Субота, 23 вересня 2017 14:00

АГОНІЯ СИСТЕМИ. Україна виходить із олігархічного задзеркалля

Тенденції та обставини показують вкрай негативні перспективи для нашої країнив рамках сьогоднішнього олігархічного ладу: руйнується економіка, втрачається її конкурентоспроможність в світі, знищуються інститути держави, відбувається депопуляція населення та посилюється злиденність серед людей. І багато підстав вважати, що це робиться не випадково...

Україна - на дні і не може відштовхнутися від нього, як сподівалася ще недавно частина вітчизняних економістів. Навпаки, у першому півріччі 2017-го продовжилося падіння обсягів виробництва у промисловості та сільському господарстві. Тобто зростає не власне національне виробництво, а ввіз товарів з-за кордону, який збільшився за півріччя майже на третину. Урядові статистики говорять про зростання капітального будівництва, але сьогодні не купуються і пустують 3 з 4 побудованих у містах квартир.

Натомість шалених обертів набирає інфляція цін: за 6 місяців споживчі ціни на овочі та фрукти стрибнули на 40%, оптові ціни на паливно-енергетичні матеріали - більш ніж на 60, тарифи на послуги з опалення житла - на 80%. Розвалена фінансова система, проценти за кредити зашкалюють та й позичок просто немає. Банківська система розграбована і банкам ніхто не довіряє. Уряд не тільки дозволяє казнокрадам ховатися за кордоном, а й перекладає на пересічних громадян (через сплату податків) фінансові зобов'язання олігархів-клептоманів, як це має місце з Приват-банком та ще з десятками інших кредитних установ. І на цьому фоні прем'єр і міністри зухвало повідомляють про ріст ефемерного ВВП, зарплати, особливо у чиновників, правоохоронців, державних топ-менеджерів, та про збільшення доходів бюджету. Народ у злиденному стані, а у чиновників все в ажурі.

Даремно очікувати товчка від дна, коли владі це байдуже. Таке враження, що усіх, хто приходить до влади, цікавить, на жаль, лише одне питання: як і на чому можна «зробити» гроші. Поголовна епідемія клептоманії. Усі шукають способи обкрадання бюджету, навіть у мінюсті діють, обходячи закони (самі собі встановили плату за державні виконавчі послуги і призначають премії у мільйони гривень від отриманних таким чином сум бюджетних доходів, що є прямим кримінальним правопорушенням), а Національне агенство із запобігання корупції виплачує своїм керівникам стотисячні премії із економії фонду зарплати цього агенства, цим самим привласнюючи відповідні суми державного бюджету, що також є порушенням закону. Олігархи, які формують органи влади і проштовхують кадри на посади, тільки таких спритних ділків і шукають. І ще, за вимогами олігархів, кандидати на високі посади повинні мати, вибачте за грубість, язик без кісток, а також повинні грати роль патріотів, що потрібно для переконливості їх брехні з телеекранів.

Саме становленням олігархічного ладу ми маємо завдячувати розростанню корупції у владі - виник клас, який загарбує незаконні прибутки, а тому має фонди для виплати чиновникам хабарів. Корупція - невід'ємна функція олігархономіки, а тому шлях її здолання пролягає через поле битви з олігархатом: тільки знешкодивши його, знищимо корупційні метастази.

Олігархономіку ми успадкували від епохи Кучми-Ющенка-Януковича, проте у сьогоднішньому політичному циклі домінуючий олігархічний устрій видозмінюється. Його найголовнішою особливістю стала концентрація влади не у всього олігархічного класу або тієї його частини, яка співпрацює з владою, а практично у одного олігарха. Ми отримали:

а) поєднання в одній особі головного бюрократа, верховного головнокомандувача підчас війни, олігарха, латифундиста. Таке враження, що він намагається експлуатувати і наживатися на усьому, що тільки є у національному господарстві. Може хтось захоче оскаржити таке твердження: наприклад, вказуючи на те, що Порошенко - не найбагатший з українських фінансових магнатів, що голова бюрократично-корупційної системи може бути незаплямованим, а на селі продукція росте сама собою. Але сила окремого олігарха оцінюється не сумою його власних активів, а силою приватного впливу на владу. І кращої позиції для цього, ніж президент країни, не існує. Окрім того, відомо, що правові докази щодо порушень у верховній владі - неможливі, поки персоналії на посадах не зміняться.

Що особливо прикро, у воєнну годину перша особа держави використовує своє верховне положення у бізнесі на війні, а у нашій державі ніхто з урядових органів не має права контролювати і перевіряти доходи від продажу військових і матеріально-технічних засобів для оборонних потреб. Поки що відомо тільки, що найкращі українські танки («Оплот») поставляються не на фронт, де працюють машини 60-х років минулого століття, а за кордон, бо отримання доларів для фінансово-олігархічного керівництва важливіше ніж збереження життя наших воїнів.

б) Спираючись на широку фінансову базу, чинний Президент, як мені видається, намагається побудувати систему владного абсолютизму з авторитарним управлінням державою, контролем за усіма гілками влади, усуненням з державної політики будь-яких здравих, але непотрібних йому, як олігарху, рішень. Це потрібно для довготривалого, бажано, пожиттєвого президентства, що гарантує йому правову недоторканність. Інший, традиційний варіант ухилення вищих чиновників від відповідальності - еміграція і переховування в іншій країні - є більш ризикованим, проте також можливим. До того ж продовження царювання в Україні дає можливості щоденного непомірного збагачення, а ідеал самозбагачення у нашого гаранта є також абсолютним. Як стає відомо (за показами, наприклад, депутата-олігарха Онищенка), він буквально вимагає від інших багатіїв частки прибутків їхнього бізнесу. Тобто відбувається процес як монополізації і авторизації влади, так і монополізації першою особою держави прибутків економіки. Не випадково його дії відзначаються особливою нахабністю, своєкорисністю і нанесенням величезних втрат і країні, і кожному нашому громадянину.

Як бачимо, сьогоднішня стадія олігархономіки суттєво відрізняється від попередніх - за президентства Ющенка і Януковича, - коли владна політична група мала своїх олігархів і усувала від урядових преференцій та розподілу національних багатств бізнес-партнерів опозиційної політичної сили. Тому раніше існувало протистояння й боротьба між олігархічними кланами при владі та їх фінансовими суперниками «в опозиції». Саме такі протистояння і боротьба за державне «корито» живило, як я бачу, матеріальними засобами Майдани у 2004 і 2013-2014 роках (зараз нам стало відомо про роль «опозиційних» олігархів у підготовці двох революцій).

Сьогодні ж головнокомандувач і олігарх не залишає можливостей ні опозиційним, ні наближеним до влади фінансовим верховодам. Так, він «віджав» бізнес чи гроші не тільки у регіоналів Ахметова, Фірташа, Григоришина, а й у «продемократичних» Коломойського, Жеваго, Мартиненка, Онищенка та інших. (Виключення складає група підконтрольних президенту бізнесменів, що сидять у фракції БПП чи в уряді і претендують на вакансії олігархів, але фактично вони виконують роль лише виконавців у загальнонаціональному холдингу верховного ділка). Він наносить удари усім - і своїм, і чужим (хоча ПОП, як відомо, добре себе почував за будь-якої владно-олігархічної групи - і соціал-демократичної (о), і нашоукраїнської, і регіональної, але «вдячністю» він не відрізняється).

Для нього дійсно немає недоторканих, але роблячи замах на майно й фінанси інших олігархів, він не має на меті знищити цей паразитуючий клас, як намагаються запевнити нас адепти чинної влади, і перетворити чужі олігархічні володіння у підприємницькі, конкуруючі на ринку бізнесові структури. Гарант націлений на вилучення багатств у попередніх власників і обернення їх на свою користь, тобто він націлений на укріплення свого особистого фінансового панування. При цьому, як можна побачити, він також не має намірів володіти й управляти новими виробничими об'єктами. Його цікавить лише грошове збагачення, а тому більшість захоплених активів виставляється на продаж з непередбаченими наслідками щодо їх подальшої долі. Особливо страждає банківський сектор разом із своїми господарськими кредиторами і боржниками, бо свавілля Нацбанку у цьому секторі немає меж. Найбільш яскравим прикладом є той же Приват-банк, який «націоналізований», як тепер відомо, за рахунок держбюджету, а метою є його перепродаж, з непрозорим поділом баришів.

Президент-олігарх в ідеалі бачить країну своєю власною імперією, а економіку - власною корпорацією, що робить нашу державну конструкцію схожою на планову централізовану систему з її злиднями і безправ'ям, в якій Україна перебувала більше 70 років. Такі плани - це глубокий паталогічний маразм, особливо з урахуванням міжнародних розкладів, а також того, що подібні дії прискорюють загнивання економіки. Але їх ініціатор сам себе не може зупинити.Він руйнує олігархічний лад, не усвідомлюючи цього.

Що характерно, ця поведінка сьогоднішнього українського керманича не унікальна. Будь-який олігарх, як соціальний тип, на вищій державній посаді діяв би точно так же.

Ще треба додати: задля продовження свого панування чинний президент України готовий догоджати усім, хто вирішує долю України - і Путіну, і Трампу. Якщо на вимогу першого з них треба віддати частину країни Росії та її кримінальним авторитетам у Криму та Донбасі, немає проблем. Головне - зберегти свої олігархічні володіння і свій президентський трон. Якщо Путін вимагатиме арешту Саакашвілі, то це буде зроблено. Якщо накаже не торкатися Ахметова, то Порошенко без слів «візьме під козирьок».

Зараз складається картина, що кремлівський фюрер захищатиме бандитські режими у Криму і Донбасі до останнього, не допускаючи реального повернення контролю Києва над цими регіонами. Фактично Ахметов доб'ється своєї мети: вивести південно-східну вотчину з-під українського підпорядкування і надати їй оскремий статус. Що тут скажешь: глибоке співчуття нашим людям, які будуть мешкати на цих територіях…

Можемо спрогнозувати, що у кінцевому підсумку царювання Петра Порошенка наш народ отримає і розвалену авторитарно-олігархічним управлінням державу, і скорочення людської чисельності, і втрату наших споконвічних земель.

Ось деякі висновки, які випливають з особливої олігархічної політики чинного Президента України:

1) відбувається широка декапіталізація або повна ліквідація економічних об'єктів, які вилучаються у попередніх власників (і не тільки у олігархів) для корупційного перепродажу, що руйнує потенціал господарських систем і всієї економіки; з цих причин кризовий стан останньої ще далі поглиблюватиметься і зпричинятиме подальші глибокі соціальні руйнування;

2) перебування олігарха на вищій державній посаді, з якої він управляє діяльністю усієї правоохоронної, безпекової, оборонної, фінансово-контролюючої і фінансово-регулюючої систем, створює непереборні перешкоди на шляху викорінення всеохоплюючої корупції в органах влади та й взагалі блокує хоч якісь антикорупційні ініціативи; боротьба з корупцією підміняється переслідуванням непокірних політиків, бізнесменів і журналістів; не можуть дати необхідного ефекту й інфільтровані країнами Заходу спеціальні антикорупційні органи, бо при суцільній клептоманії у самих правоохоронних органах їх потуг явно замало;

3) йде перерозподіл фінансових ресурсів олігархічних кланів на користь групи президента (при загальному ослабленні стану олігархічних холдингів), який сподівається підчас виборчої компанії забити добутими грошима усі телеканали і усі виборчі округи та ділянки, і у той же час гарант має намір усунути з політичного поля інших фінансових гравців, аби упередити значне фінансування його конкурентів і не допустити приходу на престол інших персонажів;

4) посилення авторитаризму Президента з метою царювання назавжди ставить його в один ряд з авторитарними пожиттєвими диктаторами азіатського типу - Путіним, Лукашенком, Алієвим, Назарбаєвим, Карімовим, Ніязовим та іншими; він почав використовувати ті ж методи подавлення громадянських прав і свобод, які застосовують його авторитарні колеги: закриття альтернативних телеканалів, привласнення мас-медіа, відкриття кримінальних справ на політичних конкурентів та їх екстрадиція (або заборона в'їзду), неформальне підпорядкування собі судових установ з метою розправ над опонентами, заборона мітингів, арешт мітингуючих і громадянських активістів, нелегальне залучення штурмових загонів (так званих тітушок) для силового подавлення мітингів і зборів, усунення від виборів опозиційних партій тощо; це відкидає Україну у темряву тоталітарного ладу, який українці терпіти не будуть;

5) внутрішньо- і міжкланова боротьба у середовищі олігархату, де перша особа намагається збагатитися за чужий рахунок, в умовах загальної деградації олігархономіки, як об'єктивного і невідворотнього явища, приводить до послаблення цієї кримінальної управлінської системи; відносно сильним залишається лише її голова, який, як я бачу, стане практично «останнім із могікан» - ми поборимо олігархат, який до того ж поїдає сам себе; на жаль, поки що ахметови не розуміють чи не хочуть розуміти, що усі їх фокуси, як ціни «Роттердам+» та інші, приводять лише до розвалу і декапіталізації їх бізнесу, а за ним - і до розвалу усієї економіки. Їх бізнес-імперії - впадуть. Головне, щоб під уламками не були поховані наш народ і держава;

6) проте є вірогідність продовження царювання чинного гаранта на другий термін, що буде катастрофою для країни і народу, хоча така вірогідність дуже низька; скоріше Порошенко і К' не втримають ситуацію - або вони будуть зкинуті достроково (проте наші західні партнери не в захопленні від такого варіанту), або повністю програють наступні вибори; на жаль, за 2 роки, що залишилися до виборів, знищення нації буде величезним: війна на сході, розгортання безробіття, прискорення еміграції, ліквідація медичної допомоги для більшості громадян, зменшення пенсій та соціальної допомоги вразливим групам людей та інші наслідки олігархономіки зроблять свою згубну справу;

7) очевидно, не відбудеться повернення до олігархічної республіки, коли боротьба за владу обмежується конкуренцією між партійно-олігархічними кланами; час олігархів закінчився: з однієї сторонни, буде продовжуватися загнивання української економіки і держави і катастрофа, про яку згадувалося на початку статті, буде неминучою; з іншої сторони, люди зрозуміли, що за Порошенка та інших фінансових магнатів голосувати не можна.

Ще один урок: не можна обирати президентом не тільки олігарха, а й ставленика-маріонетку олігархів, якими були Ющенко і Янукович.

Ми не маємо права просто це констатувати і чекати занепаду паразитичного ладу. Боротися з олігархономікою і її апендицитом - корупцією - треба постійно і тотально, аби усунути їх. Про це трохи далі. А до того подивимось, як діє ця злоякісна пухлина.

(продовження буде)

В.Лановий

Переглядів 424
Поділитися:

Голосування

ЯКІ першочергові кроки повинен зробити новий Президент України у 2019?