитку російської культури та вільного волевиявлення будь-якої політичної позиції, – пише «Вголос».

 

Євразія вимагає принесення в жертву російського народу

Кремлівська влада отримала в спадок країну, в якій етнічні росіяни становлять пасивний суспільний сегмент, а кількість громадян азіатської національності стрімко зростає. Російська сім’я має 1-2 дітей, а татарські, дагестанські, калмицькі, чеченські, китайські (одна з найчисельніших національних меншин РФ) сім’ї народжують значно більше дітей, і одержують грошову винагороду за нового громадянина РФ. В самій Москві, де проживає близько 12 мільйонів чоловік, осіб слов’янської зовнішності нараховується 3 мільйона. У Москві проживає більше мільйона вірмен, мільйон грузинів, мільйон азербайджанців та сотні тисяч чеченців, молдован таджиків, узбеків та інших народів. Конфлікти на міжнаціональній і релігійній основі трапляються в РФ кожного дня. Російські регіональні хроніки новин рясніють повідомленнями про бійки, ножові поранення й щоденні вбивства між татарами, кавказцями та росіянами, в яких найчастіше стають жертвами саме росіяни.

У Кремлі чудово розуміють, що Москва керує неросійськими територіями і чужими народами, однак не бажає втрачати здобуті російськими царями важкою кров’ю й нелегким обманом землі, часто багаті на нафту, газ, кольорові метали та інші ресурси. Тому для утримання цілісної імперії доводиться йти на поступки азіатським народам Росії, створюючи їм більш-менш вигідні умови та кар’єрні перспективи в рамках Російської Федерації. Здійснюється все це звісно за рахунок етнічних росіян.

З цією метою в РФ почалася грандіозна кампанія по створенню єдиного народу на базі російського, угро-фінських, поволзьких, кавказьких та сибірських народів, які потрібно встигнути асимілювати швидше, аніж зросте рівень їхньої національної свідомості й сепаратизму. Для цього навіть історію взялися переписувати на догоду азіатським співвітчизникам. За часів СРСР офіційна історіографія зображала Київську Русь як колиску трьох народів братів – російського, українського та білоруського, на яку підступно напали дикі і жорстокі азіатські варвари – монголо-татари, встановивши двохсотлітнє криваве іго та відкинувши на сотню років здобутки руської культури і мистецтва.

Однак у нових російських реаліях таке бачення історії стало шкідливим для єдності народів РФ. Як при пануванні такої історичної концепції пояснити татарським школярам в Казані чи в Астрахані, що теперішні українці – («фашисти і бендерівці») – нащадки благородних київських князів, а вони самі – нащадки диких кочівників, яким нав’язується комплекс історичної вини та варварства? Як врешті пояснити чорнявим азіатським дітям, значення «успішних походів» Святослава на Поволжя та Кавказ чи глибину трагедії «Слова о полку Ігоревім»? Виходить, що київські князі, які мали скандинавське походження (тобто були предками теперішньої «гейропи») та асимілювалися на давньоукраїнських землях, ходили в криваві походи проти їхніх половецьких, кипчацьких, предків, землі яких тепер є серцевиною РФ, і тепер вони виступають в історії «світлими державотворцями». Щоб уникнути непорозумінь і образ своїх чорнявих та розкосооких співвітчизників, кремлівські історики зважилися на перегляд минулого та нову його інтерпретацію, відповідно до нових політичних реалій.

Тепер витоки Московського царства вбачають у Золотій орді, яку названо «розвинутою та висококультурною державою», в якій існувала релігійна толерантність до православної церкви, зростала грамотність населення, була міцна політична стабільність, а податки становили всього «мішок зерна з однієї ізби раз на рік». Та й саме монголо-татарське «іго» не що інше, як міф пізніших істориків, оскільки це насправді був «добровільний союз споріднених татарського та московського народів». Враховуючи, що Монголія сьогодні також знаходиться поза межами РФ, а татари є її теперішніми громадянами, кремлівські «фахівці» навіть «довели», що завойовницькі походи здійснювали саме татари, а не монголи. а Чингісхан належав до татарського племені, все ж інше – «вигадка західних істориків». Отож «історичний грунт» для примирення нащадків росіян і татар мав би стати основою для формування однієї, євразійської нації, в якій мав би розчинитися і етнічний російський народ.


«Россия не для русских»

Потреби ринку праці, рівень працелюбності, економічна ліквідність та ментальні особливості народів, які населяють РФ сформували ситуацію, в якій етнічні росіяни у Росії не приносять державі значної користі, а є лише споживачами соціальних програм і видатків федерального бюджету. Економічні показники підтверджують, що практично всі галузі виробництва та сферу фізичної праці, зокрема будівництво житлових будинків, доріг та об’єктів інфраструктури, в Росії якісно й дешево здійснюють українці, таджики і молдовани. Українці також становлять більшість серед працівників видобувної нафтогазової галузі Тюменської області. Вони раді одержанню низької для Москви зарплати і совісно виконують важкі й небезпечні роботи, не вимагаючи від держави страховок, пенсій, пільг, допомоги по безробіттю. Ці люди створюють майже усе, що фізично виготовляється у РФ.

Всю торгівлю в містах, сферу громадського харчування та малого бізнесу взяли на себе кавказці та вірмени, які не обтяжують державу зайвими вимогами пільг і дотацій. Вони самостійно і якісно роблять свою роботу, становлячи основу економічно активного сегменту суспільства РФ. Більшість чиновницьких посад у містах зайняли казанські татари, які більш совісніше, аніж росіяни виконують свою бюрократичну роботу з притаманним азіатським сумлінням й повагою до начальства.

Представники тюркських та кавказьких народів збільшують свою кількість серед артистів, медиків, вчителів і викладачів вузів, армійських офіцерів. Абсолютна більшість олімпійських спортсменів від РФ також має не слов’янські прізвища.

Росіяни, які вирізняються високим рівнем алкоголізму, безвідповідальності і нахабства, часто є лінивими працівниками, які більше висувають вимоги та скарги до керівництва, аніж працюють. Чи може роботодавець довірити важливі справи фірми росіянину менеджеру, бухгалтеру чи інженеру, який покладається на відоме російське «авось»? В багатьох регіонах Росії перебування працівника в запої, є поважною причиною не виходити на роботу. Отож росіяни для Росії є лише вимогливими споживачами бюджетних видатків і створюють більше проблем та клопотів, аніж користі, яку дешево, якісно й без скарг приносять Російській Федерації невибагливі та трудолюбиві азіатські працівники.
З огляду на роль етнічних росіян у структурі економіки теперішньої РФ та ідею творення нової євразійської нації, кремлівський режим жорстко переслідує російських націоналістів і нетолерантних кривдників «азерів», «чурок», та «хачиків». Сотні російських націоналістів в Росії сидять у в’язницях, а пропаганда російського націоналізму в стилі «Россия для русских» заборонена. Випадки, коли кавказці п’яні стріляють з автомата Калашникова на Красній площі в Москві, або коли російську дівчину зґвалтувала група дагестанців тепер не можна розглядати в рамках етнічного націоналізму. За словами сучасних російських націоналістичних ідеологів, процес створення євразійської нації потребує принесення в жертву російського народу.

У Росії росіянам не можна ходити на мітинги з плакатами «Москва для русских», вигукувати націоналістичні гасла чи задавати питання, чому чеченцям в Москві живеться краще, ніж росіянам? Авторитарний путінський режим накладає значні заборони та обмеження на росіян, які звикли стильно вдягатися (заборонено кружевну білизну) чи знають іноземні мови (введення Думою штрафів за вживання іншомовних слів). Порушення табу на критику Путіна чи політики влади загрожує росіянину звільненням з роботи чи втратою бізнесу. Вихід на несанкціонований мітинг або демонстрацію в Росії карається арештами і штрафами.

За критику Сталіна на росіянина може подати до суду його внук, який проживає у Москві. За публікацію неприємного для влади тексту у пресі чи соціальних мережах треба платити 200-тисячний штраф в рамках «закону про наклеп». Свободи, розвитку власної культури та вільного самовираження політичної позиції для росіян в Росії вже немає. В РФ триває процес нового націєтворення, в якому російський етнос слугує лише бетоном, а цеглинами виступають євразійські народи.

«Чувствуйте себя как дома, но не забывайте, что вы в гостях!»

В інших країнах життя росіян також не вирізняється комфортними умовами. Наприклад в Білорусі їхнє становище обмежується нормами жорсткого авторитарного режиму «бацьки» Лукашенка, а республіканське КГБ жорстко присікає прояви надмірної свободи. У Білорусі росіянина можуть арештувати за аплодисменти на вулиці, за неприємні режиму дописи у соціальних мережах, за несанкціоновану пробіжку в парку та інші прояви антирежимної поведінки. Та й великоруські образи білоруської державності і національності, а також пропаганда приєднання російськомовних білоруських областей до РФ не омине увагою пильне білоруське КГБ, розцінюючи це як загрозу державі Лукашенка.

В Казахстані росіяни обмеженні рамками диктатури Н. Назарбаєва, який проводячи збалансовану політику лавірування між Китаєм та РФ, не дозволяє національним меншинам зайвих свобод. В країні заборонені мітинги й громадські зібрання, вільна преса, обмеженні громадянські права й свободи, а спецслужби режиму викорінюють опозицію та інакодумство. А місцеві ісламські радикали, які прагнуть повернути свою мусульманську батьківщину на «третій шлях розвитку» з російськими сепаратистами довго не дискутуватимуть.

В Грузії та Азербайджані, які пішли шляхом побудови національних держав, росіяни дискредитовані збройною підтримкою нагірно-карабахського, абхазького та осетинського сепаратистських рухів. Ситуація загострилася після нападу Росії на Грузію, а бомбардування російської авіації і численні жертви сприяють тому, що місцеве населення, м’яко кажучи, без приязні зустрічає росіян.

В країнах Прибалтики росіяни історично принесли багато страждань і жертв естонцям, латишам та литовцям, і сьогодні продовжують нагнітати політичну нестабільність своєю нахабністю та національним шовінізмом щодо місцевого населення. Національних героїв цих країн вони називають «фашистами» за те, що вони чинили опір російській окупації, а їхнє небажання вивчити мову країни, в якій живуть, використовується як засіб втручання РФ у внутрішню політику Прибалтійських держав. Однак ці маленькі але горді прибалтійські народи досить суворо поставилися до російської етнічної меншини, вказавши їм місце «гостей в чужому домі». Була успішно проведена люстрація, у ході якої більшість іноземних російських комуністів були виведені з середовища політичної еліти країни, тож росіяни втратили тут панівне становище. Ті росіяни, які не здали екзамен на знання місцевої мови не отримали громадянства і ряду привілеїв країни ЄС.

В європейських державах та США росіяни є звичайними емігрантами на рівні з пакистанцями, сомалійцям та албанцями, до того ж через властиву пристрасть до спиртного та п’яні бійки, користуються поганою славою на Заході. Тут вони зобов’язані вивчити мову країни, в якій живуть, і ніхто не збирається за державний рахунок відкривати їм російські школи, шанувати їхню мову чи поділяти цінності «русского мира». Там вони не наважуються говорити, що католицька чи англіканська церква «неканонічна», або виходити з російським прапором чи портретом Сталіна на головну площу міста, тому що їх тут багато живе. Спробували б вони сказати комусь у Іспанії, Португалії чи Італії що їхні історичні діячі та державотворці були фашистами. В європейських країнах мільйони росіян становлять собою скромну і тиху нацменшину, яка не наважується тут «качати» свої права.


«Земля обітована» для росіян

Лише в Україні, з її демократичною формою правління, ліберальним урядом, толерантністю, свободою слова та зібрань росіянам дозволено практично все. Пропаганда російського великодержавного шовінізму, приниження національної гідності українського народу, паплюження українських національних героїв – все це публічно з парламентських трибун та університетських кафедр, зі сторінок найвпливовіших мас-медіа вільно поширювали росіяни в незалежній Україні 23 роки незалежності.

Всі ці роки росіяни вільно створювали в Україні власні національні політичні партії, такі як «Русский блок», «Русская община Крима», «Партія політики Путіна», які в атмосфері демократичного вільнодумства пропагували російську ідентичність та прагнули насадити її російськомовним українцям. А КПУ, ПСПУ та Партія регіонів стали повноцінними репрезентантами їхніх інтересів, закріплюючи на найвищому державному рівні права росіян в Україні.

Росіяни мають в Україні власну церкву, – УПЦ МП, яка є філією РПЦ і вважається найбільшою за кількістю парафій. Священики та ієрархи російської церкви в українській державі не бояться вільно і публічно називати українські церкви «неканонічними та розкольницькими». А якби паризька єпархія РПЦ спробувала у Франції заявити щось подібне католицькій церкві? В московській православній пресі, зокрема в газеті «Православний дзвін», український народ називають «уродливым этническим мутантом» й вимагають швидше приєднати Україну, як заблудшу вівцю, до нової Російської імперії. За це російська церква отримує в Україні храми та церкви, земельні ділянки, звільнення від податків і державний статус.

Музична і розважальна сфера, кіно та медіа простір в Україні знаходяться під тотальним контролем російської мови і московських «культурних» впливів. Ті з росіян, кому не забажалося працювати в Росії, переїхавши в Україну, не стали заробітчанами-будівельниками, а одразу ж зайняли тут впливові та високооплачувані посади, у тому числі й державні. Так, не реалізувавши у Росії свої кар’єрні амбіції, росіянин Д. Саламатін приїхавши в Україну завдяки Януковичу став міністром оборони України, М. Калінін очолив СБУ, а російський олігарх В. Новінський за кілька днів отримавши громадянство став народним депутатом від Партії регіонів.

Навіть після Революції гідності найвищі посади в Україні зайняли люди з російськими прізвищами – ложкіни, клімкіни, булатови, авакови, денісови, що зайвий раз підтверджує, що такої кількості російських прізвищ немає навіть в уряді Російської Федерації.

Всі найпопулярніші українські музично-розважальні шоу з провінційним пієтетом перед російською «культурою» запрошують росіян у журі, зокрема таких як маловідомого у РФ представника нетрадиційної сексуальної орієнтації Сергія Сосєдова, а також таких зірок не першої величини як Діана Арбєніна та Ірина Дубцова.

Більше половини книг, газет і глянцевих журналів в Україні видається російською мовою. Більше половини фільмів транслюється та демонструється у кінотеатрах російською мовою без українського дубляжу. Російська мова настільки панує в українському медіа просторі, що українській мові загрожує зникнення. Однак російська нацменшина ще вимагає зробити свою мову державною і змусити нею говорити всю Україну, зберігаючи за собою право не знати української мови. Росіянам здається замалою кількість державних російськомовних шкіл у Львові, а також не подобається діюча редакція історії України, яку вони вимагають переписати відповідно до «свого бачення». І всі в Україні спокійно терплять такі дії росіян, намагаючись врахувати і їхні інтереси, зберігати толерантність та демократичність.

Навіть зараз, в умовах прямого військового нападу Росії на Україну, становище росіян залишається надзвичайно комфортним. Їх не поміщають у фільтраційні табори, як це робили США з американськими японцями під час війни з Японією, не депортовують як поволжських німців в інші регіони, як у СРСР в часи війни з Німеччиною. Російська мова лунає всюди, російськомовні школи за рахунок українського бюджету успішно працюють, росіяни масово займають керівні пости в органах державної влади України. То ж Україна є найкомфортнішою державою для проживання росіян, оскільки жодна інша країна їм стільки на своїй території ніколи не дозволяла. Захищати й берегти країну, яка дала їм найбільше в світі прав та свобод і терпить їхню нахабність, є обов’язком кожного тверезого росіянина. Такого «раю на землі» для себе вони не знайдуть більше у жодній країні.

Однак чимало росіян в Україні продовжують рубати гілку, на якій так зручно сидять і плюють у криницю, з якої ще доведеться пити воду. Можливо, це тому, що за словами російських класиків, ірраціональність (тобто нерозумність) є однією з визначальних рис «загадкової російської душі».

Валерій Майданюк,  «Вголос»

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я