Четвер, 08 листопада 2018 15:23

ВІННИЦЬКА ПРОКУРАТУРА ПОЧИНАЄ І ПРОГРАЄ. 1:0 НА КОРИСТЬ ТУРИСТІВ!

Днями відбувся суд за позовом Вінницької прокуратури проти Вінницького туристично-спортивного союзу (ВТСС), за старою пам'яттю відомого як  турклуб «Меркурій», на який хтось поклав своє жадібне око...

18 жовтня господарський суд Вінницької області ухвалив рішення повністю відмовити у задоволенні позову прокуратури Вінницької області проти ВТСС в інтересах фонду держмайна України. З рішенням можна ознайомитись за цим посиланням: https://youcontrol.com.ua/catalog/court-document/77429286/. Надумавши написати про результат суду, зловив себе на певній розгубленості – а про що тут власно писати? Про що тут особливо розводитись: суд ухвалив справедливе рішення – так і має бути. Сонце сходить і заходить, камінь падає на землю, собака гавкає, а колесо кругле. Два рядки – і все! Вітання туристам і усім уболівальникам «Меркурія», «Да здравствует наш суд – самый справедливый  суд в мире!» , «Будьмо!»  Аж ні… Незважаючи на зрозумілість ситуації і впевненість у правоті позиції ВТСС, до останнього моменту зберігалось напруження і сумніви у рішенні суду.

Чимало навіть відданих прибічників турклубу, бажаючи йому перемоги, дуже скептично оцінювали перспективу суду, виходячи з українських реалій – потоку повідомлень про рейдерство, несправедливі судові рішення, хабарництво, безкарність злочинців і т.д. і т.д. Людина до усього звикає, от і ми звикли до життя в українському задзеркаллі, де подив і захват викликає повідомлення про те, що чиновник просто чесно виконав свій службовий обов’язок, прикордонник або митник відмовився від хабаря, зате як цілком природне явище сприймаються чиновники та депутати з довгим списком корупційних злочинів, судді-хабарники та прокурори-хабарники, безкарні мажори-злочинці, правоохоронці, які беруть хабарі, торгують наркотиками, грабують та катують громадян, керівники спецслужб, які перебувають у близьких родинних стосунках з громадянами країни-агресора і гарант конституції, який її порушує. Тому корисно стисло пригадати справу, щоб розуміти, що сталось і що може бути далі, тим більше що вказане вище судове рішення – це тільки перший етап.

         Отже у червні 2018 р. Вінницька обласна прокуратура повідомила у позові проти ВТСС, що нею виявлено факт того, що у 2001 р. (17 років тому!) виконком Вінницької міськради незаконно, не маючи на те права, оформив за ВТСС (який за старою звичкою звуть турклубом «Меркурій») право власності на будівлі за адресою м. Вінниця, вул. Пушкіна, 40 та 42. Незаконність прокуратура побачила у тому, що будівлі тур клубу, як майно профспілок, після зникнення СРСР перебували у державній власності (як відомо в СРСР усе було державною власністю) і розпоряджатися ними мав Фонд держмайна України (ФДМУ). При цьому слід зауважити , що питання власності на майно профспілок, яке залишилось після розпаду СРСР, за усі роки існування держави Україна не було вирішено на законодавчому рівні, і стосовно майнових прав існують норми цивільного права, які мають бути застосовані у цьому випадку.

         Заради об’єктивності слід зазначити, що позов проти ВТСС не є поодиноким явищем.  З серпня 2011 р., коли Кабмін створив Комісію з питань  проведення інвентаризації майна всесоюзних громадських організацій колишнього СРСР, яке було передано їм у користування, прокуратура послідовно вчиняє позови до юридичних осіб, які в якийсь спосіб стали в тій чи іншій формі господарями майна, що належало профспілкам, з метою повернення його державі в особі фонду держмайна. Наприклад, у Вінницькій області предметом аналогічних судових процесів були готель «Поділля» у Вінниці, немирівський санаторій «Авагард», дитячі санаторії «Коцюбинський» у Вінниці та «Гірський» у Могилеві-Подільському.

Рішення по цих справах були різні, так по санаторію «Авангард» і санаторію «Гірський» –на користь фонду держмайна, а по готелю «Поділля» – на користь власника, при чому остаточне рішення по справі готеля «Поділля» прийняв аж Верховний суд. ВТСС зі своїми будівлями виявився останнім у списку майнових об’єктів профспілок у Вінницькій області. Слід зазначити, що роль фонду держмайна часто визначають як накопичувача майна для наступної передачі до правильних хазяйських рук (http://www.golos.com.ua/article/306854). Між іншим, активізацію уряду і прокуратури в питанні профспілкової спадщини пов’язують з тим, що профспілкове майно свого часу привернуло увагу «золотих дітей України» – хлопчиків Сашка Януковича і Артемки Пшонки.

Але повернемось до ВТСС. Оскільки законодавчо питання прав власності на майно профспілок лишається не врегульованим (досі! – за 27 років державності!), то різноманітні розміркування на рахунок форм власності в Україні та їх підсуб’єктності лишаються напівфілософськими вправами, які ніякого впливу на суд мати не можуть. Суд оперує наявними фактами і діючими законами, на основі яких і має приймати рішення у кожному конкретному випадку. Це врешті означає, що оскільки чіткого закону відносно власності на профспілкове майно, що залишилось від СРСР, в Україні немає, то в каламутній воді законом дійсно можна крутити як дишлом. А тому вирішально важливим у кожній конкретній справі виявляється володіння фактичним  матеріалом і правильне його подання, наявність усіх документів, здатність правильного підбору і подачі фактів, знання прецедентів, інтерпретування наявних законів і фактів.

За умов законодавчої невизначеності долі майна профспілок законними підставами для вирішення його приналежності у випадку справи турклубу-ВТСС виявляються набувальна давність та термін позовної давності. Згідно ст. 344 Цивільного кодексу України, «особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом 5 років, набуває право власності на це майно». Неважко побачити, подивившись на дату реєстрації прав власності на спірні будинки ВТСС, наведену у позові прокуратури, що ВТСС має законні підстави для права власності на них.

А ще як згадати, що ВТСС є нащадком і спадкоємцем турклубу «Меркурій», якому нещодавно виповнилось 40 років, і згаданий вище закон передбачає неперервність строку набувальної давності від спадкодавців до спадкоємців, то законність права власності ВТСС на горезвісні будинки і поготів здається очевидною.

         Однак прокуратура у позові проти ВТСС заперечує законність заволодіння державним майном шляхом передачі його у власність ВТСС рішенням міськвиконкому. З цієї причини відповідачем по справі разом з ВТСС був виконавчий комітет Вінницької міської ради. Як не дивно, але міськвиконком повністю визнав позов прокуратури, тобто погодився з тим, що у 2001 р. (міським головою тоді був В.К.Ваховський) попередники незаконно передали у власність ВТСС будинки 40 і 42 по вул. Пушкіна., тобто вчинили злочин. Чомусь прибічники турклубу-ВТСС сподівались мати в особі міськвиконкому союзника у протистоянні з прокуратурою, але не так сталося, як бажалося. Хоча, здавалось би, міськвиконком мав би захищати честь мундиру і відстоювати своє право розпоряджатися комунальною власністю, тим більше у світлі перспектив децентралізації – бо що ж за влада без власності?

Така позиція міськвиконкому, звичайно, дала привід для цілком логічного припущення, що місцева влада має свій інтерес у справі. Тим більше, що і прокуратура в особі прокурора О.Вікула повідомила (http://misto.vn.ua/news/item/id/11967), що строки відповідальності за злочин в даному випадку необоротно спливли. На відміну, на думку прокуратури,  від строку позовної давності щодо відновлення прав і повернення майна – які згідно Цивільного кодексу України теж спливли, але можуть бути поновлені судом.

Таким чином, битва за будинки 40, 42 по. вул. Пушкіна у Вінниці між прокуратурою і турклубом-ВТСС розгорнулась навколо строків позовної давності, які згідно ст. 257 Цивільного кодексу України становлять три роки. Оскільки  Верховний суд у 2015 р. позбавив прокуратуру права клопотати про подовження пропущеного терміну позовної давності при висуненні позовів в інтересах держави, єдиною можливістю подолати порушення терміну позовної давності для прокуратури було довести, що ФДМУ не знав про порушення його прав з боку міськвиконкому і ВТСС.

Що і намагалися зробити представники ФДМУ, заявивши, що про таке профспілкове майно як будинки турклубу-ВТСС фонд нічого не знав і вперше дізнався про нього з листа прокуратури у квітні 2018 р., – але невдало, оскільки наведені представником ВТСС  документи довели, 1) що у квітні 2001р. ФДМУ повідомив ВТСС у відповіді на запит, що будівлі по вул.. Пушкіна, 40, 42 не є державною власністю, 2) у 1996 р. спірне майно ВТСС було включене до переліку організацій, установ і підприємств , які станом на 24.08.1991р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України. ФДМУ повинен був, у відповідності до своїх прямих функцій, і мав можливість без особливих зусиль отримати усю інформацію про усі об’єкти майна усіх підприємств і організацій Вінницької області, – але просто бездіяв.

Дуже вчасним і доречним виявилось і рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», яка подібна за суттю до справи ВТСС. Благодійна організація Фонд «Батьківська турбота» у 2002 р. придбала частину санаторію у Укрпрофоздоровниці, а згодом зареєструвала право власності на це майно. У 2011 р. (через 9 років) прокуратура звернулася до суду з вимогою скасувати договір купівлі-продажу і повернути приміщення у державну власність, тобто до фонду держмайна. Після усіх належних етапів судових розглядів Вищий господарський суд ухвалив рішення на користь ФДМУ, а Верховний суд це рішення затвердив. Після цього Фонд  «Батьківська турбота» звернувся до ЄСПЛ.

І от вже у Страсбурзі ЄСПЛ константував, що у справі проти Фонду “Батьківська турбота» держава Україна порушила статтю 1 протоколу №1 (захист власності) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (прес-реліз рішення – https://www.echr.com.ua/translation/sprava-fond-batkivska-turbota-proti-ukraini-pres-reliz/). Суд у своєму рішенні зокрема звернув увагу на відсутність в Україні чіткого закону стосовно прав власності на профспілкове майно радянської епохи і на непослідовність української правової системи стосовно власності профспілок, яка виявлялась у значних відмінностях між рішеннями судів по аналогічних справах.

Правова невизначеність у питанні прав власності на профспілкове майно означає, що в кожній конкретній справі вирішальну роль можуть відіграти не закони і факти, а їх інтерпретації та маніпуляції, а також всілякі обставини навколо справи. І тут можна сказати турклубу-ВТСС пощастило, а прокуратурі з ФДМУ, відповідно, навпаки, оскільки сталося так, що президент ВТСС Лариса Пащенко є за фахом юристом, причому спеціалістом саме по господарських справах. А до того ж іще людиною, відданою туризму взагалі, а турклубу-ВТСС особливо. Вона повністю і повела цю справу – забезпечила документальне і законне обґрунтування позиції ВТСС, знайшла прецеденти, героїчно боролася на судових засіданнях. А ще утримала ситуацію у руслі спокійного судового розгляду, переконавши ентузіастів не вдаватись до акцій на кшталт пікетів з перекриттям доріг, наметами і вогнищами. Це по-перше.

По-друге, важливою обставиною стало  і те, що на час розгляду справи іще не вступили в силу положення судової реформи стосовно судів першої інстанції, згідно яких представництво у суді можуть здійснювати виключно прокурори та адвокати, – завдяки чому і було можливим представництво інтересів ВТСС самим президентом ВТСС. 

Таким чином кінцевим результатом є перемога турклубу-ВТСС у суді першої інстанції, з чим і маємо вітати прогресивну туристсько-спортивну і просто небайдужу громадськість. Маємо сподіватись, що розголос, увага громадськості до справи зробили свій внесок у цю перемогу, заохотивши суд до уважного і об’єктивного дослідження усіх обставин справи. Це значний успіх, але це тільки перший етап.

Далі будуть апеляційний суд і Верховний суд, а може і Європейський суд з прав людини, оскільки прокуратура хоча б заради честі мундиру має йти до кінця, а туристам-то і взагалі відступати немає куди. І тут знову необхідна увага громадськості, гласність, щоб не припусти неправосудного рішення, бо, кажучи словами Наполеона І, «Поставте шахрая на виду у всіх, і він буде діяти як чесна людина». Правда, не знав і, мабуть, уявити собі не міг Великий імператор у своїй історичній обмеженості сучасного українського чиновника… Але маємо те, що маємо, як сказав інший мудрий історичний персонаж, і маємо з тим боротись тими засобами, що маємо… І звичайно з вірою у перемогу...

А. Теренчук

Переглядів 615
Поділитися:

Голосування

Кого з кандидатів ви підтримаєте як Президента України на виборах навесні 2019?