19 липня міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков заявив, що в країні знижується рівень злочинності, а в Донецькій області, яка не ОРДО, то і взагалі якась аномальна зона підвищеного розкриття й цілковитої безпеки.
Так і сказав: «Впроваджена нова інноваційна система забезпечення безпеки прифронтового Маріуполя на основі останніх світових інформаційних технологій і інтелектуальних камер спостереження дала феноменальний ефект. Парадоксально, але Маріуполь — одне із найбезпечніших міст країни! Прекрасно організована превенція злочинів, безкомпромісність у питання безпеки, дисципліна особового складу й компетентність підібраних виконавців», передає zrada.today.
І буквально за два дні (так випадково сталося), саме в цьому декриміналізованому раю були арештовані одразу три дільничні офіцери поліції (що характерно, саме із сектору превенції), яких підозрюють у тому, що вони катували затриманих і систематично фабрикували докази їхньої винуватості для «підвищення рівня розкриття злочинів»…
Схема стара, як радянська ментівка.
А який чудовий когнітивний дисонанс! З одного боку, є «штучне» зростання злочинів, які розкриваються. А з іншого – розкриття злочинів, пов’язане з катуваннями для підвищення зростання кількості злочинів, які розкриваються. Що теж потрапляє до статистики розкриття.
Правда, хоча ЗМІ й повідомили, що офіцери від превенції підозрюються саме в застосуванні катувань (ст. 127 КК України), їх поки звинувачують у здійсненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органа) і ч.2 ст.307 КК (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання або збут наркотичних засобів). Що й дозволило суду обрати для них запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, але з можливістю внесення застави: одному із арештованих — у сумі 64 тис. грн, двом іншим — по 32 тис. грн.
Хоча вихід на волю офіцерів поліції, підозрюваних у катуваннях, апріорі зводить успіх розслідування до нуля. Оскільки в Україні ні для кого не є секретом, як силовики борються за чистоту своїх мундирів.
Зрозуміло, що на тлі рекордних застав, на кшалт ста мільйонів імені головфіскала Насірова, або п’ятдесяти мільйонів імені нардепа Добкіна, ця дрібничка не має вигляд такої, що заслуговує на увагу. Якщо, зрозуміло, порівнювати тільки цифри.
Але розрив в 3125 разів між Насіровим і дільничним знову привернув увагу до теми параду застав, які все частіше влаштовують на потіху населенню українські правоохоронці й український суд.
Причому настільки часто, що чергова новина про викриття й арешт чергового лиходія викликає автоматичну зацікавленість не перспективою покарання, а сумою застави, яку визначить суд.
Як, скажімо, це сталося 25 липня, коли ЗМІ повідомили про арешт екс-прокурора із ГПУ на прізвище Сус, якого затримали в аеропорту «Бориспіль». І користувачі соцмереж одразу зацікавилися питанням про заставу. Як це відбувалося під час недавніх сеансів викриття на Львівському бронетанковому заводі або при неоднозначному призначенні застав у справі бурштинових нардепів-подільників Розенблата й Полякова.
Коли депутатові Розенблату прокуратура запропонувала призначити заставу в 7 мільйонів гривень, а депутатові Полякову – чомусь у п’ятсот тисяч. А суд врешті знизив суми до 5 мільйонів і 304 тисяч грн. відповідно. Тож розгадати секрет прокурорсько-судового калькулятора на сьогодні практично нереально. Бо, за законом, «Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин карного правопорушення, майнового й родиний стану підозрюваного, обвинувачуваного, інших даних про його особистостей і інших обставин. Розмір застави повинен у достатньому ступені гарантувати виконання підозрюваним, обвинувачуваним покладених на нього обов’язків і не може бути свідомо непомірним для нього»…
Як бачите, широта маневру просто неймовірна.
Як, власне, і критерії:
«Розмір застави визначається в таких межах:
1) відносно особи, підозрюваної або обвинувачуваної в здійсненні злочину невеликої або середньої тяжкості — від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
Тобто від 3200 до 64 000 грн.
2) відносно особи, підозрюваної або обвинувачуваної в здійсненні тяжкого злочину, – від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;
Тобто від 64 000 до 256 000 грн.
3) відносно особи, підозрюваної або обвинувачуваної в здійсненні особливо тяжкого злочину, — від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.
Тобто від 256 000 до 960 000 грн.
У виняткових випадках, якщо слідчий суддя або суд установить, що застава в зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, яка підозрюється, обвинувачується в здійсненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на нього обов’язків, застава може бути призначена в розмірі, який перевищує вісімдесят або триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно…
Як це трапилося з тим же Насіровим, якому, як виняток, була призначена застава в розмірі 31250 мінімальних заробітних плат. Хоча прокуратура просила заставу в 2 мільярди грн. Тобто в розмірі 625 000 мінімальних заробітних плат. При цьому дії донецьких поліцейських, підозрюваних у катуваннях, суд визначив як злочин невеликої або середньої тяжкості…
Там само, тобто в сфері чогось незрозумілого, знаходиться і справа «бурштинових» депутатів. Де обидва політики підозрюються в здійсненні тих самих особливо тяжких злочинів, але одному призначають заставу в 16 разів меншу, ніж його подільнику…
А ось що говорить із приводу плутанини із заставами стосовно до обвинувачуваних у корупції голова Верховного Суду України Ярослав Романюк: «Якщо ви звернули увагу, суди в питаннях визначення застави для осіб, підозрюваних у серйозних корупційних діях, застосовують мільйонні застави. У чому обвинувачують суддів? У тому, що вони встановлюють застави, а не повинні цього робити? Давайте звернемося до закону, оскільки суд не придумує закони. Завдання суду – застосувати ті норми закону, який прийняла ВРУ. Закон передбачає, що суддя зобов’язано визначити розмір застави. Чинний УПК передбачає, що якщо злочин передбачає міру покарання до 5 років позбавлення волі, то застава не має перевищувати 27,5 тис. гривень. Якщо передбачається покарання не більше 10 років, то в такому випадку розмір застави може бути до 110 тис. гривень. Якщо понад 10 років – розмір застави до 413 тис. грн. Таким чином, розмір застави строго регламентований у законі, і тільки по тяжких і особливо тяжких злочинах суд може вийти за ці межі. Тому суми застав, на перший погляд, невеликі. При цьому законодавець звертає увагу, що розмір застави не може бути свідомо непомірним для підозрюваного або обвинувачуваного. Скажімо, підозрюваний у корупції – держслужбовець, він одержує зарплату 6 тис. гривень і йому встановили заставі 3 млн гривень. Це що, мало?
Ані утримання під вартою, ані застава – це ще не покарання для людини. Це тільки лише запобіжний захід. Мета застосування будь-якої запобіжного заходу – забезпечити, щоб підозрюваний або обвинувачуваний не зник від слідства й не перешкоджав установленню об’єктивної істини. Якщо запобіжним заходом була обрана застава, гроші внесені, але підозрюваний зник, то гроші залишаються в бюджеті. Звичайно, винний може зникнути від правосуддя й не понести заслуженого покарання, але в такому випадку держава має хоча б “грошову компенсацію” — внесену раніше заставу. Якщо ж підозрюваний взятий під варту – він сидить у в’язниці й не втече. Але… По-перше, у в’язниці сидить невинна людина, адже вироку суду поки немає. А по-друге, не він вносить гроші в бюджет, а навпаки – держава витрачає бюджетні гроші на утримання всіх, хто находиться у в’язниці: і засуджених за злочини, і невинних людей. Чим більше людей перебуває під вартою, тим більші витрати. Невже це подобається платникам податків?
Який вихід? Як на мене, можна змінити підходи до визначення застави для осіб, підозрюваних у корупційних злочинах. Потрібно визначати заставу відповідно до збитку, у нанесенні якого підозрюється особа, а також з урахуванням матеріального становища підозрюваного»…
Логіка нібито є. Правда, своє слово тепер мають сказати законодавці.
Але вони поки мовчать.
А ми, замість світла наприкінці тунелю, поки бачимо лише поїзд, який із того тунелю наближається…
Андрій Капустін
