Всвіті Мабуть, кожного з нас в школі зацікавлювали розповіді вчителя історії про стародавні народи і цивілізації.
Десятки століть тому люди любили, народжували дітей, воювали, вбивали, і все заради того, щоб через багато років археологи знайшли кілька цеглин і керамічних черепків. Збережені до наших днів руїни прекрасних палаців і храмів, які не тільки нагадують нам, що ніщо не вічне, але й змушують замислитися: а з чого складатиметься культурний шар нашого часу, коли до нього дістануться майбутні вчені? З планшетів і смартфонів? Всвіті представляє вашій увазі десять древніх цивілізацій, культура яких практично втрачена, але сам факт, що ми про них все ж знаємо, вселяє оптимізм. Можливо, і наш час будуть пам’ятати, тільки не хотілося б, щоб про культуру рубежу XX-XXI століть археологи майбутнього судили тільки за залишками актуального мистецтва.
1. Майя.
Класичний приклад цивілізації, більша частина спадщини якої безповоротно загублена. Дивовижно красиві палаци й цілі міста колись могутнього народу, що населяв півострів Юкатан (територія сучасної Мексики, Белізу та Гватемали), зараз практично зруйновані або поглинені джунглями. Розквіт цивілізації майя припав на перше тисячоліття нашої ери: вони створили складний календар, вигадали писемність і математичні формули, розробили інженерні конструкції, що дозволяли їм будувати величезні піраміди і багатоступінчасті системи зрошення сільськогосподарських угідь. Поступове згасання цивілізації почалося близько 900-го року, тобто задовго до візиту Христофора Колумба на американський континент. Історики досі точно не знають, що послужило причиною втрати колишньої могутності і загибелі майя, проте, за деякими версіями, винні міжусобні війни і погіршення клімату, через що почався голод, і майя були змушені покинути свої міста.
2. Індська цивілізація.
Одну з найбільших цивілізацій давнини називають також Хараппською (місто Хараппа було одним з її центрів). Число жителів долини річки Інд у період розквіту цивілізації досягало 5 млн осіб – близько 10% від загального населення світу на той час. Хараппці могли похвалитися розвиненою металургією, монументальною архітектурою, скульптурою, живописом і унікальною писемністю, яка, до речі, досі не розшифрована. Індський народ активно торгував з Месопотамією, Шумером, Аравією та державами Середньої Азії. Високий рівень культури і промисловості не врятував Хараппську цивілізацію від загибелі: приблизно 3,5 тисячі років тому велика частина населення долини перемістилася на південний схід, залишивши величезні міста з широкими проспектами, багатоповерховими будинками і системою водопроводу. Найбільш ймовірною причиною відходу хараппців з насидженого місця вважається погіршення природних умов. Протягом декількох століть переселенці втратили практично всі досягнення предків, а останні носії хараппської культури були знищені вторгненням аріїв.
3. Острів Пасхи.
Заселення острова почалося, за деякими даними, близько 300-го року нашої ери, перші жителі прибули зі Східної Полінезії на величезних човнах, які дозволяли долати величезні відстані. До приходу на Рапа-Нуї (місцева назва острова) європейців тут проживало два племені: «довговухих», які створили знамениті статуї моаї, і «коротковухих», які фактично були у становищі рабів. У XVI-му столітті «коротковухі» підняли повстання, в результаті якого практично всі представники панівного народу були знищені, а їх культура і писемність швидко пішли в занепад. Зараз про цивілізацію стародавніх рапануйців практично нічого невідомо. На думку вчених, період її розквіту був зовсім недовгим і закінчився з вирубкою лісів близько 1200 го року, після чого населення острова почало скорочуватися – більшість перебралися на інші острови, а решту знищили «коротковухі».
4. Чатал-Гююк.
Чатал-Гююк – одне з найдавніших міст світу: його історія почалася більше 9500 років тому. Місто було частиною досить розвиненої неолітичної цивілізації, яка існувала на території сучасної Туреччини. Від більшості інших поселень того періоду Чатал-Гююк відрізняє унікальна архітектура: в місті не було вулиць у сучасному розумінні цього слова, будинки будувалися впритул один до одного, а входили в них через дах. Жителі займалися землеробством і тваринництвом, вирощували пшеницю і бобові, збирали горіхи і фрукти. Більшість знарядь праці вони виготовляли з обсидіану, причому забезпечували ними й інші поселення. Чатал-Гююк для свого часу був справжнім мегаполісом – його населення налічувало близько десяти тисяч людей, а археологічні знахідки свідчать про складний суспільно-політичний устрій міста і розвинену культуру. Що змусило жителів покинути місто з більш ніж 2000-річною історією, невідомо.
5. Кахокія.
Розташовані на території американського штату Іллінойс кургани Кахокії – все, що залишилося від цивілізації індіанців, що існувала тут задовго до приходу європейців. Кахокія довгий час була найбільшим містом Північної Америки, її площа становила більше 15-ти кв.км, а кількість населення досягала 40 тисяч. 109 курганів, що збереглися до нашого часу – частина церемоніального комплексу, де проводилися різні релігійні свята. У центрі комплексу розташований знаменитий чотириярусний Монахів курган, розміри якого дійсно грандіозні – 28 метрів у висоту і 290 метрів в довжину. Деякі археологічні знахідки свідчать про те, що індіанці з берегів Міссісіпі були прекрасними художниками, скульпторами та архітекторами. Вони створювали прикраси з міді і черепків, прикрашали стіни храмів майстерним орнаментом і зображеннями богів і навіть розробили складну систему зрошення полів, в якій використовувалися води річок Міссісіпі та Іллінойс. Близько 1200-го року жителі почали залишати місто. На думку деяких вчених, через страхітливу антисанітарію довкілля, яка стала причиною численних епідемій та голоду.
6. Гебеклі-Тепе.
Храмовий комплекс Гебеклі-Тепе був побудований, імовірно, близько десяти тисяч років до нашої ери. Це одна з найзагадковіших споруд давніх епох – про нього практично нічого невідомо. «Пузатий пагорб» (саме так перекладається назва археологічної пам’ятки) знаходиться на південному сході сучасної Туреччини. Навколо «Пагорбу» не знайдено жодних слідів поселення, тому історики вважають, що він служив основною релігійною спорудою місцевим кочовим племенам. Швидше за все, у храмі постійно жили кілька служителів культу, а кочівники приходили сюди для проведення обрядів і ритуалів. Храм побудований у формі концентричних кіл, поверхня його колон прикрашена рельєфними зображеннями тварин і людей. В даний час вивчено лише близько 5% території комплексу, тому археологам ще належить відповісти на багато питань, головні з яких – який народ його створив і кому молилися в цьому храмі.
7. Ангкор .
Ангкор-Ват – одна з найзнаменитіших пам’яток Камбоджі, проте не всі знають, що храмовий комплекс колись був частиною величезного міста Ангкор, столиці кхмерської імперії. Розквіт Ангкора припав на 1000-1200 роки нашої ери, а кількість його населення, за деякими оцінками, досягала одного мільйона – ймовірно, у свій час це було найбільше місто світу. Існують різні версії щодо того, чому місто занепало – від війни до стихійного лиха. Велика частина руїн, що є чудовими зразками індуїстської архітектури, заросла джунглями, що ускладнює їх дослідження.
8. Фірузкух .
Чудовий Джамський мінарет – єдина вціліла до нашого часу споруда міста Фірузкух («Бірюзова гора»), столиці імперії Гурідів, до складу якої входили території сучасного Афганістану, Пакистану та Ірану. Мінарет побудований в кінці XII-го століття на честь перемоги султана Гіяз-ад-Діна над газневидами і був одним з головних культових споруд міста, проте всього через кілька десятиліть військо Чингісхана стерло Фірузкух з лиця землі, і про мінареті надовго забули. На жаль, через важкодоступність пам’ятника і нестабільність суспільної ситуації в Афганістані археологи досі не можуть розпочати повноцінні розкопки в цій місцевості. Нещодавно фахівці забили тривогу: повені та землетруси можуть зруйнувати мінарет, тому в терміновому порядку розробляється система заходів щодо його зміцнення та відновлення, адже це єдиний у своєму роді зразок середньовічної культури Гурідів.
9. Ния .
Більше 1,5 тисяч років тому Ния була квітучим оазисом, в якому зупинялися на відпочинок каравани, що йшли по Великому Шовковому шляху, хоча здогадатися про це важко – зараз тут пустеля, посеред якої розташувалося невелике селище Ния, що входить до складу Сін’цзян-Уйгурської автономної області Китаю. Пустеля надійно сховала руїни дерев’яних будинків, храмів і палаців, тому про існування тут величезного міста довгий час ніхто не підозрював. Ния стала справжньою скарбницею для археологів: тут знайдені сліди безлічі культур і народів, яких пов’язував між собою Шовковий шлях. У місто тисячами прибували купці, вчені, паломники і всілякі авантюристи, що перетворили його в киплячий котел, в якому «варилися» цивілізації Китаю, Європи, Африки та Центральної Азії. Поступово Шовковий шлях втратив своє значення: торговці все частіше обирали морські подорожі, тому Ния занепала. Зараз залишки цього унікального культурно-історичного поселення ретельно вивчають археологи.
10. Поселення на Набта-Плайя .
Важко повірити, але на території сучасної Сахари колись жив народ з високорозвиненою культурою і наукою – про це свідчать залишки стародавньої обсерваторії, яка, імовірно, була побудована 7-6,5 тисяч років до нашої ери. Жителі поселення на березі озера Набта-Плайя вміли обпалювати і розписувати кераміку, займалися скотарством і землеробством. Астрономічна споруда, яка на тисячу років старша за Стоунхендж, дозволяла мешканцям цих місць визначати день літнього сонцестояння, за яким кожен рік слідував розлив озера – так вони дізнавалися, що пора переселятися на «зимові квартири». Як і багато інших стародавніх міст, поселення на озері Набта-Плайя погубив клімат – поступово він ставав все більш посушливим, і, врешті-решт, люди покинули ці місця.
#історія #влада #цивілізація
